Народний депутат України від 89-го виборчого округу (Верховинщина, Косівщина і Снятинщина) Юрій Соловей є одним із найактивніших серед парламентаріїв з Прикарпаття. Наразі він позапартійний, але входить до фракції партії БПП «Солідарність», яка й висувала його в нардепи. Разом з тим, маючи у свої неповних 40 років достатній досвід управлінської, громадської і політичної діяльності, він не завжди голосує в унісон з президентською партією, а відстоює свою позицію. Зокрема, був категорично проти чергового продовження мораторію на продаж сільськогосподарської землі, який, на противагу більшості депутатів, вважає величезним гальмом у розвитку України.

Ю.Соловей мешкає в Івано-Франківську і багато часу проводить у Верховній Раді в Києві, але часто буває і на своєму окрузі, знає його проблеми. Вирішувати їх воліє головним чином через прийняття потрібних законів, хоча іноді не цурається й лобіювати фінансування з держбюджету на потреби краю.

Останнім часом, наприклад, завдяки його сприянню вдалося забезпечити високошвидкісний інтернет у віддалених селах Верховинщини, що, зокрема, дозволить запровадити послуги телемедицини, а також сформувати в Косівській ЗОШ №1 перший клас, де діти з наступного року навчатимуться взагалі без книг, лише за допомогою планшетів.

Крім того, Ю.Соловей має свій оригінальний погляд на основні проблеми у державі та шляхи їх вирішення. Все це і зробило його наступним учасником  нашого циклу бесід з народними депутатами від Івано-Франківщини.  

 

Різні інтереси

– Пане Юрію, ви – молодий політик – більше трьох років тому вперше стали депутатом Верховної Ради. Цікаво, якою виявилася різниця між тим, чого ви очікували від цієї діяльності, і тим, як воно є насправді?

Коли я був поза парламентом, то думав: дай мені точку опори, і я зможу змінити світ. Коли ж я потрапив у парламент, то зрозумів, що все набагато складніше. Навіть якщо є рішення, потрібні державі, то провести їх дуже і дуже непросто. Тому що є різні (не тільки, до речі, бізнесові) інтереси: релігійні, мовні, національні, культурні, економічні. І для того, щоб щось реалізувати, потрібно шукати компроміс, а його українці знаходять дуже складно.

– Як би ви самі оцінили свою роботу народного депутата за цей час?

Все, що я можу зробити, відсотків на 90 стараюся робити в стінах парламенту. Насамперед, я гордий за те, що показник мого голосування торік склав 92%. Це, якщо не помиляюся, найвищий показник серед нардепів від Прикарпаття. Я не пропустив жодного засідання Верховної Ради без поважних причин. Брав слово і доносив позицію своїх виборців по тому чи іншому закону 152 рази тільки за минулий рік.

Я концентрував свою увагу на законах для тих територій, від яких мене делегували до парламенту. Це закон про заборону експорту лісу-кругляка, закон про розтермінування сплати ПДВ при імпорті деревообробного обладнання і закон про збільшення рентної плати при вирубці лісів, яка надходить до місцевих громад. Це закон про зменшення орендної плати з полонин з восьми до одного відсотка і закон про розщеплення рентної плати при видобутку нафти і газу, внаслідок якого 5% цих коштів сьогодні залишається в місцевих громадах. Це закон про держбюджет, який передбачав закладення коштів на підтримку програм тваринництва і закон про зниження вартості розмитнення вживаних автомобілів. Це закон про введення системи «ProZorro» при проведенні державних закупівель і закон про дорожній фонд, який дозволяє акумулювати кошти, закладені у вигляді податків у ціні пального, та цільово спрямовувати їх на дороги.

Законодавчі ініціативи, до яких я мав пряме і безпосереднє відношення за цих три роки, сьогодні дозволяють говорити про поступовий, сталий, але зростаючий розвиток того краю, який делегував мене до парламенту. Місцеві бюджети ростуть…

– Але від депутата-мажоритарника на окрузі, напевно, очікують і більш конкретної допомоги?

Багато хто ще неправильно розуміє функції народного депутата. Так, я дійсно  займався і займаюся залученням коштів державного бюджету в регіон. Але моя мета – не їздити до Києва з простягнутою рукою, а зробити так, щоб той ресурс, яким володіє громада (ліс, полонини чи надра), працював на громаду. Якщо говорити глобально, то я категоричний противник того, щоб давати людям рибу, але я за те, щоб дати людям вудочку, якою вони цю рибу можуть ловити. Мої законодавчі ініціативи спрямовані, в першу чергу, на це.

