«Черемош-фест»: фестиваль малих справ

 

Наприкінці минулого тижня одне франківське інтелектуальне товариство дійшло висновку, що найкращі й найбажаніші суспільні зміни – це революція у людських умах, досягнення загального добра малими регулярними справами кожного громадянина. Мені це нагадалося, бо саме таким, складеним із малих справ різних людей, можна назвати “Черемош-фест”, який відбувся у вихідні, 11-12 травня, в селі Криворівня на Верховинщині, над Чорним Черемошем.

 

 

Коли організатори свята їхали по звикло поганій дорозі по самогонку для музикантів у сусідню Верховину, в машині зайшла мова про волонтерство. Виявилося, що весь фестиваль тримається купи саме на цьому. Юрій Досяк – співорганізатор дійства із самої Криворівні – ще коли все лиш починалося, розповів, що музиканти, до прикладу, співають здебільшого за “дякую”. Письменник Тарас Прохасько з таких самих міркувань приїхав до, як виявилося, досить численної авдиторії — зал Будинку культури був повністю зайнятий слухачами.

Та це лише кілька крупин. Пан Юрій з ентузіазмом згадує “Червону руту”, яка на своїх початках була невеликою. Лише потім фестиваль розрісся до національного масштабу. Можна вважати, що творці “Черемошу” прагнуть, щоб і він вже навіть наступного року показав перші результати — мав добру славу, збільшився, запам’ятався. Для цього є усі передумови. Дівчина зі служби інформації фестивалю, Катерина, зауважує, що захід знайшов підтримку серед місцевих людей — вони добре сприйняли все, що було заплановано на суботу-неділю. Йдеться зокрема про сільського голову Василя Зеленчука, який охоче дозволив свято екології та етно.

Із етно все вдалося добре. Вже у першій половині суботнього дня біля сцени встановили викувану на святі ковалів в Івано-Франківську та подаровану “Черемошу” метрову дримбу — музичний інструмент гуцулів. Звичайну ж дримбу можна було придбати у шатрі інформації. На неділю ж придумали запросити до Криворівні на фестиваль кількадесят професійних дримбарів — щоб встановити рекорд. Спершу вони грали на сцені самотужки, а згодом до них приєдналися інші присутні в селі музиканти й доповнили звук дримб іншими інструментами.

У другій половині неділі в місцевому музеї Івана Франка відбувся запланований показ фільмів Сергія Параджанова  (“Тіні забутих предків”) та Юрія Іллєнка (“Білий птах з чорною ознакою”). Опісля музичний гурт “КораЛЛі” презентував кілька короткометражок про Карпати. Серед них – “Загублені народи Європи: гуцули” та “Центр Європи”. Місцевий дримбар, який свого часу озвучував за кадром фільму “Тіні забутих предків” гру акторів на дримбі, поділився спогадами про зйомки стрічки й нагадав, що подивитися на це дійство приходили гуцули із багатьох сіл Карпат.

Вечорами музичну естафету приймали українські гурти з Карпат (гуцульська капела Романа Кумлика “Черемош”, “Гуцули”), Франківська (“КораЛЛі”, “Рура”, “Пан Пупец” та “Перкалаба”), Кам’янця-Подільського (“Запаска”), Львова (“Бурдон” та “Гич Оркестр”) і Києва (“Фолькнери”). Крім того, в гості до гуцулів зі Словаччини приїхав гурт “Longital.

 

Із екологією ж все склалося значно гірше. Йдеться про екологію ріки Черемош загалом. Волонтер із мегафоном ходив пляцом, на якому відбувався фестиваль, й заохочував маси до прибирання ріки. “Сьогодні Чорний Черемош, а завтра дійдемо до Черемоша, потім по Дністру аж до моря”, — волав він. Групка ентузіастів таки зібралася біля дамби. А перед тим, як 20-30-річні туди добралися, прибігли до дамби місцеві хлопці, які шепотіли між собою про те, скільки ж дають за роботу. Коли виявилося, що йдеться про маленький добрий вклад кожного у чисте теперішнє і майбутнє — хлопців поменшало втричі. Що ж, головне не кількість, а якість.

