Півник з п’ятьма очима, шоколадний дощ, любов, що живе у фонтані, – тут усе можливо. Особливо під час творчих занять. Недавно в Івано-Франківську запрацював Центр розвитку дітей «Янголи поруч», який заснувала команда з великим досвідом волонтерської і наставницької роботи з дітлахами. У цьому просторі цікаво і найменшим, і підліткам: англійська, вокал, дизайн, фотогурток, проєктний менеджмент, школа мотивації, малювання, ранній розвиток, підготовка до школи і повно всього іншого. Тут працюють з дітьми різного соціального статусу, для пільгових категорій заняття безкоштовні.

Зводиться до любові

Нині тут книжковий клуб. Діти похворіли, прийшли тільки двоє хлопчиків: брати Ігор і Богдан. Їм лиш 10 і 11 років, але вже вміють «крутитися». Хлопців виховує лише мама, тата давно нема. Удома є ще маленький братик. У хаті постійно бракує грошей.

Ігор і Богдан після школи беруться за підробітки. Наприклад, за миття вікон і фар у машині мають по 50 гривень, винести з піцерії двічі на день великі пакети зі сміттям – 100 гривень. На Хелловін теж непогано заробили. Одягнені в костюми, ходили по квартирах, пропонуючи «цукерки або смерть». Люди гарно реагували: давали трохи смаколиків, але здебільшого гроші.

Майже все зароблене братики несуть мамі на продукти, трошки відкладають. Мріють купити собі на Миколая гіроскутери. 

Хлопці не з сором’язливих. Одразу кажуть, що хочуть чаю, уточнюють, скільки ложок цукру вкинути, пригощаються печивом. Перепитують, де викладачка купила такі симпатичні горнята, як розкладається цей стіл, з чого зроблені ящики для іграшок, скільки коштує такий телефон, як у журналістки… З дуже серйозним виглядом розповідають, що вміють і люблять робити.

«Я гарно малюю», – починає старший Богдан. «А я сьогодні в школі на уроці намалював, як гроші з неба падають. Великими купюрами», – хвалиться Ігор. «А ще я люблю бокс і тхеквондо, – продовжує Бодя. – Скоро мама запише туди нас із братом». 

Нарешті хлопці беруться до книг. Цього разу читатимуть про пригоди Мюнхгаузена. Спершу мають прочитати по уривку, а потім будуть обговорювати.

«Я ще трохи повільно читаю, хай сьогодні брат почитає. У нього поки що краще виходить», – ніяково каже Ігор. Богдан й справді швидко і чітко читає, головне – усвідомлено. Коли не розуміє якогось слова, просить, щоб пояснили. Зненацька він зупиняється і дуже по-дорослому каже: «Я хочу книжки писати, коли виросту».

Далі робота з фантазійними кубиками. Треба вигадати історію, використовуючи зображення на своїх кубиках, і намалювати її на дошці. Хлопці швидко впоралися. Їхні історії схожі: спершу фігурують гроші, заробіток і конфлікти, але зрештою все зводиться до любові – хлопчик і дівчинка закохалися одне в одного, одружилися й були щасливі все життя, і ще дуже любили своїх діток.

Всі – рівні

Усе почалося ще 10 років тому з освітньо-благодійного проєкту «Янголи поруч» – соціальної ініціативи, яку заснувала викладачка кафедри філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Ореста Возняк, залучивши охочих студентів.

За цей час команда волонтерів здійснила не одну дитячу мрію, вони вели наставницький супровід та матеріально допомагали сиротам, проводили благодійні акції на підтримку дітей із кризових сімей і літніх людей в геріатричному пансіонаті.

«Центр розвитку дітей з’явився, бо хотілося вже не просто допомагати продуктами і одягом, а розвивати правильні цінності, мотивацію, давати можливості для росту», – пояснює директорка Ореста Возняк. 

У Центрі займаються діти від трьох до 18 років. Тут роблять усе: граються, читають, тренуються, творять, розвиваються. Є всілякі види активності: англійська мова, ранній розвиток, ігрові години, вокал, театральне мистецтво, дизайн іграшок і прикрас, йога. А ще різні клуби: книжковий, клуб настільних ігор, кіноклуб, фотогурток та музичні вечори. І лекторії: проєктний менеджмент, секрети давніх цивілізацій, кіно і релігійність сучасної людини, релігія і світ. Час від часу влаштовуватимуть школу мотивації, просвітницькі лекції, тренінги, мистецькі майстер-класи і ярмарок професій.

