Національні збірні України з футболу та баскетболу прагнуть будь-що покращити свої світові та європейські позиції, за рахунок натуралізованих гравців, що донедавна мали іноземні паспорти. Та чи виправдає себе така складна і суперечлива операція в контексті розвитку вітчизняного спорту?

Білорус Артем Мілевський, серб Марко Девіч, бразилець Едмар – безперечно, перспективі футболісти, які, щоправда, так і не змогли свого часу закріпитися в національних командах, через що поїхали шукати притулку до інших країн. І таки знайшли його в Україні, «прописавшись» спочатку на клубному рівні, а згодом і змінивши паспорти. Це тріо нині захищають кольори «синьо-жовтої» команди. Втім, особового результату від натуралізації кожного поки не спостерігається. Єдине, що можна пригадати – непогану гру Артема Мілевського п’ять років тому, коли збірна України під керівництвом Олега Блохіна пробилася до чвертьфіналу Мундіалю-2006. Нагадаємо, тоді у грі з швейцарцями Мілевський відкрив рахунок у серії післяматчевих пенальті, пробивши у незвичайній манері – в стилі Паненки. Нині ж національна команда веде активну підготовку до не менш важливого форуму – домашнього чемпіонату Європи-2012. На чолі нашої дружини той таки Блохін, який готовий досягти результату будь-якими засобами, одним з яких є якраз натуралізація. Саме тому до лав національної команди нещодавно був запрошений 31-річний Едмар Галовський де Ласерд, бразилець за походженням, який у березні 2011 року прийняв українське громадянство. «Вже вчу гімн України, переглядав його в Інтернеті. Ще не можу сказати, що знаю його від початку до кінця. Але буду працювати над цим. Адже в кожному гімні – дух країни», – з гордістю говорить Едмар, який нещодавно дебютував у складі «синьо-жотих» у товариському матчі України зі Швецією (0:1).

«Столиця натуралізації»

Як відомо, Едмар і Марко Девіч – повідні гравці харківського «Металіста», який славиться не тільки своєю «медальною» стабільністю (п’ять останніх сезонів харків’яни здобувають бронзові нагороди), але й є своєрідним табором для натуралізованих гравців. Окрім вищезгаданих Едмара і Девіча, український паспорт має також і голкіпер Владімір Дішлєнковіч (екс-воротар збірної Сербії). Очевидно, що невдовзі громадянином України стане ще й темношкірий захисник «Металіста» Папа Гуйе, який є родом із далекого Сенегалу. «Нещодавно Гуйе відмовився виступати за свою африканську збірну. Нині йде процес оформлення для нього українського громадянства. Це – справа часу. Я знаю його потенціал, він здатен грати на найвищому рівні», – заявив нещодавно головний тренер харків’ян Мирон Маркевич. За його словами, натуралізація футболістів є нормальною практикою. Очевидно, із цим згідний і наставник збірної України Олег Блохін. «Те, що відбувається зараз активна натуралізація гравців, і вони стають громадянами України – немає питань, це загальноєвропейська тенденція, і нам її не зупинити. Але ми ж здатні в інтересах своєї країни виробити якісь механізми самозахисту від зловживань у цьому процесі».

Конструктивна критика

За час незалежної України кольори національної команди захищали небагато-немало дев’ять натуралізованих футболістів. Мова йде про екс-росіян Віктора Леоненка, Юрія Калітвінцева, Сергія Кормільцева, Артема Яшкіна, Сергія Серебряннікова і Олексія Бахарєва, а також колишніх білоруса Артема Мілевського, серба Марка Девіча та бразильця Едмара. Очевидно, що цей список буде поповнюватися новими прізвищами. Втім далеко не всі у захваті від процесу натуралізації. Скажімо, легендарний захисник, а нині один із тренерів київського «Динамо» Олег Лужний вважає, що натуралізація виникає через засилля легіонерів в українських клубах. «Єдиним шансом засвітитися на міжнародному рівні для іноземних гравців, які не проходять до своєї національної збірної, залишається перехід під прапори України. Але ще раз поставлю питання: чому, якщо такий футболіст не затребуваний у рідній збірній, чому його послугами повинні користуватися ми? Залученням іноземців ми просто опускаємо себе. Виходить, у нас збірна такого низького рівня, що своїми силами ми впоратися не можемо».

Баскетбольні паралелі

Із подібною проблемою натуралізації нині зіштовхнулася і національна збірна України з баскетболу. Виборовши путівку до фінальної частини чемпіонату Європи-2011 (суперниками нашої збірної будуть команди Словенії, Росії, Бельгії, Грузії та Болгарії), очільники українського баскетболу пішли на доволі смілий крок, запросивши головним тренером команди відомого американського фахівця Майка Фрателло, а також натуралізувавши його співвітчизника – одного з кращих захисників вітчизняної Суперліги Стівена Буртта. «Вже багато років європейські команди запрошують мінімум одного натуралізованого гравця до своїх збірних, – розповідає голова Федерації баскетболу України Олександр Волков. – То що нам залишається робити? Мене фахівці вже давно запитували: чому всі беруть собі натуралізованих, а ми ні? Я всіляко пояснював, що, по-перше, є нюанси із законодавством, по-друге, хочемо дати шанс своїм гравцям. Але якщо ми хочемо досягти результату, то треба використовувати всі можливості, щоб підсилити збірну». За словами Волкова, із запрошенням Фрателло та Буртта виконання завдання-мінімуму – вихід з групи – видається цілком реальним.

До теми…

А вболівальники – проти!

Як би воно не було, але національні команди, чи то з футболу, чи то з баскетболу, грають не тільки для досягнення конкретного результату, але й для вболівальників. Проте останні далеко не в захваті від «нових українців». Одразу після дебюту вищезгаданого Едмара у складі «синьо-жовтих» вже на матчах національної футбольної першості фани провідних українських клубів масово виступили проти натуралізації легіонерів. Окрім фанатів донецького «Шахтаря», до акції приєдналися всі фанатські рухи України. Плакати з написами «Ні натуралізації», «Stop Emigrants. Збірна для України», «Збірна України для українців», «Натуралізація – смерть українського футболу» майоріли на трибунах під час матчів 4-го та 5-го турів чемпіонату України з футболу.

Андрій МЕНІВ