У результаті проведеної роботи лікарів амплітуда рухів бійця була відновлена майже на 80%.
Отримати важке поранення грудної клітки з численними осколками. Втратити здатність ходити та рухати рукою через ворожу кулю, але відновитися, встати на ноги та зберегти бажання продовжувати бути в армії – історія воїна Вʼячеслава. Про це розповіли на сторінці Міністерства охорони здоров’я України.
31-річного десантника В’ячеслава зі Сумщини поранили наприкінці січня 2023 року під Бахмутом. Ворожа куля пройшла крізь руку і зачепила хребет. У чоловіка було важке мінно-вибухове поранення грудної клітки з численними осколками.
“Штурмували, йшли-йшли і трошки не дійшли. Я стояв за стіною, за сарайчиком. Прилетіла якась “пилюка” — я впав… Рука болить, пече збоку, і з ногою щось. Побратими наклали турнікети. Полежав хвилин двадцять, зрозумів, що рука перебита, куля зайшла десь у бік. Кажу хлопцям: помагайте, будемо виходити, бо евакуації довго ждати. Коли дійшли, я почав втрачати свідомість. Мене поклали на ноші і доправили до евакуаційного пункту. А далі — у Краматорськ, Дніпро, Київ та Івано-Франківськ”, — розповідає військовий.
На початку захисник взагалі не міг ходити, в нього була травма хребта — переламані два хребці. Довелося лежати два з половиною місяці, доки рани загояться, а пізніше бійця прооперували та вживили пластини.
Спочатку В’ячеслав рухався по поверху, кілька разів виходив на вулицю, потім більше. А ось піднятися сходами не міг. Пізніше захисника направили на подальшу реабілітацію, де йому вдалося розробити не лише ногу, а й руку.
У Центрі фізичної та реабілітаційної медицини бійці щодня відпрацьовують силу та амплітуду рухів, координацію і баланс. Там В’ячеслав відпрацьовував вправи для підвищення сили трицепса.
“Коли прийшов сюди, рука майже не працювала, не міг стиснути в кулак. Зараз працює і кисть, і пальці. Тільки повністю не розгинається і трошки турбує в плечі… Нога вже нормально розробилася, можу ходити”, — каже військовий.
Чоловік каже, що буде комісований, зараз готуються відповідні документи. Плани на життя після одужання ще не складав, але з армії йти не хоче. Сподівається, знадобиться у якійсь з частин на рідній Сумщині.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи