Про те, що обіцяє і чим загрожує селянам та й Україні загалом ринок землі і земельна реформа, яку так наполегливо проштовхує нинішня влада, – розмовляємо з народним депутатом, лідером «Громадянської позиції» Анатолієм Гриценком.

– Анатолію Степановичу, невдовзі на розгляд парламенту буде винесено законопроект «Про ринок землі». Його майбутнє абсолютно передбачуване – схвалення більшістю. А от яке майбутнє України після його прийняття?

Я вважаю, що це буде найбільша афера з усіх, які будь-коли здійснювалися в Україні. Вона закінчиться одним: кілька сімей скуплять усю землю – понад 40 мільйонів гектарів, а десятки мільйонів українських громадян втратять для себе стратегічну перспективу, без перебільшення, на сторіччя вперед.

Реформу такого масштабу можна проводити лише тоді, коли люди довіряють владі. Зараз такої довіри немає. Всі соціологічні служби фіксують відторгнення ідеї ринку землі по всій країні, в усіх регіонах. Понад 70 відсотків людей, а в деяких регіонах і понад 90 категорично проти того, щоб земля сільгосппризначення стала товаром. Люди пам’ятають, як їх обдурили з приватизацією державних підприємств. Тоді їм теж розказували, що всі стануть акціонерами, будуть отримувати прибутки…

Спілкуючись із людьми, я щоразу ставлю запитання: «Хто з вас своєю працею накопичив кошти, щоб купити, наприклад, 100 гектарів землі, я не кажу про дві тисячі гектарів чи й більше? Ніхто! Моя сім’я також не накопичила.

Землю скупить кілька сімей в Україні, які дорвалися до держбюджету, до рефінансування банків у часи Стельмаха-Ющенка. Куплять ті, хто привезе кошти з-за кордону через Кіпр, – наші ж олігархи. Російські олігархи. Китай, арабські країни, декілька європейських держав, які зацікавлені у вирішенні своїх проблем продовольчої безпеки. Це будуть не ті люди, які прийдуть підняти село, дати достаток селянам. Їх селяни абсолютно не цікавлять. Це будуть люди з числа тих, хто не може, проїжджаючи повз поля, відрізнити гречку від пшениці, люди, які сидітимуть у своїх київських та закордонних офісах і рахуватимуть прибутки. Єдина їх мета – за кілька років капіталізувати, тобто підвищити вартість придбаної землі, як це було, скажімо, в Аргентині, і якомога вигідніше її продати. І на цьому заробити сотні мільярдів гривень. Оце і все.

Я хотів би при цьому наголосити на питанні відповідальності, моральності. Під час виборчої кампанії чинний Президент Віктор Федорович Янукович не обіцяв виборцям введення ринку землі. Якби він на своїх плакатах написав, що земля стане товаром…

– То він би ніколи не став Президентом…

Не став би. Я вже не кажу, якби написав, що жінки до пенсії працюватимуть на п’ять років довше, що податками придушать малий бізнес – він ніколи не став би Президентом. Оце питання відповідальності.

І останній аргумент. Але він дуже важливий. Зараз у світі продовжується фінансова криза. Девальвуються практично всі валюти. Жодна країна, включаючи найсильніші – США, Італію, Францію, Німеччину, не може втримати фінансовий баланс. І за цих умов кожного дня, буквально кожного дня, друкується понад мільярд доларів-папірців і понад мільярд євро-папірців. Ці гроші не підкріплені жодними матеріальними ресурсами. Я не хочу, щоб наших селян обдурили, поклавши їм на стіл замість землі, тобто реального капіталу, оті папірці, які через рік-півтора просто знеціняться, і людина залишиться ні з чим. Тому моя позиція, позиція нашої партії «Громадянська позиція» полягає в тому, що цей законопроект схвалювати не можна!

– А якщо трапиться так, що його приймуть? «Нагорі» його доля вже вирішена.

Якщо так трапиться, ви ж бачите, як за помахом руки Чечетова все робиться у Верховній Раді, то я б через ваше шановне видання застеріг усіх селян: за жодних умов не продавайте землю, збережіть її для себе, для своїх дітей.

– Чи не вбачаєте Ви в цьому кроці влади взагалі загрозу обезземелення України? Чи не опинимося ми в країні, яка не матиме своєї землі, а села залишаться острівцями серед чужих клинів – китайських, арабських чи ще чиїхось, які й оброблятимуться приїжджими? Влада обіцяє, що іноземцям земля не продаватиметься, але ж закони навчилися обходити…

Ви торкнулися дуже важливого питання. Воно ще й пов’язане з проблемою безробіття в Україні. Це вже стало загрозою номер один національній безпеці. Коли людина не має роботи, вона не може повноцінно жити і не має шансу стати громадянином: відстояти свою думку, позицію. Бо фактично її доводять до рівня такого собі біологічного існування. А в цій ситуації ми ще й віддаємо комусь і так дуже слабкий ринок вітчизняної робочої сили. Як це сьогодні відбувається з програмою Євро-2012. Я нещодавно був у Львові. Поцікавився, хто будує дороги в рамках цього проекту. Відповідь: македонці, турки, італійці. Просте запитання: чому не українці?

– Вони в цей час мільйонами мусять шукати роботу за кордоном.

Шукають собі щастя – від Португалії до Сибіру. Тому ще одне дуже важливе питання, коли йдеться про інвестиції в АПК: які це будуть інвестиції і на яких умовах надані? Чим за них мають розплатитися держава і селяни?

– Чому, на Вашу думку, таке недалекоглядне ставлення до села?

У нас є Міністерство аграрної політики, але саме політики аграрної немає. А вона мала б бути спрямована на те, щоб перетворити Україну із аграрної колонії в аграрну метрополію. Бо тільки колонія радіє від того, що вона експортує зерно: пшеницю, ріпак, соняшник, кукурудзу і інше збіжжя. Часто те, що виснажує нашу землю. А метрополія має експортувати продовольчі товари. У нас є все для того, щоб виробляти нормальну продукцію, яку можна їсти, не отруюючи свій організм, і експортувати не сировину, а результат її промислової переробки, тим самим вирішуючи проблему безробіття в своїй країні, а не в чужій.

Але для цього треба подбати про село: щоб було воно освіченим, щоб мало нормальну школу, де працюють не два вчителі, які викладають усе – від фізики до фізкультури, щоб там були комп’ютери, щоб випускники вступали за направленнями в аграрні університети і поверталися в села фахівцями, здатними освоїти сучасні технології, втілювати новинки. Отоді це буде аграрна політика. Коли ж усю політику зведено до того, щоб зробити землю товаром, то це чисто злодійкуватий намір. У світі дуже багато держав успішних і економічно розвинених, у яких немає приватної власності на землю, але там діє, і це треба впровадити й нам, ефективний інструмент довгострокової оренди. На 49 і більше років. Оренди, яка передається в спадок, а кредит у банку видається під заставу права оренди, а не під урожай, якого може й не бути і тоді заберуть землю. Впровадьте спершу це, а якщо колись дозріє наше населення до того, щоб сприйняти ринок землі, якщо воно довірятиме владі, матиме відповідні кошти, якщо в світі закінчиться фінансова криза, нестабільність, можливо, на якомусь етапі ми і впровадимо ринок землі, але категорично не зараз.

Розмовляла Ніна ЦЮПА,
«Сільські вісті»,
друкується із скороченнями