Юні акули пера, гуртуйтеся!

Дитяча журналістика по-дорослому. У Школі професійної журналістики дітей навчають не лише фахової майстерності, але й основних законів виживання.

 

Без обмежень

Тележурналістика, радіожурналістика, «газетярська» справа, фотошкола, написання якісних текстів, робота з прес-релізами, режисура, навики оператора і монтажера, дикторська майстерність, створення репортажів, вихід в ефір з власними матеріалами… Голова йде обертом від такого розмаїття предметів в івано-франківській Школі професійної журналістики. Однак, як запевняє її керівник Оксана Кваснишин, телерадіожурналіст із багаторічним досвідом роботи на каналі «ICTV», саме така насичена програма якраз і до вподоби маленьким акулам пера. Хоча не всі учні тут маленькі й далеко не кожен горить бажанням поєднати майбутнє із журналістикою.

1

«Їм тут просто дуже цікаво, – продовжує Оксана Кваснишин. – Упевнена, половина з них не стануть журналістами, але принаймні спробують цей гіперактивний ритм життя. Окрім предметів, дотичних до журналістики, ми вивчаємо багато інших захопливих речей і корисних навиків: ораторське мистецтво, вміння висловлювати власну думку, підвищення самооцінки та віра у власні сили, майстер-класи з етикету, основи медицини, цікаві факти з історії України та світу, музики тощо. Загалом, опановуємо потужну базу, яка згодиться для кожної ерудованої людини, аби вижити в нинішньому буремному світі й завжди вміти постояти за себе».

Наймолодшими є п’ятилітні малюки, а основу школи складають учні 8-14 років. Хоча вікових обмежень немає. На початках тут навчалася навіть 53-літня жінка. Також є окрема група для підготовки випускників, які планують обрати фах журналіста. Заняття тривалістю дві години проходять двічі на тиждень.

2

У школі є і група, учні якої навчаються безкоштовно. Йдеться про дітей учасників АТО, переселенців і «майданівців». «З ними доводиться працювати трохи по-іншому, – зазначає Оксана Кваснишин. – У цих дітей важче заслужити довіру. Вони більш замкнуті, виважені, спершу добре подумають і лише потім скажуть. Це діти, які надто швидко подорослішали. Я легко можу з ними спілкуватися на складні теми».

 

Не нудьгувати

Як тільки нова дитина приходить до школи, на першому ж занятті запитують, чому вона хоче стати журналістом. «Відповіді дуже веселять, – розповідає Оксана Кваснишин. – Переважна більшість учнів кажуть, що хочуть знайомитися з новими людьми та щоб їх показали по телевізору».

Головним принципом школи є навчання «через роботу». Учні роблять усе те, що й справжні журналісти: беруть інтерв’ю, пишуть статті, які потім публікуються в місцевих ЗМІ, записують власні програми на радіо і телебаченні. На кожне заняття приходить цікавий гість, з яким маленькі кореспонденти проводять прес-конференцію. З будь-якої зустрічі учням вдається отримати масу потрібних знань, про що вони потім пишуть матеріал: міліціонер розповідав, як розпізнати шахраїв, еколог інформував про швейцарські методи економії, лікар навчав, як берегти зір, волонтер міжнародної молодіжної організації AIESEC захопив історіями про мандри і т.д.

5

Учні школи й самі ходять у гості. Наприклад, не так давно побували на відкритті Анатомічного музею та на прес-конференції ректора медуніверситету.

Жодне заняття не повторюється, ба більше – вони навіть не схожі. Тож дітям не доводиться нудьгувати. «Малечі важко всидіти на одному місці, – каже керівник школи. –Як і справжньому журналісту, темперамент якого потребує різноманітних вражень і пригод».

Учні ніколи не знають, що саме вивчатимуть і чим займатимуться наступного разу. Таким чином вони звикають до режиму роботи журналіста, який зазвичай і гадки не має, де опиниться найближчої хвилини і про що муситиме інформувати.

«Діти надзвичайно допитливі, не вгавають фонтанувати креативними пропозиціями, – ділиться Оксана Кваснишин. – До речі, дорослим журналістам є чому повчитися у цієї малечі. Перш за все, йдеться про готовність постійно вчитися і невтомну спрагу пізнавати нове. А також юні кореспонденти позбавлені зарозумілості, яка часто притаманна дорослим професіоналам. Наприклад, якщо комусь вдалося виконати завдання краще за решту учнів, він ніколи не задирає носа. Натомість – шукає наступну ідею для втілення».

Єдиним завданням, за яке діти беруться з неохотою, є написання текстів. Ну, не надто веселе заняття. Однак і тут Оксана Кваснишин намагається хитрувати і подати цю роботу під іншим соусом: «Кажу писати їм листи одне до одного або до самого себе в майбутньому. Чи описати життєву ситуацію, яка врізалася в пам’ять. Так вдається розбурхати ентузіазм до «писанини».

3

Кропіткі проекти

Школа професійної журналістики за два роки існування вже встигла втілити чимало проектів. У телепрограмі «Місто думає», яку транслювали на місцевому каналі, юні журналісти цікавилися думкою містян стосовно різних тем, як-от: хто найвідоміша людина у світі, як побороти хамство у маршрутках, чим можна замінити соцмережі, чи можна навчити українців не смітити і т.д. Також започаткували пізнавальну радіопрограму «Сьогодні», де інформували про цікаві події, які колись відбулися цього дня і про які мало кому відомо. Інша передача «Українці» розповідає вражаючі факти про земляків, які вплинули на хід світової історії, розвиток науки, мистецтва.

«Всі ці програми є кількахвилинними, – каже Оксана Кваснишин. – Однак потребують титанічної командної роботи, яка неабияк гуртує та самоорганізовує учнів. Я не терплю недбальства і непрофесіоналізму, тому кожна робота, за яку ми взялися, повинна бути так гарно виконана, як цукерочка».

4

Серед учнів школи є сміливий хлопчина, який навіть відважився написати листа самому президентові України. Шестикласник Ростислав Ворох перейнявся питанням забруднення Івано-Франківська. Хлопчина неабияк здивувався, дізнавшись, що на Прикарпатті немає сміттєпереробного заводу, а натомість – одне суцільне звалище. Обурений таким фактом, Ростик вирішив діяти рішуче і написав лист Петру Порошенку, надіславши своє звернення на адресу, яку знайшов в інтернеті. «Якщо звертатись, то вже до найголовнішого в державі», – пояснював Ростислав Ворох.

«На жаль, відповіді і досі немає. Однак хлопчина обіцяє не опускати руки. Ми разом обов’язково щось вигадаємо, адже для справжнього журналіста не існує нічого неможливого», – посміхається Оксана Кваснишин.

У найближчих планах учнів Школи професійної журналістики – презентувати благодійну виставу «Суд над байдужістю». У сценарії засуджуються різні форми байдужості: до інвалідів, покинутих дітей, старості, здоров’я, екології і т.д. Виручені за квитки гроші пожертвують на лікування онкохворих дітей.

Наталя МОСТОВА

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!