Єгор СОБОЛЄВ, бюро журналістських розслідувань «Свідомо», для «Галицького кореспондента»

Хто створює й зберігає можливості для дерибану землі
   
Ви вже отримали землю? Ні? То напишіть заяву до місцевої ради. Якщо станеться диво, у вашій власності безоплатно опиниться, очевидно, найперспективніший в Україні актив. Якщо ні – з’явиться мотив поцікавитися, кому ж роздає землю місцева рада.Ви вже отримали землю? Ні? То напишіть заяву до місцевої ради. Якщо станеться диво, у вашій власності безоплатно опиниться, очевидно, найперспективніший в Україні актив. Якщо ні – з’явиться мотив поцікавитися, кому ж роздає землю місцева рада. Або хто у Верховній Раді в лютому 2009-го завадив зробити механізм відведення землі більш справедливим для всієї країни.

На яку землю є право у кожного?

«Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство…
б) для ведення особистого селянського господарства – не більше 2 гектарів;
в) для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 гектара».
Це – слова із Земельного кодексу. І не просто слова. 12 мільйонів українців отримали землю у власність за цим законом. Такі дані станом на початок року навів Держкомзем.

Міністерство юстиції, яке на запит «Свідомо» проаналізувало права громадян у земельній сфері, спеціально зауважило, що кожен має право один раз скористатися кожною з шести цих можливостей безоплатно отримати землю.
Але як це зробити?
«Вкажіть, де саме ви хочете отримати землю». «Ваша заява перебуває на розгляді». «На жаль, вільної землі немає». Це – три головних шлагбауми, якими чиновники з багатьох місцевих рад або держадміністрацій по всій Україні зустрічають людей, що прагнуть отримати землю.

Як із цим боротися?

Перший варіант – діяти за законом і через суд домагатися дотримання своїх прав.
Ось як потрібні дії описав Мін’юст. У заяві треба вказати, скільки землі і для чого ви хочете отримати. Ще окремо треба написати обґрунтування і позначення на карті бажаного місця.
Останнє може стати великою проблемою. Щоб дізнатися, де є вільна земля, треба йти до місцевого підрозділу Держкомзему. Де вам за гроші дадуть витяг з Державного реєстру земель. Але тільки про ту ділянку, яку ви вкажете. А якщо вона вже чиясь, доведеться робити новий запит.
Фактично це замкнене коло. Щоб вказати місце бажаної для отримання землі, вам треба знати, що вона є вільною. А щоб дізнатися, що вона є вільною, вам треба вказати місце. Або платити за багато витягів. Поки не знайдете вільну ділянку.
Вільна земля є. Хоча Держкомзем не відповів на наш запит з цього приводу, ми у неофіційний спосіб отримали інформацію станом на 1 січня 2008 року. Ось дані по регіонах у тисячах гектарів:

Якщо вам вдалося дізнатися, де земля є вільною, починайте рахувати тижні. За один тиждень з моменту реєстрації вашої заяви – як роз’яснює Мін’юст –  рада або держадміністрація має направити копії на погодження. До відділень Держкомзему; містобудування, архітектури та охорони культурної спадщини; природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів. Вони за три тижні повинні відповісти висновками про можливість виділення вам ділянки. Після цього рада або держадміністрація у двотижневий строк має сказати вам «так» або «ні».
Якщо цього не зроблено за шість тижнів після подання заяви – звертайтеся до суду. Аналіз, який на наше прохання провів Олег Качмар, юрист однієї з найбільших юридичних фірм «Василь Кисіль і партнери», свідчить: у багатьох випадках суди зобов’язують ради розглянути заяви на найближчій сесії.
А якщо влада скаже «ні»? Мін’юст з цього приводу відповів лише одне – відмова має бути «мотивованою». І у вас залишається право судитися.

