Як ремонтували дороги у Станиславові сто років тому

  • Диб-диб, диб-диб… Це я йду за матеріалами про будівництво й ремонт доріг у Станіславі до обласного архіву, мабуть, найбільш занедбаною в місті вулицею, яка носить горду назву гетьмана Сагайдачного. Дибаю і думаю, що було би справедливіше назвати вулицю Ямковою чи Болотною… Але ж як її тоді відрізнити від інших?

     

    Як і сьогодні, сто років тому очільники міста, безумовно, хотіли бачити Станиславів затишним і доглянутим, тобто, як тепер кажуть, європейським. Ще молодший син Андрія Потоцького Йосип (1673-1751 рр.), ставши власником міста у 1691 році, планував викласти вулиці річковим каменем. І це йому частково вдалося. Про це свідчить те, що на початку ХVІІІ ст. вул. Казимирівська (тепер – Гетьмана Мазепи) недаремно носила назву Брукованої, оскільки була вимощена каменем з річки Бистриці. 

    Брукування міських вулиць активно проходило з поч. ХІХ століття. Сприяв цьому імператорський указ 1804 року про знесення мурів станиславівської фортеці. З’явився вільний якісний будівельний матеріал, який пішов на будівництво камениць та брукування вулиць. За підрахунками дослідників, вже у 20-х роках ХІХ ст. було забруковано 24 вулиці.        Велику увагу брукуванню вулиць у 1820-1833 роках приділяв міський староста Францішек Краттер.

    Деякі дослідники вважають, що саме за бургомістра Ігнація Камінського місто приєдналося до європейської новинки – асфальтування вулиць, яке розпочалося з 1875 року. Це цілком можливо, вважаючи, що із середини ХІХ ст. у Франції, Швейцарії, інших містах, у США для дорожнього покриття почали використовувати мінерально-бітумну суміш. З 1876 року міські вулиці почали брукувати теребовлянським каменем-пісковиком.

    У 1878 році міський магістрат видав постанову про необхідність зобов’язати приватних підприємців доставляти на ремонт вулиць щебінь. І у цьому ж році вже було надано 725 «куп» щебеню, кожної вистачає на ремонт 170 метрів дороги.

    У 1885 році прокладали тротуари і ремонтували вулиці Голуховського (тепер – Чорновола) та Камінського (тепер – вул. І. Франка). Роботи проводила фірма Хаіма Зеіхера та Рубінштейна. Тротуари викладалися теребовлянською плиткою. На ремонт вул. Голуховського було витрачено 403 зл. Дорожче обійшлася магістрату вул. Камінського: ремонт тротуару («ходніка») – 500 зл., укладка бруківки – 400 зл., ціна нової бруківки – 450 зл. На ремонт тротуарів інших вулиць – 338 зл. Гроші, звичайно, не великі, обсяг робіт не значний, але важлива для міста робота проводилася.

    Магістрат щорічно укладав спеціальний бюджет дорожнього фонду, в якому виділялися кошти на укладку та ремонт доріг.

    До кінця ХІХ ст. в місті було 45 вулиць та 10 площ і скверів, головні з них були вимощені, деякі мали тротуари. Наприклад, вулиця Сапіжинська (тепер – Незалежності) мала широкий тротуар із тесаного каменю.

    Брукування та ремонт вулиць були важливим завданням і великою проблемою міських властей на поч. ХХ ст. Грошей у міській казні бракувало, влада просила допомоги у повітового староства та намісництва. В обласному архіві збереглася переписка магістрату з повітовим староством про мощення вулиць Сапіжинської та Казимирівської, датована 1903-1913 роками. Цікава відповідь староства від 18 вересня 1903 року, в якій повітова влада повідомляє, що не вважає за потрібне розглядати питання оплати за мощення вул. Сапіжинської у Станиславові, так як має інші, більш важливі видатки.

    Проте магістрат і надалі шукав кошти для ремонту вулиць. І ось уже в 1910 році повітове староство «подобрішало» і зацікавилося проектною документацією.

    У цей же час магістрат писав листи до властей інших міст: Самбора, Сянока, Перемишля, Жешува, Тарнова та ін., в яких цікавився станом тамтешніх вулиць, чи є бруковані, якою плиткою, хто надав кошти для брукування. Читаючи відповіді, датовані 1912 роком, переконуємося, що проблема брукування та ремонту вулиць стосувалася усіх міст. У Самборі, наприклад, дороги не були бруковані, так як міська казна не мала коштів. Частково бруковані львівською плиткою були дороги у Жешуві. У цьому місті магістрат за брук виплатив 1/3 коштів. У Перемишлі ситуація з дорогами була краща. 1100 метрів гостинцю в 1909-1910 роках були вибрукувані перфорованою плиткою. Кошти за мощення доріг надали: 2/3 – уряд, 1/3 – місто. Загальна вартість бруку становила 160000 корон. За ремонт плит платив магістрат. У м. Тарнові брукування вулиць здійснювали коштом уряду (15000 корон) та магістрату (6000 корон). Такі суми виділялися щорічно протягом 6 років, доки тривав ремонт вулиць.

    Для того, щоб вимощені дороги в майбутньому були міцними, станиславівський магістрат проводив навіть підрахунок возів, які їздили по вул. Сапіжинській. Так, 13 червня 1912 року з 6 год. ранку до 8 год. вечора з міста виїхало 863 вози («фіри»), а в місто заїхало 887 возів. А ось день до того рух був спокійніший – в місто заїхало 594 вози, а виїхало – 592.