Ну не повинен народний депутат просиджувати у приймальнях міністрів чи стукати у високі кабінети і просити гроші, наприклад, на дороги. Це не його функція. Нардеп повинен працювати із законопроектами, виступати, голосувати в парламенті. Треба чесно говорити людям, що в цьому – функція депутата. Бо у нас нардепи возять людей у турпоїздки, дарують комп’ютери, ремонтують дороги, вставляють вікна, і люди вважають, що так і має бути. А це зовсім не так. Основна функція нардепа – це робота над законодавством. Ось вдалося нам проголосувати закон про дорожній фонд, і вже цього року Франківщина тільки на вирішення проблеми місцевих доріг отримає близько 300 млн. гривень.

Але разом з тим я, на жаль, змушений займатися ще й частиною господарської роботи, пов’язаної з лобіюванням виділення коштів на відновлення інфраструктури Гуцульщини.

 

Зворотний ефект

– А ви, до речі, за ліквідацію мажоритарки, як того вимагали учасники осінніх протестів під Верховною Радою, чи проти?

Ваше запитання, як розумію, співвідноситься із запитом суспільства на оновлення політичного класу. А в який спосіб цей запит буде реалізований – це вже інше і набагато складніше питання. Вважаю, що багато проблем у нашій державі зумовлені недосконалістю її фундаменту – Конституції. І ми можемо приймати десятки змін до виборчого законодавства, але поки не буде вдосконалений Основний Закон, то толку від цього буде мало.

Що маю на увазі? На мою думку, в такій великій державі, як Україна, має бути двопалатний парламент. Приклад успішних країн – Британії, Франції, Німеччини, США та інших – це підтверджує. В їх парламентах є верхня палата, яка обирається пропорційно та представлена політичними партіями, і нижня палата, що представлена регіонами. Вважаю, що якби ми в Україні змогли ввести двопалатний парламент, то питання виборчої системи відійшло б на задній план.

І головне, що така система зберігає сталість під час переходу влади. Країна після обрання нового парламенту чи президента не розвертається на 180 градусів і не йде в протилежний бік, як це було, коли після Ющенка прийшов Янукович.

– Колись, за Кучми, здається, вже була ідея ввести двопалатний парламент.

Навіть референдум був, і люди це підтримали…

– Так, але його противники тоді говорили, що це шлях до федералізації.

Бачите, коли три роки тому ми починали реформу децентралізації влади, то ряд наших політичних опонентів також звинувачували нас у тому, що це може призвести до федералізації країни. Але натомість ми бачимо зворотний ефект. Децентралізація – це, напевно, найбільш успішна реформа, співмірна, як на мене, з реформою армії.

Взяти хоча б Івано-Франківськ. Бачимо, як за ці роки місто оновлюється: робляться дороги, освітлення, інженерні мережі, облаштовуються нові парки, сквери, велосипедні доріжки. І чітко зрозуміло, що все це, в першу чергу, завдяки децентралізації ресурсів.

Більше того, практика показує, що в такому випадку країна, навпаки, міцнішає. Якщо, умовно кажучи, на території Франківщини будуть 54 потужні ОТГ, то тоді не зможе виникнути такої ситуації, як свого часу на Луганщині чи Донеччині, де одна обласна рада прийняла рішення про «ЛНР» чи «ДНР» – і все. Це вже ніколи не спрацює.

Тому в жодному випадку це не федералізація, навпаки, це монолітить державу. Я в цьому переконаний.

– Оскільки вже згадали про Франківськ… У позаминулому складі міської ради ви були у досить жорсткій опозиції, зокрема, до тодішнього міського голови Анушкевичуса. А чи були б ви зараз в опозиції до нинішньої міської влади і мера Марцінківа?   

Я тоді був ще дуже молодий і дуже гарячий. Напевно, сьогодні моя поведінка в тій ситуації була б інакшою – я став зовсім іншою людиною. Визнаю, що тоді допускався багатьох помилок, зокрема, коли перебував у жорсткій опозиції. Сьогодні я намагався б конструктивно вирішувати ті чи інші питання.

Говорячи ж про сьогоднішню владу Івано-Франківська, думаю, що місто має непогане керівництво. Міський голова мені імпонує, в першу чергу, тим, що він відкритий до людей, спілкується з людьми. Адже місто – це не тільки дороги, світильники, бруківка тощо. Місто – це живий організм. І коли міський голова спілкується з мешканцями на вулицях, ходить по місту, відвідує різні заходи, висловлює свою позицію чи просто вітає людей, то я вважаю, що це набагато важливіше, ніж десятки чи сотні кілометрів відновлених доріг.