Організатори роздали волонтерам гумові рукавиці та величезні поліетиленові мішки. Мені здалося, що я його не наповню, тому не міг зрозуміти, нащо мені пропонують взяти ще й запасний…

На похилому березі Чорного Черемоша, який десь далі зливається із Білим Черемошем і вони стають єдиною рікою, дротяною сіткою покрито каміння, щоб берег добре тримався й не піддавався повеням. У тій сітці й під більшими каменями добре застрягають десятки пластикових пляшок різного кольору й форми. За дріт зачіпаються різні торбини, особливо впізнавані серед яких чорні шмаття від “Boss”. Дівчина у червоній спідниці та вишиваній сорочці, прибираючи, чудово поєднує у своїй особі дві ідеї — етно та еко. Групка відпочивальників сидить на березі й зі всіх стібеться, примовляючи: “А ми зараз будемо смітити”.

Із питанням “Чи не боїтеся ви, що після прибирання люди із фестивалю знову усе засмітять?” підійшли оператори якогось каналу до дівчини у червоній спідниці й вишиванці. Дівчина оптимістично запевнила, що “на цьому фестивалі смітити не будуть”.

 

Тим часом купа із чорних мішків росла, а користі від того було все ще не дуже помітно. Поверхнево очистивши невеличку ділянку берега, позбиравши дитячі капці, пакети від сметани, осколки скляних пляшок, замулені целофанові торбини, безліч всякого пластику, я побачив, що мій сміттєвий мішок вже повний і важкий, а квадрат площею 6 на 10 метрів ще далі брудний-бруднющий.

 

Гості Криворівні купалися в ріці, дехто займався тими малими і, як виявилося, майже нікому не потрібними справами. Кілька місцевих чоловіків сиділо на траві. На запитання: “Як ви ставитися до збору сміття?” вони довго запевняли, що дуже добре ставляться, правильна і чудова ідея, організатори молодці тощо. Незворушно сидячи у тіні на березі, чоловіки спостерігали за дійством і попивали своє домашнє вино.

 

“Але не засуджувати, а любити і приймати таким, яким цей край та ці люди є, умів і пропонував Станіслав Вінценз”, — розказує Тарас Прохасько — письменник, публіцист, любитель гір, перекладач. Власне він зробив переклад книги Вінценза “Правда старовіку” із тритомника “На високій полонині”, написаного гуцулом, який народився у польській сім’ї, котра тут осіла. Класик польської літератури Станіслав Вінценз розповів про Гуцульщину на весь світ. Розповів добре, бо був своїм, народженим у цьому краї. А з іншого боку — був вихований у сім’ї, яка побачила гуцулів збоку. Жив письменник не так далеко від місця проведення фестивалю – у селі Бистрець, у першій половині ХХ століття. Його тут пам’ятають, відтак науковці організували присвячений його особі круглий стіл.

 

Організатори розповіли, що хочуть, аби кожен на фестивалі мав щось для себе. Він, мовляв, складається із різних зерен — щось для науковців, щось для молоді, для стурбованих екологією, для любителів музики, для зацікавлених літературою чи театром. Група молодих людей із театральної трупи “Improv” зі Львова зорганізувала ряд перформенсів, суть яких полягала у тому, що глядачі пропонували тему сценки, яку хотіли побачити, а актори на ходу придумували монологи, ключові слова беручи із навмання розкиданих по траві папірцях.

 

Коли настав вечір і музика та слабкий алкоголь розігріли серця, з’явилося якесь двозначне відчуття. З одного боку, питаєш себе: який же в цьому всьому сенс? Їхати 3-4 години з Франківська, щоб потанцювати, послухати музику, збирати й не визбирати всього сміття, може, ще сплавитися на катамарані вниз по Черемошу, як це зробили зо дві сотні гостей фесту… І що? З іншого боку, погоджуєшся, що це все заради вивільнення енергії, часом не відомо для чого. Хочеться вірити, що кожен знає свою причину й мету. І таки зробив свою нехай скромну, але насправді потрібну справу.

 

Маркіян ПРОХАСЬКО

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!

One thought on “«Черемош-фест»: фестиваль малих справ

Comments are closed.