Вже майже 20 років люди намагаються приватизувати землю, яку весь цей час обробляють. Проте сільрада переділила її, виділивши ділянки також дружині сільського голови, його дочці, сестрі та шваґру. Люди рішуче виступили проти такого розподілу, а війт натомість пояснює, що його родичі мають таке ж право на землю, як і всі інші громадяни України.

 

Довгий процес

Село Горохолин Ліс Богородчанського району належить до Горохолинської сільської ради і розташоване вздовж траси Івано-Франківськ – Надвірна.

До 1992 року 6 гектарів землі попри дорогу в урочищі Панське належало Горохолинській сільраді, про що свідчать картографічні матеріали. Потім ця земля перейшла у власність сусіднього села Жураки, але у 1999-2000 роках її захопили мешканці с. Горохолин Ліс і почали обробляти. Через це на них навіть склали адміністративні протоколи, і вони сплатили штрафи.

Після цього люди звернулися до Горохолинської сільради з проханням повернути землі та відновити історичну справедливість. Тож у 2001 році сесія сільської ради звернулася до Жураківської сільради з відповідним проханням. Цей процес тривав кілька років. Як компроміс, Жураки повернули у 2004 році не 6, а лише 3,4 гектара.

Весь цей час люди обробляли тих 12 ділянок та зверталися в сільраду, щоб приватизувати їх. Різні скликання рад їм не відмовляли, але й не давали дозволу. Зрештою, пояснили, що спершу треба розробити генеральний план сіл. Його затвердили аж наприкінці 2015 року, а відтак до влади прийшов новий склад сільради та сільський голова Ярослав Середюк.

Восени 2016 року люди знову написали заяви на отримання земельних ділянок, і у грудні сесія врешті-решт розглянула їх. Водночас, як зауважує адвокат Тарас Парфан, який займається цією справою, з’явилися заяви на отримання ділянок у тому ж урочищі Панське від родини сільського голови: його дружини, дочки, сестри та шваґра. Цікаво, що чоловік сестри, а також дочка Середюка є ще й депутатами сільради. На декількох заявах помітно, що урочище Панське наче дописане пізніше. Крім того, заяви надійшли і від депутата Зіновія Кияка та дочки депутата Петра Гоголя.

«У грудні сесія розглянула заяви і дала всім ділянки різних площ у різних місцях. Тобто землю переділюють незалежно від того, хто яку ділянку обробляв. Причому землі ділять десь на 4 гектари, а реально є лише 3,4», – продовжує адвокат.

Однак сесія відмовила в отриманні ділянки синові однієї з активісток, яка добивалася переходу землі від Жураків до Горохолини та обробляє її. Тому вони звернулися в суд, а всі інші землекористувачі пішли їх підтримувати.

«У судах громада побачила, що голова веде себе дуже неправильно. Тоді ми в суді скасували всі 17 рішень сесії про виділення землі», – зазначає Парфан.

 Перспективні ділянки

Проте після рішення суду вже через декілька днів відбулася чергова сесія сільради, де знову переділили ці землі. Депутати дали дозвіл на виготовлення проектів землеустрою всім заявникам, але вже в менших розмірах. На кожного припало по 12,5 сотих. У списку опинилося також два учасники АТО.

«На ділянки родичів голови і депутатів почали виготовляти технічну документацію. Цим шістьом ділянкам присвоїли кадастрові номери і пробували затвердити на сесії. Вони в перспективі дуже зручні для продажу, бо розміщені попри дорогу, а недалеко – «Лейбова гора». За цих півгектара можна отримати десь від 50 до 100 тис. доларів», – міркує Тарас Парфан.

15 квітня, якраз на провідну неділю, відбулася сесія сільради, на якій мали б затвердити проекти землеустрою лише цим шістьом людям. Хоча, як зауважує адвокат, сесію не анонсували, але люди все-таки дізналися про неї, прийшли на засідання і розповіли про реальний стан справ. Як результат, для позитивних рішень не вистачило один-два голоси. Вдалося затвердити лише проект землеустрою для дочки депутата Петра Гоголя.

«Зараз така трохи підвішена ситуація. Щоб не витрачати дурно сили і час, ми рішення про надання дозволу на виготовлення проектів не скасовуємо, а скасуємо зразу затвердження. Ми вже так два рази робили. До того ж, є ухвала суду про заборону затверджувати проекти землеустрою на ділянки в урочищі Панське. Тобто будь-які рішення, які сесія прийняла чи прийме, будуть все одно незаконні», – пояснює Парфан.

 Конфлікти з головою

Галина Здерка – одна з тих людей, які вже 19 років обробляють землю в урочищі, але не можуть приватизувати її. Каже, що в сільраді завжди говорили, щоб вони користувались нею, бо і так ніхто не забере. А коли сільським головою став Ярослав Середюк, то переполовинив їхні землі.

Здерка нарікає, що голова навіть не повідомляє людей про сесії, на яких розглядають їхні питання. Ба більше: якось дозволив бути присутніми лише коли зачитували, кому і скільки землі виділили, а потім попросив покинути залу. Відтак люди не могли потім навіть рішення сесії забрати з сільради, тому довелось звертатися в прокуратуру.

«Голова нам сказав, чому ми не прийшли по-людськи до нього до хати. Але чому ми мали це робити? В судах він взагалі говорить, що ми не люди. Погрожує, що, куди б не йшли, він всюди має плечі, тому ніхто йому нічого не зробить. Куди ми тільки не зверталися вже – і в прокуратуру, і в поліцію, і в держземкадастр тощо», – продовжує жінка.

