Після російсько-української газової війни всі тільки й говорять, що про енергозбереження та альтернативні джерела енергії. Як зазвичай буває, поки одні активно плескають язиком, інші тихо й непомітно щось роблять. В Івано-Франківську на заводі ВАТ „Пресмаш” уже  понад рік налагоджено виробництво брикетярок. Установка досить проста у використанні, і, як і все просте, дуже ефективна.

Ідеться про перетворення відходів деревини (тирси) або сільського господарства (соломи, очерету, лушпиння соняшника тощо) на джерело енергії. Тобто вже не потрібно думати, куди подіти звичайну тирсу. Вона вже не буде забруднювати русла річок чи горіти просто неба. Її завантажують в установку „Пресмашу” і на виході отримують брикет, готовий до спалення в котлі.
За минулий рік уже було продано біля 50 таких установок. Ціна орієнтовно 27 тисяч євро, що втричі дешевше, ніж закордонний аналог, а ефективність значно вища. Окуповується пристрій за кілька місяців. Бо брикети з відходів, на жаль, мало популярні в Україні, масово закуповуються німецькими та польськими підприємцями. Фахівці вже встигли підрахувати, що за рахунок таких брикетярок Україна могла б на 17% скоротити використання газу. Словом, панацея від енергетичних проблем знайдена, і вона просто під ногами.
Здавалося б, „Пресмаш” мав би процвітати, а установка жваво продаватися. Усілякі котельні масово відмовляються від газу і переходять на брикети. Керівники „Газпрому” кусають лікті від розпачу, а російський МЗС надсилає в Україну ноти протесту. Але – помріяли та й годі. „Пресмаш” навіть здаля не нагадує успішний завод. Підприємство, яке одне з небагатьох у машинобудівній галузі не зупинялося  протягом буремних 90-х років, зараз поволі, але впевнено рухається в напрямку банкрутства. Правда, є у всьому цьому один плюс. Пов’язаний із енергозбереженням. Підприємство повністю відмовилося від газу. Альтернативних джерел енергії, правда, теж не використовують. А газ відрізали за несплату.
В чому ж справа? Як підприємство, яке пережило 90-і і зараз пропонує якісну та актуальну продукцію, опинилося у важкому стані? Чому робочий тиждень скоротився з п’яти до трьох днів (а в планах зменшення його до одного дня і переведення усіх працівників на контракт – є робота, працюємо, нема – ні)? Чому виникли проблеми із виплатою заробітної плати аж до 4 місяців і кримінальної справи з цього приводу?
Нинішнє керівництво заводу все списує на кризу в економіці. Мовляв, ні в кого нема грошей на закупівлю „пресмашівської” продукції. От завод і зупинився. І виходить, що розмови про енергозбереження та альтернативні джерела енергії – всього лише слова.
Однак є підстави сумніватися у версії керівництва заводу. Бо криза на „Пресмаші” якось дивно співпала у часі з корпоративним конфліктом, який в останні роки звикли називати рейдерством.
Ще наприкінці 2007 року держава в особі фонду держмайна виставила на продаж 36 відсотків акцій ВАТ „Пресмаш”. Конкурс відбувся дивно, адже брав у ньому участь лише один учасник – відома захопленнями підприємств дніпропетровська промислова група „Інтеркар”. Власника пакету у 43 відсотки і водночас голову правління ВАТ Богдана Пукіша до конкурсу просто не допустили. Мовляв, він на годину спізнився з подачею документів. Пізніше співвласники заводу увели до складу правління кілька своїх людей. Далі скупили у міноритарних акціонерів ще частину акцій, довівши свою долю до 50%. Однак, згідно з українським законодавством, щоб повноправно володіти підприємством, треба мати мінімум 60%. Власник 40% може заблокувати будь-яке рішення. „Інтеркар груп”, яку пов’язують із народним депутатом (перебіжчиком з БЮТ у Партію регіонів) Павлом Лєбєдєвим, почало масований тиск на свого нового партнера. Наприкінці минулого року „Пресмаш” більше відбивався від різноманітних перевірок, ніж працював. За зверненнями депутата на заводі щось шукали майже усі контролюючі органи міста і області. Нарешті, коли і це не допомогло змусити Пукіша позбутися частини своїх акцій, відбулося власне те, що називають рейдерством. Пройшли збори акціонерів, на яких Пукіша представляв певний громадянин з Чернівців із довіреністю. Цей же громадянин проголосував за зміну голови правління. І одразу ж на завод зайшла нова влада. Довіреність, правда, виявилася фальшивою. Однак колишній директор довго і нудно доводить це тепер у судах і в прокуратурі.
Новим же господарям дісталася реальна влада на заводі. Яка ознаменувалася раптовим  припиненням виробництва, збитками і боргами перед фірмою-засновником. Раптово зникли не лише покупці брикетярок, але й закордонні замовники продукції „Пресмашу”. Трудовий колектив уже неодноразово обурювався діями нової заводської влади. Подейкують, що нові власники заводу зовсім не зацікавлені у розвитку виробництва на Західній Україні. Вклали у завод вони не так багато. І тепер, не докладаючи зусиль, можуть заробити значно більше. Самі приміщення і обладнання вартують у рази більше. Найбільшу ж цінність на підприємстві становлять верстати „Шкода” – призначені для високоточної обробки великих корпусних деталей. Продавши їх, можна легко окупити витрати і добре заробити. Але от „Пресмаш” без „Шкод” уже не зможе виробляти ні брикетярок, ні іншої продукції, яку виробляв ще донедавна. Уже ніколи.
Словом, економте газ.

Орест ЗАХІДНИЙ