Багато занять орієнтовані на підлітків – аби не тинялися вулицями, не почувалися покинутими та розгубленими. Адже підліткам досить важко із самовизначенням: вже ніби і не з дітьми, але ще не з дорослими. У Центрі для них пропонують різні цікавезні клуби. Наприклад, дебатний клуб в британському форматі, який вчить презентувати себе, екологічно відстоювати власну думку.

Викладають волонтери-педагоги, запрошені фахівці художники, дизайнери, культурологи, філософи, менеджери, філологи.

Важливо, що тут працюють з дітьми різного соціального статусу, для пільгових категорій заняття безкоштовні. Йдеться про сиріт, напівсиріт, дітей з кризових сімей, сім’ї у складних життєвих обставинах, малозабезпечених, багатодітних, дітей внутрішньо переміщених осіб, дітей учасників АТО, дітей з неповної сім’ї, де опікун одинокий чи є частково непрацездатним.

«Декотрі батьки спершу мали упередження, буцімто діти-пільговики якось недобре впливатимуть на їхніх дітей, – каже пані Ореста. – Безпідставний міф. Ви бачили діток із кризових сімей? Вони неймовірно вмотивовані до розвитку, цікаві, спраглі до знань, бо не дуже мають того всього у своєму повсякденному житті. Знаєте, дитина може набратися поганого і в школі, і гуляючи надворі. Діти з благополучних сімей теж бувають дуже різні. До того ж, заняття в Центрі контролюють викладачі, кожна взаємодія – продумана, активності так багато, що діти просто не мають часу відволікатися на щось своє». 

Як зазначає директорка, в дітей, які прийшли на безкоштовні заняття, не повинно бути відчуття, ніби вони щось просять чи отримують якусь подачку. Тим паче педагоги не знають обставин життя, які склалися в кожної дитини, принаймні більше, ніж це необхідно для вдалих занять. Тому в Центрі всі діти рівні і бажані.

До речі, платні заняття коштують дуже символічно – для покриття витратних матеріалів.

Наразі Центр фінансується за гроші кількох благодійників з-за кордону. Ці кошти йдуть на оплату оренди, комунпослуг, матеріалів для занять. Далі пані Ореста планує шукати гранти і меценатів.

«Хотілось би під час занять не переживати, чи вистачить пластиліну, олівців, паперу, – каже вона. – Також треба знайти гроші для зарплати педагогам. Бо ж зараз усі вони волонтерять».  

Заради чого це все?

Ореста Возняк розповідає про хлопчика Тимура. Коли малий прийшов у Центр, то був дуже переляканим. На перших заняттях хотів, аби мама була поруч.

Річ у тім, що свого часу в дитсадку його не раз била вихователька – аж поки хлопчик не наважився розповісти про це удома.

Тимур отримав сильний стрес: два роки боявся дорослих, не хотів ходити ні на які гуртки – лиш коло мами тримався. А наступного року йому до школи. І це проблема.

У Центрі почав потроху відкриватися, довіряти педагогам. Тепер щоразу не може дочекатися наступного заняття. Хоча все ще є деякі складнощі зі спілкуванням, наприклад, якщо хтось із дітей візьме його печиво, хлопчині простіше поступитися, змовчати, а не заперечити.

«Коли дитина відчуває, що атмосфера – безпечна, то розслабляється, знімає свої маски і стає справжньою, – каже пані Ореста. – Зараз, коли розпочинаєш якийсь соціальний проєкт, часто найперше запитують, чи даєш там «вудку». Як на мене, якщо говорити про дітей, не зовсім правильно весь час вчити їх лише заробляти. Про успішний успіх і так бубнять з кожного кутка. Важливо показати, заради чого треба багато працювати. Йдеться про якісь істинні цінності, як-от сім’я, здоров’я, справжні друзі. Ми дуже хочемо, щоб діти навчились відчувати щастя, незалежно від соціального статусу. Адже від цього залежить, якими дорослими вони виростуть».

Наталя МОСТОВА

P.S. Дізнатися про деталі роботи Центру та необхідну допомогу можна за телефоном: 067 882 6044. Реквізити для фінансової допомоги: 5169 3305 2427 6067 (Приватбанк).