– Це ж свого роду популізм…

Це не популізм, це людські відносини. А життя будується, в першу чергу, з людських відносин і з розуміння того, що влада, яку обирають люди, має бути максимально дотична до людей. Це в жодному разі не популізм.

Це, щоб ви розуміли, дуже непроста робота – спілкуватися з людьми. Тому що ніхто або мало хто приходить зі словами подяки. Як правило, люди приходять до політика зі своїми проблемами. І ти змушений їх вислуховувати і багатьом, переважній більшості, змушений відмовляти, тому що ти не можеш їх проблеми вирішити.

Тому вважаю, що найбільша заслуга міської влади є в тому, що вона доступна до людей. Можливо, багато інших речей можна їй закинути. Але, крім викриття недоліків (опозиція однозначно мусить бути), треба, на мою думку, визнавати і ті речі, які є правильними.

 

Надія на себе

– До речі, а до вас люди найбільше з якими проблемами підходять?

Не секрет, що у нас більшість людей сприймають будь-якого політика чи депутата як такий собі благодійний фонд, який має надавати допомогу. Тому що багато політиків так їх привчили. Я відверто кажу їм, що у мене невеликий фонд на допомогу і я його спрямовую виключно на дітей, які потребують лікування. А всім решта людям, які звертаються до мене, я відмовляю і прямо кажу, що це не функція народного депутата – роздавати благодійну допомогу чи возити їх на відпочинок.

Поряд з тим, до речі, є частина людей, які приходять і з конкретними пропозиціями. Зокрема, днями до мене звертався один мешканець села Трач Косівського району щодо того, як максимально ефективно використати ті ресурси, які має громада. Але, на жаль, поки що превалює питання матеріальної допомоги.

– Щоб люди не просили допомоги, напевно, треба, щоб вони мали роботу з гідною зарплатою і достойний рівень життя. Як заступник голови парламентського комітету з питань економічної політики скажіть, чи довго ще чекати такого життя?

Таке життя може настати тоді, коли люди в переважній більшості перестануть пов’язувати свої очікування добробуту з якоюсь владою. Це радянська модель, що, на жаль, продукується багатьма політичними лідерами, які обіцяють: «Виберіть мене, і завтра ваше життя стане кращим». А життя стане кращим тільки тоді, коли кожна конкретна людина почне працювати (в т.ч. і сама на себе) ефективніше, буде вчитися і розвиватися.

Держава ж максимум, що може зробити – це забирати мінімум в людини. І держава повинна (над чим і я працюю) якомога нижче опустити ті бар’єри, що не дозволяють людині реалізувати свій потенціал. Функція держави – не помішати кожній конкретній людині розвинути й застосувати її здібності й таланти. А люди повинні пов’язувати свої надії не з владою, а, в першу чергу, з собою.

– А що стосується економіки?

Є декілька фундаментальних речей, які не дозволять швидко рухатися нашій країні. Найперше, це непросте геополітичне становище України, що є так званою буферною зоною між Європою і Росією, яких влаштовує цей стан. Ні одні, ні інші не зацікавлені в тому, щоби Україна розвивалася і ставала самодостатньою державою, бо вона може стати дуже серйозним самостійним гравцем.

Друге – це величезна кадрова проблема у сфері державного управління. Я не бачу достатньої кількості фахівців на всіх щаблях, починаючи від міністра і закінчуючи головами адміністрацій, які чітко розуміються в економічних процесах, а це складні речі.

Але найголовніше: для того, щоб українська економіка розвивалася, нам потрібна, насамперед, політична стабільність. Це основне! А про яку стабільність можна говорити, коли у нас мало не щороку вибори…

– Так що – відмінити вибори?

Ні, але ми повинні зробити таку політичну систему в державі, яка б, незалежно від того, хто приходить на яку посаду, дозволяла нашій країні рухатись вперед. Тому я й говорю, що ми повинні починати з конституційної реформи і сформувати сталу модель функціонування української влади. Неможливо здобути економічний розвиток, якщо в нас не збалансована політична модель. На прикладах Польщі чи Угорщини, Німеччини, США або, зрештою, Китаю ми можемо бачити, що там, де є сталі політичні системи, там є хороший економічний розвиток.