Як встановити справедливість системно?
Це другий варіант.
З описаного зрозуміло, для чого кожному з нас потрібний Державний земельний кадастр – автоматизований, захищений від втручання і з відкритою через Інтернет інформацією про те, які землі приватизовані, які зарезервовані, які є вільними. Тоді будь-хто знатиме, на що можна претендувати, а на що ні.
До речі, для створення такого кадастру є все. Закон, ухвалений ще за Леоніда Кучми 2004 року. 195 млн. доларів кредиту Світового банку, яких вистачає і на те, щоб сфотографувати кожну ділянку з літака, і щоб видати державний акт на землю кожному, хто бажає. Хто завалив створення кадастру – тема наступного розслідування.
Також зрозуміло, для чого потрібний закон про зонування земель. Він зобов’яже кожен населений пункт чітко визначити, яка земля під забудову, яка – під виробництво, яка – під парки, а яка – у  резерві. Тоді у міськрадах будуть відбуватися не конкурси хабарів, а конкурси з продажу ділянок під будівництво. Тоді з’явиться шанс створити міста, в яких зручно жити, є чим дихати і є де працювати. Такий закон досі залишається лише проектом, який навіть не поданий до парламенту, а ще розглядається урядом.
Нарешті, зрозуміло, що потрібно міняти самі правила виділення землі. Або порівну розділити її між всіма, або взагалі скасувати право на «безоплатну передачу».
До речі, обидві пропозиції у лютому були успішно завалені комітетом Ради з питань аграрної політики та земельних відносин.

Хто блокує зміни?

Першу пропозицію висунув депутат Григорій Смітюх. Його ідея – зобов’язати уряд допомогти кожному бажаючому отримати землю.
«Не завдання діда чи бабки ходити по судах. Треба не просто надати людям право на отримання землі, а забезпечити реалізацію цього права», – пояснює він свій задум. Зокрема, в проекті записано, що якщо людині відмовлено у виділенні землі чи її заява лежить без розгляду, то Міністерство регіональної політики впродовж місяця має запропонувати їй ділянки. Якщо цього не робитиметься, чиновники Міністерства мають бути оштрафовані.
Друга пропозиція належить депутату Валерію Бевзенку. Його ідея – повністю скасувати право на «безоплатну передачу» землі. «Формально однакове для всіх право на безоплатне отримання земельних ділянок перетворилось в право лише для обмеженої кількості заможних та «близьких» до влади осіб. … (Воно) начебто спеціально призначене для того, щоб стимулювати корупцію, посилювати соціальну нерівність, майже виключно “в ручному режимі” розподіляти основне національне багатство – землю. Від такого становища не виграють ні громадяни, що теоретично мають право на безоплатну приватизацію, ні держава, яка не отримує жодної винагороди за відчужені землі», – написано в пояснювальній записці до законопроекту.
При цьому пропонується здавати усім бажаючим землю в оренду.
Хоча ідеї Смітюха та Бевзенка протилежні, фактично обидві ведуть до одного  – зламати схему виділення землі лише «для своїх». Просто перший йде шляхом роздачі усім, а другий – заборони усім. Друга подібність – 17 лютого профільний комітет Ради, в якому вони працюють, не підтримав обох. Більшістю голосів комітет вирішив рекомендувати парламенту відправити їхні законопроекти «на доопрацювання». (Фактично це ставить під великий сумнів підтримку обох ідей при голосуванні в залі Ради). Третя подібність – обидва упевнені, що їхні колеги грають за тих, хто продовжує отримувати державну землю за хабарі. Четверта – обидва є членами Партії регіонів. Яка має більшість у комітеті, що виступив проти їхніх пропозицій!
За свідченням Смітюха, його на комітеті підтримав лише однопартієць Сулковський. Бевзенко каже, що за його законопроект голосували один регіонал – Мельник, та один бютівець – Лук’янчук. Активно «проти» був Слаута – колишній аграрний міністр в уряді Януковича. «Він і на фракції буде проти. Але я буду звертатися до голови фракції (Віктора Януковича)», – каже автор ідеї заборонити безоплатне виділення землі.
«А я – до голови Верховної Ради (Володимира Литвина)», – налаштований Смітюх. Він не вірить, що знайде підтримку у фракції своєї партії.
Віктор Ющенко та уряд Юлії Тимошенко з цього приводу жодних ініціатив не висувають.
Фактично цим не займається жоден топ-політик, жодна велика політична сила – за винятком окремих «білих ворон», яких не підтримують навіть однопартійці, як Партія регіонів Смітюха та Бевзенка.

Чи можемо ми на це вплинути? А хто ж ще? Якщо почнемо слідкувати за тим, що відбувається у цій важливій для кожного сфері. Якщо припинимо голосувати за політиків, які нічого не роблять, щоб виправити систему. І почнемо питати в тих, хто обіцяє такі виправлення, як саме вони це зроблять. Тоді шанси з’являться.

Продовження теми – в наступному номері «ГК»