    З проханням про фінансову допомогу для вимощення вулиць магістрат Станиславова звертався також і до намісництва у Львові. У листі-відповіді читаємо, що хоч такі роботи, за законом, повинні проводитися за рахунок міської гміни (общини), проте намісництво готове звернутися до уряду з пропозицією здійснити ремонт вулиць спільним коштом – уряду і місцевої влади [в тому числі і повітового староства].

    З цього приводу Міська рада засідала 29 травня 1913 року і визначилася із часткою видатків, які магістрат зможе внести за брукування вулиць Сапіжинської та Казимирівської – 1/3 коштів. Ці кошти мають бути виплачені рівними частинами за 3 роки. Бруківку планували укласти від вулиці Карпінського (частина вул. Галицької) до вул. 3 Мая (тепер – вул. Грушевського).

    Осмислюючи дії магістрату, спрямовані на пошук коштів для ремонту вулиць, в котрий раз переконуюся у правильності твердження: якщо хочеш щось зробити – шукаєш можливість, а якщо не хочеш робити – вигадуєш причину!

    Перша світова війна вулиць у місті, звичайно, не покращила, тож у 20-30-х рр. ХХ ст. ремонт доріг залишився великою проблемою для міської влади. У 1925 році при магістраті був створений Комітет з розбудови міста, який, окрім іншого, займався ремонтом доріг та тротуарів. У цей час продовжилося асфальтування вулиць та встановлення у дорожньому покритті каналізаційних труб.

    Ремонт вулиць у 1930-х роках в основному здійснювала фірма «Міцні дороги», головна управа якої була розміщена у Варшаві.

    Грошей на ремонт доріг у магістраті традиційно бракувало. Так, за ремонт міських вулиць у 1930 році фірмі «Міцні дороги» треба було виплатити 176738 злотих. Проте таких грошей магістрат одразу заплатити не міг, тому через адвокатів звернувся до фірми «зглянутися… на дуже тяжку фінансову ситуацію в гміні» і дати згоду на сплату боргу в наступній частині оплати. На жаль, сплата процентів за несвоєчасність розрахунку була для магістрату звичайною справою.

    Тому і не дивно, що заробітна плата дорожніх робітників була низькою. У березні 1934 року за один день роботи робітник отримував 4,5 злотих, у квітні 1936 року – 3,6 зл., у листопаді 1937 року – 5,6 зл. Зустрічається і набагато вища оплата праці, яка, ймовірно, стосується працівників вищої кваліфікації, але у зарплатних відомостях така інформація не вказана. На будівництві та ремонті доріг використовувалася праця безробітних.

    У 1935 році продовжилося будівництво, ремонт і впорядкування вулиць. Була побудована дорога до летовища з «шпацеровим» тротуаром, продовжився ремонт вул. Голуховського, викладено каменем кут вулиць Зосина Воля (тепер – вул. Коновальця) та Собєського (тепер – вул. Січових Стрільців), заасфальтована частина вул. Сапіжинської.

    Згідно із Правилами дотримання чистоти і порядку на майданах, вулицях і тротуарах, прийнятих Міською радою 24 квітня 1924 року, власники нерухомості відповідали за чистоту тротуару і частину дороги, що прилягають до їх власності.

                                                                                                  Наталія ХРАБАТИН

     

    Description: A description...

     Вул. Сапіжинська (Незалежності) у міжвоєнний період. Дорога вимощена плиткою

     

  • Description: A description...

    Вул. Казимирівська (Гетьмана Мазепи) у міжвоєнний період

     

    Description: A description...

    А ось і вози на Сапіжинській (Незалежності)


    Description: A description...

    Площа Ринок у міжвоєнний період.


    Description: A description...

    Вул. Казимирівська (Гетьмана Мазепи). Весняна сльота

     

     

    Description: A description...

    Будова вул. Сапіжинської (Незалежності)

     

    Description: A description...

    Вул. 3 Мая (Грушевського). Дорога заасфальтована, а тротуар вимощений плиткою


    Description: A description...

    Вул. Бельведерська.


    Description: A description...

     І це теж Бельведерська…Практично не змінилася

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!

    One thought on “Як ремонтували дороги у Станиславові сто років тому

    1. Люблю журналістів 🙂 Ніби щось і написали але як завжди не те (або не зовсім) те  що у заголовку. Бо стаття називається ЯК РЕМОНТУВАЛИ але власне про те  як РЕМОНТУВАЛИ а не будували вулиці  в статті майже нічого не сказано. Так от розкажу як власне ремонтували, якщо комусь цікаво.  До совітів (за Польщі) за кожною вулицею був закріплений дорожній майстр. За таким міським майстром був закріплений відповідний участок (перелік вулиць). Головним обовязком майстра був регулярний обхід вулиць (своєї ділянки) і виявлення місць де можливе утворення проблем із дорожнім покриттям. Коли майстер при обході виявляв місце де виникла чи може винукнути якась проблема наприклад неправильний стік води, що може розмити дорогу, чи формування вибоїни, чи руйнування бруківки він негайно брався за її ремонт. Для цього у кожного майстра був відповідний візок на якому в невеличкій кількості були відповідні будівельні матеріали. Наприклад 8м видів шутру, певна кількість видів будівельного каменю, відповідні види піску тощо. І така проблема миттєво вирішувалась (ремонтувалась). Тобто ям на дорогах не було не тому що проводили ремонти вулиць а тому що потенційно небезпечні ділянки ремонтували ще до того як там зявляться ями. Ну і ПОСТІЙНИЙ моніторинг (якщо по сучасному) а простіше постійний обхід вулиць на виявлення будь-яких підозрілих ділянок. Майстер обходив усі вулиці на своїй ділянці не менше чим раз на тиждень (або і частіше).

    Comments are closed.