У результаті проведеної роботи лікарів амплітуда рухів бійця була відновлена майже на 80%.
Отримати важке поранення грудної клітки з численними осколками. Втратити здатність ходити та рухати рукою через ворожу кулю, але відновитися, встати на ноги та зберегти бажання продовжувати бути в армії – історія воїна Вʼячеслава. Про це розповіли на сторінці Міністерства охорони здоров’я України.
31-річного десантника В’ячеслава зі Сумщини поранили наприкінці січня 2023 року під Бахмутом. Ворожа куля пройшла крізь руку і зачепила хребет. У чоловіка було важке мінно-вибухове поранення грудної клітки з численними осколками.
“Штурмували, йшли-йшли і трошки не дійшли. Я стояв за стіною, за сарайчиком. Прилетіла якась “пилюка” — я впав… Рука болить, пече збоку, і з ногою щось. Побратими наклали турнікети. Полежав хвилин двадцять, зрозумів, що рука перебита, куля зайшла десь у бік. Кажу хлопцям: помагайте, будемо виходити, бо евакуації довго ждати. Коли дійшли, я почав втрачати свідомість. Мене поклали на ноші і доправили до евакуаційного пункту. А далі — у Краматорськ, Дніпро, Київ та Івано-Франківськ”, — розповідає військовий.
На початку захисник взагалі не міг ходити, в нього була травма хребта — переламані два хребці. Довелося лежати два з половиною місяці, доки рани загояться, а пізніше бійця прооперували та вживили пластини.
Спочатку В’ячеслав рухався по поверху, кілька разів виходив на вулицю, потім більше. А ось піднятися сходами не міг. Пізніше захисника направили на подальшу реабілітацію, де йому вдалося розробити не лише ногу, а й руку.
У Центрі фізичної та реабілітаційної медицини бійці щодня відпрацьовують силу та амплітуду рухів, координацію і баланс. Там В’ячеслав відпрацьовував вправи для підвищення сили трицепса.
“Коли прийшов сюди, рука майже не працювала, не міг стиснути в кулак. Зараз працює і кисть, і пальці. Тільки повністю не розгинається і трошки турбує в плечі… Нога вже нормально розробилася, можу ходити”, — каже військовий.
Чоловік каже, що буде комісований, зараз готуються відповідні документи. Плани на життя після одужання ще не складав, але з армії йти не хоче. Сподівається, знадобиться у якійсь з частин на рідній Сумщині.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює