Є підстави констатувати, що парламентський контроль за спецслужбами і розвідками за період правління президента Януковича зведений до нуля. Фактично його не існує, порівняно з тими часами, які були за президентів Ющенка і Кучми.

Законодавчим шляхом у жовтні минулого року парламент було позбавлено контролю за силовими структурами. Відтоді Верховна Рада не має жодного впливу на кадрову політику силових структур. Депутати позбавлені права звертатися за інформацією до керівників силових структур, а керівники силових структур позбавлені відповідальності надавати відповіді на такі запити. Тимчасові слідчі комісії ВР, які проводять розслідування резонансних подій, також позбавлені законом права отримувати інформацію від керівників силових структур. Звіт про діяльність силових структур зведений до формального – письмовий звіт наприкінці року без визначеного формату і жодного обговорення. Тобто він може бути написаний як на 1000 сторінках, так і лише на одній. Це очевидні кроки назад. Якщо не виправляти цю ситуацію, силові структури підуть в рознос, вийдуть з-під контролю.

Обмеження доступу до інформації та порушення пріоритетів закладені у Законі про основи національної безпеки України. Адже ні за часів Ющенка, ні за часів Кучми не було такого, щоб, наприклад, Служба зовнішньої розвідки практично перекрила навіть для керівництва ВР доступ до важливої інформації про події у світі та навколо України.

Можете запитати у спікера Володимира Литвина, скільки він отримує інформаційних матеріалів від нового призначеного керівника Служби зовнішньої розвідки, порівняно з попереднім періодом, – практично нуль. Цьому треба спільно протидіяти, адже декларація руху до Європи має супроводжуватися відповідними практичними кроками, які протягом багатьох років (до жовтня минулого року) робилися і мали свій результат. Є успішний досвід інших країн, тому нам потрібно спільно шукати шляхи виходу з цієї ситуації, яка може стати небезпечною.

Згідно з Законом 2003 року про основи національної безпеки, держава повинна захищати в першу чергу людину, громадянина, у другу – суспільство, 46 млн. українців як спільноту, а вже у третю – саму себе.

Підтримую ініціативу Центру Разумкова і виступаю співорганізатором Міжнародного круглого столу «Демократичний цивільний контроль над сектором державної безпеки в Україні: актуальність, здобутки, проблеми».

Якщо сьогодні подивитися на структуру наших силових відомств, загальна чисельність людей, які носять форму і мають зброю, складає близько 715 тисяч осіб. З них лише 184 тисячі – це Збройні сили України. Тобто менше третини всього силового блоку держави зорієнтовано на захист країни, суспільства від загрози ззовні. Натомість понад дві третини становлять сили внутрішньої безпеки, які головним завданням мають захист держави, тобто влади, від свого народу. І це не лише питання численності. Це питання пріоритетів фінансування, матеріального, технічного й іншого забезпечення.

Анатолій ГРИЦЕНКО,
лідер партії «Громадянська позиція»,
голова парламентського комітету