Літо. Відпочинок.  Вчителі люблять літо як мінімум з трьох причин: червень, липень, серпень. Гарний популярний жарт. А що ж відбувається з дітьми у той час? Частина з них стають клієнтами травмпунктів, хтось гоїть синці на колінах у бабусі в селі, хтось смажиться на березі Бистриць. Варіантів можна ще перераховувати безліч, але ми зупинимось на, так званому, «організованому відпочинку». У державі з начеб-то безкоштовною медициною і загальнорівнодоступною освітою ще за звичкою переймаються дитячим оздоровленням. Щороку пишуться тонни звітів про плани на оздоровлення, про фактичне чи номінальне їх виконання (старий добрий принцип, якого мене навчили у перші роки роботи в освіті: байдуже, що і як ти зробив, чи робив взагалі, головне – аби звіт було красиво і вчасно оформлено). Щороку ми стовідсотково оздоровлюємо дітей, адже перші тижні літа діти відсиджують в асфальтних пришкільних таборах. А потім вони кудись їдуть. Куди?

Варіант перший. Їдуть в чудом врятовані пострадянські оздоровчі табори. Там вони мило спілкуються між собою, отримують необхідний життєвий досвід: алкоголь, цигарки (якщо якимось дивом доти не спробували), вміння виживати у суспільстві з елементами дідівщини, здатність спілкуватись із протилежною статтю тощо. Свідомо тут зупинимось, бо далі у кожного уява домалює свої варіанти. Але кожна мама фіксує, або кожен третій із нас пригадає, які свіжі анекдоти привозив із таборів і наскільки суттєво поповнив запас нецензурної лексики. Але то елементи дорослішання у нашому суспільстві. Та що вже робити – сам не можу дивитись довкола, щоб хоча б подумки не проявилось котресь із ТИХ слів.

Кілька слів про піонерські табори давно вмерлої держави. Мене вкотре звинуватять у намаганні реанімувати щось із «совка», але не все, навіть там, було погано. Не вважайте це соціальною рекламою, а-ля товариш Симоненко напередодні виборів¸ але…

Отож, кажуть, що тоталітарні держави дбали про здоров’я молоді, бо їм потрібні були вояки. Цілком обґрунтоване твердження. А ще – там навчали і виховували. Ідеологія не була на рівні навіть в останні дні існування СРСР. Мабуть тому й розвалилась та держава, що батьки, знаючи, що діти в надійних руках, безпечно брались до революційних справ.

Так от, увесь цей немалий вступ був лише заспівом до хвалебної оди. Оди на честь одного ДЦ і однієї школи.

Є в Одесі такий, ще не до кінця куплений, шмат морського узбережжя і унікальної тераси під назвою «Молода гвардія». А в дирекції цього Дитячого центру є звичка відсівати більшість претендентів на вожатих за результатами ШПО – Школи педагога-організатора. Зараз я констатую факт, що отримані там знання і досвід (не емпіричний, отриманий пробами і помилками на дітях, а від професійних інструкторів) міг би замінити половину матеріалу педагогічних предметів вузу. Як згодом вдалось дізнатись, це унікальне явище – навчання фахівців, які працюватимуть із дітьми, – є винятком в нашій державі (якщо знаєте ще десь такий двотижневий чи більше курс, пишіть) і в тій, минулій державі, воно мало на меті підготовку піонерських вожатих. І готували. І зберегли школу. І правильно зробили. Не завжди треба розбирати колгоспи на камінь, бо «колись у мого прадіда корову забрали».

Ага, для бажаючих покритикувати, виб’ю ще один стілець з-під ніг: на той момент, коли я був у тім ДЦ, майже увесь склад керівництва був «западенським». Тобто якихось особливих симпатій до СРСР і прагнення до його відродження не варто дошукуватись.

Якщо хтось вважає, що роботі з дітьми не треба навчати, то киньте  у мене камінь. Бо здійснений найкращими педагогами упродовж років навчально-виховний процес полетить до тієї самої матері за 21 день «оздоровлення».

Варіант другий. Поїздка до відпочинкових баз рідних (поки що) Карпат, чи кудись на Балкани. Варіант часто дешевший ніж щось схоже у Криму, але… Тут я чув від людей купу різних «але», про які не зараз будемо говорити. Не мої гроші, не мені їх рахувати. І взагалі, про вартість відпочинку можна багато розповідати, але тут уже скоріше було б варто налагоджувати зворотній зв’язок. Коментуйте, пишіть. Заразом дізнаємось, чи цю писанину читає більше, ніж три людини. 

Варіант третій. Не ідеальний, але зовсім непоганий. Ціна-якість, ідея на місці і поєднання приємного з корисним – пластові табори. Організація, яка вже століття возить юнаків та юначок кудись подалі від цивілізації і знає, як це зробити. Можна дискутувати з приводу необхідності для сучасної  людини навиків виживання із трьома сірниками в лісі, але коли дитина хоч щось вмітиме робити власними руками, не залучаючи відеоуроки з нету, то вже плюс. До речі, знаю кілька родин, які віддають своїх дітей до Пласту тільки з мотивацією «атдахнутьнєдорага». Для декого – то просто два тижні спокою у хаті. А для когось «нагорі» організація є джерелом неспокою. І повидавали купу вимог, які, або виконати нереально, або «варіанти» шукати треба. Класична корупційна схема. На жаль.

Довідка для тих, хто не в курсі: пластові виховними працюють на громадських засадах, тобто їх робота не оплачується. І до тих, хто працюватиме із дітьми, ще висуваються серйозні вимоги. І навчання теж проводять. І правильно роблять. Не будемо повторювати сказане вище.

Варіант четвертий. Ваш варіант. Але подбайте, щоб вашим дітям було про що писати в творі «Як я провів літо». І ставлячи кому в цій темі, наведу цитату: «Не виховуйте дітей- виховуйте себе. Все рівно вони виростуть схожими на вас».