У судовому процесі за звинуваченням 29-річного сина колишнього першого заступника міського голови Івано-Франківська у вбивстві свого приятеля допитували свідків, серед яких троє – працівники міліції.

 

У середу, 9 лютого, у Богородчанському районному суді було продовжено розгляд кримінальної справи, порушеної проти Андрія Ониськіва, якого звинувачують у причетності до вбивства 26-річного івано-франківця Михайла Слободяна. Нагадаємо, що 29 березня минулого року Михайла Слободяна знайшли мертвим з вогнепальним пораненням голови у закинутій ракетній шахті на території колишнього секретного військового містечка у Богородчанському районі. Досудове слідство дійшло висновку, що Андрій Ониськів скоїв цей злочин із корисливих мотивів, оскільки мав борги перед убитим.

Під час судового процесу начальник слідчого відділення УМВСУ в Івано-Франківській області Олександр Бойчук, який був допитаний з ініціативи захисту як свідок, підтвердив, що, за даними слідства, між Михайлом Слободяном та Андрієм Ониськівим існували цивільно-правові стосунки стосовно певних боргових зобов’язань. “Ониськів обіцяв потерпілому надати стоянку на розі вулиць Івасюка-Хоткевича, взяв за це кошти відповідні, – розповідав на суді Олександр Бойчук. – Під час проведення слідчих дій були вилучені документи, які свідчили, що ця земельна ділянка не була у власності, а тільки в оренді на рік…”

Щоправда, боргових розписок, які б незаперечно свідчили про якісь фінансові операції між Ониськівим та Слободяном, не збереглося. Згорів також “борговий журнал”, у який Михайло записував усіх тих, хто був винен йому гроші. Записник спалили разом із машиною Слободяна, яку в день убивства виявили згорілою на польовій дорозі поблизу Івано-Франківська.

За словами Олександра Бойчука, Ониськів під час досудового слідства сам зізнався, що забрав у вбитого мобільний телефон і сумочку із записником, які потім знищив у Михайловій автомашині – відігнав авто за місто, вилив на нього дві каністри бензину і підпалив.

Однак сторона захисту (Андрія Ониськіва захищають два адвокати та як громадський захисник його батько – колишній заступник міського голови Івано-Франківська Богдан Ониськів) на суді стверджує, що всі зізнання звинуваченого в міліції були зроблені під тиском.

“Скільки разів вами особисто рвалися листки явки з повинною, бо вони не були такі, як потрібно? – допитувався в Олександра Бойчука Богдан Ониськів. – Скільки разів це було? Один, два, три? Рвали листки і кидали їх в кошик!”

“Такого не було”, – тільки й відповів міліціонер.

Треба сказати, що Андрій Ониськів на суді своєї вини не визнає. Сидячи на лаві підсудних, поводить себе досить самовпевнено та навіть зверхньо. Зважаючи на його юридичну освіту, він наче грає роль ще одного, додаткового адвоката на цьому процесі, але аж ніяк не підсудного. Під час допиту свідків Ониськів-молодший ставив свої питання працівникам міліції, які брали участь у розкритті цього злочину, і дивувався, що вони дотепер не пам’ятають таких важливих, на його думку, моментів, як-от: коли його перевели з обласного управління міліції на вулиці Сахарова в приміщення УБОЗ на вулиці Лепкого; де у нього відбирали пояснення, а де – явку з повинною; чому для проведення слідчих дій його переводили із слідчого ізолятора в ізолятор тимчасового тримання тощо.

Викликаним до суду працівникам міліції адвокати поставили і головне, мабуть, запитання: чи застосовувалися до на той час підозрюваного методи фізичного, психологічного тиску для отримання зізнання у причетності до злочину? За всіх відповів колишній начальник карного розшуку, а тепер виконувач обов’язків начальника Долинського райвідділу міліції Ігор Баб’юк, якого також було допитано на суді як свідка. “У моїй присутності, в моєму кабінеті ніякого тиску на підсудного не чинилося. І моїми підлеглими неправові методи не мали би бути застосовані”, – сказав він.

“Чим було обумовлене бажання написати явку з повинною?” – перепитав тоді один з адвокатів Ониськіва.

«Я думаю, що муками совісті цього громадянина за те, що він вчинив протиправні дії, – відповів колишній начальник обласного карного розшуку. – Йому роз’яснили, що було би краще, якби він про ці свої дії заявив добровільно”.

Ігор Баб’юк розповів на суді, як у нього виникла підозра про причетність Андрія Ониськіва до цього вбивства. За його словами, після того, як до оперативників карного розшуку потрапив мобільний телефон Михайла Слободяна, було встановлено, що саме Ониськів був одним із останніх, з ким той розмовляв по телефону. Однак у розмові з начальником карного розшуку Андрій одразу заявив, що давно вже не бачив Михайла і останнім часом не спілкувався з ним. “Наша розмова з Андрієм Ониськівим відбувалася на вулиці, біля статуправління, куди попередньо у телефонній розмові він сам запропонував приїхати, – пояснював суду Ігор Баб’юк. – Коли пан Ониськів заперечив факт недавнього спілкування з паном Слободяном, я запідозрив, що він говорить неправду, і запросив проїхати для продовження бесіди у мій службовий кабінет на вулиці Сахарова. Він прийняв запрошення, повідомивши когось зі своїх рідних по телефону, що їде в міліцію”.

За словами Ігоря Баб’юка, під час розмови в його кабінеті Андрій Ониськів зізнався, що вранці 27 березня разом зі Слободяном виїхав у бік Калуша, бо мав разом з ним їхати на якийсь об’єкт на Закарпатті. У Михайла була при собі певна сума коштів, яку він збирався вкласти у бізнес разом з Ониськівим. Дорогою вони звернули на територію запустілого військового містечка на межі трьох районів (Тисменицького, Калуського і Богородчанського). “Того ж вечора він сам пояснив, як проїхати на цей військовий об’єкт, і розказав, що у бункері, схожому на ракетну шахту, захований труп Михайла. Без тих показів, які дав Ониськів, ми не знайшли би тіла дотепер”, – заявив на суді Ігор Баб’юк.

Як стало відомо, під час досудового слідства Андрій Ониськів висував декілька версій того, за яких обставин та з яких причин ним було вчинено злочин. Зокрема, він називав прізвища двох осіб, які, буцімто, були зацікавлені в смерті Михайла Слободяна і які спонукали його до таких дій. Однак ці версії не знайшли свого підтвердження під час досудового слідства, оскільки обидва фігуранти справи мали незаперечне алібі. На наступному судовому засіданні вони будуть давати покази у цій справі як свідки.

“ГК” продовжує стежити за перебігом судового процесу.

Богдан СКАВРОН