Галина Манько — вдова. Її чоловіка Андрія вбили росіяни у Лимані 21 травня 2022 року. Жінка з дітьми зараз живе на Івано-Франківщині та проходить реабілітацію. Про історію життя сім’ї Манько читайте у матеріалі “Суспільного”, повідомляє “Галицький кореспондент”.

Через російську агресію у 2014 році Галина Манько з чоловіком та дітьми переїхали з Донецька у Лиман та почали облаштовувати життя. У Донецьку Андрій працював шахтарем, Галина — в банку. У Лимані довелося починати все з початку. Подружжя завело свиней, домашню птицю. З господарства і жили.

У травні 2022 через інтенсивні обстріли РФ дружина з дітьми вирішила виїхати з міста у більш безпечні регіони. Спершу Галина переїхала в Дніпро, згодом — на Івано-Франківщину. Андрій відмовився — залишився під обстрілами, щоб вберегти господарство від мародерів.

“Він казав: “Я вже надто старий для того, щоб починати все життя спочатку”, — розповідає Галина Манько.

Жінка з дітьми залишила Лиман в перших числах травня. Галина пригадує, коли виїжджали, бачили будинки, які горять від обстрілів. Були влучання і в хати сусідів. За її словами, до 20 травня місто було майже зруйноване. Чоловік Галині розповідав, що вдома — “дуже голосно”.

“Списатися з ним було неможливо, бо інтернету там не було. Дзвонив Андрій щодня. Ми домовилися з чоловіком, що він телефонуватиме о 9:00, тому що треба було їхати велосипедом далеко, щоб знайти зв’язок”, — розповідає Галина.

Жінка пригадує, 19 травня чоловік не вийшов на зв’язок. Не змогло подружжя поспілкуватися й наступного дня. А вранці 21 травня Галину розбудив дзвінок з незнайомого номера. Це був сусід, який розповів про обстріл.

“Він допомагав сусідам принести газовий балон. І там почався обстріл. А вони далеко від підвалу були. І він загинув. Не сам. Ще з ним люди загинули. Сім’я. Коли чоловіка не стало, мені дзвонили всі сусіди й казали: “Він так нам допомагав. Він був справжній герой”. Мені так у Viber писали. Багато людей писало”, — розповідає Галина.

Андрія дружина поховати не змогла. 26 травня Лиман окупували росіяни. Не знає Галина, де його могила.

“Окупанти вже через тиждень чи через два робили самі це поховання. Але навіть зараз я не знаю, де він похований. Сусіди казали, десь на новому кладовищі. Яке там нове кладовище — я не знаю”, — каже Галина.

У подружжя — троє дітей. Після того, як старша донька виросла, пара всиновила хлопчика Сашка. Розповісти дітям про смерть батька жінка не змогла. З цим їй допоміг священник.

“Сашко переживає глибоко всередині. Він — в собі. Але вечорами, коли ми спати лягали (ми ж — у церкві, нас — 50 людей, матраци один біля одного), то він чекав, коли всі заснуть, і тоді ми розмовляли. Багато розмовляли – до першої, до другої ночі. Розмовляли, пам’ятали як що було. А Настя не розмовляла. Вона — все в собі”, — розповідає жінка.

У сім’ї Манько була традиція — чоловік Галині щоранку приносив у ліжко каву.

“Зараз у нас Саша: “Мамо, приготувати тобі каву?” Боженька маму без кави не залишив”, — ділиться Галина.

У липні 2022 року Андрієві Маньку мало б виповнитися 50 років.

Також читайте: Війна в Україні довела до злиднів 4 мільйони дітей, – ЮНІСЕФ