Люди не розуміють, чому в них забирають частину землі, яку вони вже стільки років обробляють, щоб вділити її родичам голови та депутатам. До того ж обурюються, що 50 метрів від дороги також забрали для придорожнього сервісу згідно з генпланом.

«Голова всім говорить, що в нього жінка – мати-героїня, дочка має новостворену сім’ю, а сестра – багатодітна мама, тому їм треба землі. Але серед нас також є і багатодітні сім’ї, і новостворені, і напівсироти. Ще й у цю історію атовців вплутали, які вже й не раді їй. Ними просто прикриваються», – вважає пані Галина.

Ще одна мешканка села Надія Свистюк зауважує, що люди все розуміють і готові учасникам АТО вділити тут землі, але аж ніяк не родичам голови та депутатам. Крім того, люди обурюються, що Ярослав Середюк разом із шваґром-депутатом поширюють неправдиву інформацію про те, що вони начебто хочуть продати ці землі. І переконані, що продати землю якраз хоче голова, адже ділянки його родичів, згідно зі схемою розподілу, розташовані поруч і на рівнині.

«Говорять, що ми тут землю не обробляємо, що вона заросла деревами і ми хочемо її продати. Це неправда, бо в когось тут картопля, в когось – пшениця, в когось – сіно. Середюк каже, що зробить так, як хоче, бо голову і владу треба поважати. Він також навіть не сказав депутатам про ухвалу суду щодо заборони затверджувати проекти землеустрою на цю землю», – зітхає пані Галина.

Дарія Павлушинська, яка також обробляє тут землю, розповідає, що прожила в селі 55 років. Її обурює, що голова роздав землю своїй родині, а коли люди виборювали поле і кликали їх, то говорили, що їм не треба поля.

«Я маю діти, внуки. Хочу поділити їх, аби мали землю. Мій внук виріс без батька, то хіба не має права на поле?» – дивується вона.

Люди розповідають, що голова ніколи з ними не радиться і до нього не можна доступитися. Кажуть, що Ярослав Середюк тричі балотувався на сільського голову. Перші два рази програвав опонентам, а на третій – не було інших кандидатів. Однак його роботою в селі не задоволені не тільки вони, а й багато мешканців.

«Ми не маємо до нього довіри і хочемо, щоб він склав повноваження. Він став головою лише заради землі і наживи», – зазначає пані Людмила Довжаніна.

 Землі достатньо

Адвокат Тарас Парфан зауважує, що в судах Ярослав Середюк часто говорить, що не має землі. Однак це неправда, адже його сестра, наприклад, володіє чотирма ділянками. Згідно із Земельним кодексом, людина має право набути ділянку безкоштовно лише раз. Тому вона не може претендувати більше на землю.

Також у декларації голови за 2016 рік вказано, що він має будинок, хоча не зазначено, на якій землі він розташований. Вказано також, що його дружина має земельні ділянки у Богородчанах та в Горохолині Лісі. А в декларації за 2017 рік зазначена також ділянка, яку вона орендує ще з 2010 року.

«Раніше цю ділянку голова не вказував у декларації, хоча користувався нею. Це вже корупція, і за неї передбачена відповідальність. Крім того, ще одна ділянка для будівництва й обслуговування будівель торгівлі є у власності дружини, хоча в декларації вона не відображена», – пояснює Парфан. Він наголошує, що війт не просто хоче захопити інші землі, а й приховує ті, якими володіє.

 

Родина має право

Сільський голова Ярослав Середюк розповідає, що генплан сіл затверджував ще його попередник. Згідно з ним, понад гектар в урочищі Панське відійшов під придорожній сервіс. Там можуть розміщуватися магазини, кафе, заправки тощо. Однак коли сільська рада вперше приймала рішення про розподіл землі в урочищі, то не врахувала ці землі придорожнього сервісу. Тому була змушена ще раз ділити їх між заявниками.

Війт каже, що оскільки люди колись захопили землі самовільно, то ніде не записано, що вони ними користувалися, і сільрада фактично пішла на поступки їм, виділивши землю. «Немає ніяких документів, а є просто слова. Захоплення робили одні люди, але потім вони вирішили передати ці землі своїм дітям і внукам. Законодавством таке передбачено. Тому ми всіх зрівняли і чесно поділили, щоб нам нічого не закидали», – стверджує пан Ярослав.

Також він наголошує, що його родичі, як і інші громадяни України, мають право на отримання земельної ділянки. Тому, коли від них надійшли заяви, сільрада не могла їм відмовити. А зараз дехто вже виробив документи, затратив кошти і має право власності. Мовляв, назад дороги немає, бо хто їм поверне гроші?

Проте ані пояснити, кому сесія затвердила проекти землеустрою, ані показати рішення війт не зміг. Лише запевнив, що про сесію повідомляє всіх людей і вони мають ці документи.

«Моя дружина – мати-героїня, має орден від президента за те, що народила п’ятьох дітей. Така людина користується переважним правом на землю. Шибіста Христина (дочка) має молоду сім’ю і дитину, тому повинна мати якусь перспективу. Гудима Оксана (сестра) і Гудима Микола (шваґер) – багатодітна сім’я. Гоголь Леся (дочка депутата) – це одинока мати, тому треба їй дати землю. А іменем батька Зіновія Кияка (депутата) названа школа, бо він має заслуги перед громадою», – пояснив Ярослав Середюк.

Як варіант війт пропонує додати незадоволеним людям землі в інших місцях. Однак вони не погоджуються та пропонують, щоб він там давав ділянки своїм родичам, а не їм. Жителі громади погрожують перекрити дорогу, якщо голова не відступить від своїх планів. «Ми не здамося і землю не віддамо!» – заявляють люди.

Наталя ДЕРКЕВИЧ