Військовий Петро з Городенківщини спершу пішов на Майдан, згодом в АТО, а з лютого минулого року, після повномасштабного вторгнення Росії, став на захист України. Чоловік звільняв Ірпінь та Бучу і виконував бойові завдання в напрямку Бахмута. Там же отримав поранення й зараз знаходиться на лікуванні у відділенні судинної хірургії обласної клінічної лікарні.
Міцний духом чоловік з великою жагою до життя зумів двічі повернутися з того світу, як сам каже.
Вперше, це було по дорозі з передової до госпіталя, коли побратими запакували його у мішок як двохсотого, оскільки жодних ознак життя він не подавав, аж до зав’язування того мішка. І вдруге, вже в реанімації у Дніпрі, але й там він “повернувся” майже з того світу.
“Мабуть, повернувся, щоби таки відвоювати країну та своє щасливе майбутнє. Недаремно ж зустрів своє кохання на війні”, – зазначає Петро.
“Повернуся в стрій, поставлять мене на ноги, сподіваюся, швидше, ніж прогнозують, а далі – ще раз фронт, а тоді вже перемога і щасливе подружнє життя”, – додає військовий.
Чоловік розповідає, що з Надією доля звела у Торецьку, звідки дівчина родом. Кілька разів бачились, після того щодня доповідав їй, що з ним, а коли отримав поранення, Надія відтоді постійно поруч.
З мамою свою обраницю Петро вже познайомив. І навіть повінчатися встигли кілька днів тому, 16 лютого, у церкві, що поруч з лікарнею.
Дівчина вперше на Прикарпатті й каже, що відтепер у неї, як і в її Петра, є дім тут і на Донеччині.
Коли ви востаннє дивилися на небо? А на землю? А на гори? А так, щоб усе це бачити одночасно? Іноді думаю, що нам дуже пощастило, що у нас є мистецтво, яке може легко спинити прекрасну мить і дати можливість споглядати водночас небо та землю, торкатися одночасно весни та літа, мандрувати поміж засніженими горами
Я намагаюся інколи відволікатися від новин та подій на фронті, щоб не з’їхати з глузду. Але чим далі триває це пекло, тим коротшим стає період абстрагування від фронту. Війна вже не просто стала частиною життя. Вона вросла в кожну клітину тіла. Мого. Його. Тепер вона з нами назавжди. Потрібні лише для фронту? Коли Вова приїжджає
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного