Військовий Петро з Городенківщини спершу пішов на Майдан, згодом в АТО, а з лютого минулого року, після повномасштабного вторгнення Росії, став на захист України. Чоловік звільняв Ірпінь та Бучу і виконував бойові завдання в напрямку Бахмута. Там же отримав поранення й зараз знаходиться на лікуванні у відділенні судинної хірургії обласної клінічної лікарні.
Міцний духом чоловік з великою жагою до життя зумів двічі повернутися з того світу, як сам каже.
Вперше, це було по дорозі з передової до госпіталя, коли побратими запакували його у мішок як двохсотого, оскільки жодних ознак життя він не подавав, аж до зав'язування того мішка. І вдруге, вже в реанімації у Дніпрі, але й там він "повернувся" майже з того світу.
"Мабуть, повернувся, щоби таки відвоювати країну та своє щасливе майбутнє. Недаремно ж зустрів своє кохання на війні", - зазначає Петро.
"Повернуся в стрій, поставлять мене на ноги, сподіваюся, швидше, ніж прогнозують, а далі – ще раз фронт, а тоді вже перемога і щасливе подружнє життя", – додає військовий.
Чоловік розповідає, що з Надією доля звела у Торецьку, звідки дівчина родом. Кілька разів бачились, після того щодня доповідав їй, що з ним, а коли отримав поранення, Надія відтоді постійно поруч.
З мамою свою обраницю Петро вже познайомив. І навіть повінчатися встигли кілька днів тому, 16 лютого, у церкві, що поруч з лікарнею.
Дівчина вперше на Прикарпатті й каже, що відтепер у неї, як і в її Петра, є дім тут і на Донеччині.
НЕзбагненний простір». Саме його до Івано-Франківська привезла художниця Галина Новоженець. Чи можна простір вмістити у кілька полотен? Чи можна його збагнути?
«Мить сьогодні – це чутливість мистецтва серед мороку війни відчувати час і утверджувати образи світла і гармонії. Моя кольорова гама – це вияв внутрішнього стану душі, як спогад про загублений рай», - так Михайло Дейнега означив те, що він творить зараз
Так багато людей ділилися враженнями, думками, рефлексіями, що я буквально перегортала стрічку із заплющеними очима. Щоб не бачити. Щоб чужі думки не зіпсували мої власні.