Уже менше місяця залишилося до початку ЗНО, а досить багато підлітків, серед яких і я,  досі не визначилися з вибором майбутньої професії. Хтось обиратиме покликання за результатами ЗНО, деякі розглядатимуть вступ лише на «престижні» факультети, а інші вже давно розпланували своє життя. Хай там як, вибір зробити потрібно. І саме тут виникає важливе завдання – не схибити.

Рік канікул, або Gap-year

Приблизно 90% українських школярів бояться не вступити до ВНЗ одразу після закінчення школи, натомість їхні ровесники за кордоном уже давно надають перевагу вільному року без навчання. Ймовірно, такий звичай походить із Англії, де вважалося, що тільки та людина, яка подорожувала, насправді отримала належну освіту.

Дехто може подумати, що такий рік канікул придумали собі ледарі для того, щоб добре відлежатися на дивані. Проте період між закінченням школи та початком навчання в університеті чи коледжі – ідеальний для самореалізації. Європейські випускники планують свій Gap-year заздалегідь. Вони не просто подорожують, але й стають волонтерами та вивчають іноземні мови.

Самосвідомість, відповідальність та свобода

Опитування серед одинадцятикласників засвідчило, що бодай двоє людей із десяти випускників обирають майбутню професію не за власним бажанням, а за примусом батьків. Дитячий та сімейний психолог Ірина Волощук зазначає, що так трапляється переважно через нездійснені мрії батьків, які вони проектують на свою дитину. Важливо вміти прислухатися до побажань дітей та підтримувати їх у зробленому виборі.
Можна почути твердження, що про вибір професії варто задумуватись з певного віку. Проте психолог твердо переконана, що насправді важливими є три чинники: самосвідомість, відповідальність та свобода. Досі існують хибні установки, які прив’язані до страху зробити помилку та потрапити під осуд, особливо батьківський. «Саме через власну несвободу ми прив’язуємося, наприклад, до певного факультету. Якщо обрана професія не сподобалася, ми впевнені, що краще призвичаїтись до таких умов, а як далі буде – побачимо», – пояснює Ірина Волощук.
Професія не обов’язково повинна бути одна на все життя. Навпаки, вважають, що кожних п’ять років людині варто змінювати вид діяльності або ж її напрямки. В іншому випадку виникає запитання, чи розвивається така людина взагалі. «А дітям раджу не боятися зробити помилку, бо не помиляється тільки той, хто нічого не робить», – додає Ірина Волощук.

Успіх у праці

Важко обрати професію, коли не усвідомлюєш, до чого маєш найбільшу схильність. Іноді, вже зробивши вибір, розумієш, що обрана професія надто популярна і, очевидно, роботу в майбутньому знайти буде важко.

Проте юрист за освітою, проректор з виховної роботи університету імені Короля Данила, ведучий та шоумен Олег Андрухів переконаний: «Якщо хтось каже, що юристів та економістів забагато, то він помиляється. Усі люди, які живуть у державі, повинні мати юридичну та економічну грамотність». Окрім того, Олег Андрухів вважає, що не варто зупинятися лише на одній освіті, адже саме різнобічність у професіях допомагає створити щось нове та затребуване на ринку.

Щасливий у покликанні

Декларуючи своє бажання «кращого життя для своїх дітей», батьки нерідко самі вирішують їхню долю. Звісно, не варто нехтувати порадами старших, проте вибір професії потрібно зробити самостійно.
Заслужена артистка України, акторка Івано-Франківського драмтеатру Галина Баранкевич розповідає, що її батьки, як і всі інші, хотіли для неї гідного майбутнього, тому наполягали на вступі у медичний університет. Проте акторка вчасно усвідомила, що насправді її шлях пов’язаний зі сценою. На щастя, батьки зрозуміли і підтримали дівчину. Хоча  Галина Баранкевич ніколи не займалась у театральних гуртках, але з дитинства вона відвідувала заняття з вокалу, закінчила музичну школу за класом бандури, тому мала певний сценічний досвід.

«Акторство остаточно прийшло в моє життя і розуміння на першому курсі навчання в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, – каже заслужена артистка України. – Проте я продовжувала думати про отримання ще однієї освіти. Дорослим та свідомим рішенням було спробувати себе як фармацевта-провізора».
Хоча жінка вважає, що фармація – це хороша перспектива для бізнесу, але кардинально змінювати свої плани на життя не збирається, адже обожнює сценічну діяльність.
Галина Баранкевич радить слухати себе: розвивати талант чи знайти хобі. Навчитися чути думку батьків, адже вони старші і знають більше. Окремо рекомендує й батькам не тиснути на дітей, бо щастя тоді ніхто не матиме: «Якщо, наприклад, ви бачите свою дитину лікарем, а вона втрачає свідомість від вигляду крові, то який тоді з неї лікар? Якось я чула фразу від однієї монахині, що кожен у своєму покликанні має бути щасливим!»

Мрії здійснюються

Буває так, що люди мріяли про одну професію, але з певних причин обрали іншу. Так сталося у Людмили Бойчук. Спочатку жінка здобула економічну освіту, хоча з дитинства хотіла бути вчителькою української мови та літератури. Працюючи в банку, Людмила вирішила здійснити давню мрію, і ось півроку тому отримала диплом магістра філології у ПНУ ім. В. Стефаника.
«Я люблю вчитися та пізнавати щось нове. Кілька років тому почала відвідувати літературну студію «Натхнення», після чого зрозуміла, що хочу бути філологом, – розповідає Людмила Бойчук. – Люди не розуміли, для чого це мені, але мене підтримала мама. Та все ж головними є мої відчуття, а я собою повністю задоволена». На думку жінки, основним є бажання людини чогось досягнути, а мрії мають властивість здійснюватися.

Анастасія СТЕЦЬКОВИЧ, гурток журналістики Міського центру дитячої та юнацької творчості