 

Зерно і полова

– Ви повністю підтримуєте курс Президента на реформування країни?

Я належу до тих депутатів, які відверто на фракції, в першу чергу, говорять Президенту про ті проблеми, які є в державі. Можливо, Президент десь ображається на мене за якісь моменти, але я вважаю, що я йому, навпаки, допомагаю. І коли прямо говорю про проблеми, і коли висловлюю свою позицію під час голосування.

Хочу зазначити, як би це непопулярно сьогодні не звучало, що є речі, за які потрібно Президента критикувати, але й є речі беззаперечні, які він зробив за останні роки, фундаментальні речі, які раз і назавжди започаткували незворотні процеси в державі. Наприклад, це армія, якої не було, яка сьогодні відновлена і яка, за оцінками незалежних експертів, зараз є однією з найсильніших армій Європи. Це зроблено буквально за три роки. Це також Служба безпеки України. Вона була фактично філією ФСБ, а сьогодні це проукраїнська сила. А це ж фундаменти держави!

Це також реформа децентралізації української влади, судова реформа, реформа в освіті, пенсійна реформа. Це серйозна реформа у сфері інфраструктури. І Прикарпаття її відчуло на прикладі доріг, які відновлені за останні три роки. А найважливіше – це остаточний відхід від «русского міра» і чіткий безповоротний вектор на європейську інтеграцію. У чому й полягає, за великим рахунком, суть безвізу.

Оці всі позитивні речі пов’язані з Президентом. Але я не хочу бути нічиїм адвокатом. Думаю, він сам має що сказати українському суспільству на чергових президентських виборах. А український народ – розумний, зробить правильний вибір.

– Разом з тим сигнали із Заходу що далі, то більш невтішні. Наші партнери і донори не задоволені темпами боротьби з корупцією і затримують фінансову допомогу. Що думаєте про це?

Знаєте, важливо відділяти зерно від полови. У світі всі думали, що Україна буде залишатися слабенькою державою, буферною зоною, сировинним придатком, бар’єром між Європою й Росією. Але Майдан і події на Сході революційно змінили свідомість українців, і вони інституційно зробили Україну сильною державою. Ми говоримо про армію, СБУ, суд. Україна починає ставати на ноги. Україна починає бути самостійним (хочу закцентувати увагу на цьому слові) гравцем.

І, звичайно, багатьом і, в першу чергу, західним партнерам це дуже і дуже не подобається. Повірте мені, що ніхто не має великого бажання боротися з корупцією в Україні. Але у багатьох є велике бажання тримати Україну на короткому повідку й управляти нею. Треба чітко розуміти, що за гарними гаслами боротьби з корупцією є намагання зовсім інше – завершити формування так званої тріади (НАБУ, САП і Антикорупційний суд) для того, щоби якийсь там десятий чиновник з Адміністрації США розказував українському суспільству, куди рухатися.

– Ви проти боротьби з корупцією?

Я за те, щоби боротися з корупцією, але іншими методами. Корупція, в першу чергу, виникає за низьких зарплат держслужбовців. Коли сьогодні начальник земельного відділу, головний архітектор чи працівник соцзахисту отримує 3-5 тис. гривень, а приймає рішення на мільйони – у нього завжди буде спокуса брати хабарі. Якщо ми говоримо про топ-корупцію, то давайте продамо всю державну власність, яка і є причиною топ-корупції в державі. Давайте зробимо так, щоби міністерства чи політики були віддалені від прийняття рішень, пов’язаних з економікою.

Оце є боротьба з корупцією! А якщо ви думаєте, що поміняєте одного на іншого чи посадите його в тюрму і на цьому корупція припиниться, то вона не припиниться. Ми повинні створити відповідні умови і правила, над чим я і працюю як народний депутат.

Для прикладу, щоб ліквідувати корупцію в архітектурі, треба зробити, щоб раз і назавжди затверджений генплан не можна було порушувати і від головного архітектора не залежало рішення – побудувати один чи 25 поверхів. Щоб унеможливити корупцію в земельній сфері, ми повинні прийняти закони, які б запровадили ринок землі, щоби вся земля перебувала у приватній власності і від чиновника у земельному управлінні не залежало, кому дати ділянку, а кому не дати.

От ми прийняли закон про «ProZorro». Так, він недосконалий, його потрібно поправляти, але цей закон відсік дуже багатьох людей в системі державної влади від державних закупівель. А ціна питання тут – трильйон гривень на рік.

Розмовляв Тарас ТКАЧУК