Військовий Петро з Городенківщини спершу пішов на Майдан, згодом в АТО, а з лютого минулого року, після повномасштабного вторгнення Росії, став на захист України. Чоловік звільняв Ірпінь та Бучу і виконував бойові завдання в напрямку Бахмута. Там же отримав поранення й зараз знаходиться на лікуванні у відділенні судинної хірургії обласної клінічної лікарні.
Міцний духом чоловік з великою жагою до життя зумів двічі повернутися з того світу, як сам каже.
Вперше, це було по дорозі з передової до госпіталя, коли побратими запакували його у мішок як двохсотого, оскільки жодних ознак життя він не подавав, аж до зав’язування того мішка. І вдруге, вже в реанімації у Дніпрі, але й там він “повернувся” майже з того світу.
“Мабуть, повернувся, щоби таки відвоювати країну та своє щасливе майбутнє. Недаремно ж зустрів своє кохання на війні”, – зазначає Петро.
“Повернуся в стрій, поставлять мене на ноги, сподіваюся, швидше, ніж прогнозують, а далі – ще раз фронт, а тоді вже перемога і щасливе подружнє життя”, – додає військовий.
Чоловік розповідає, що з Надією доля звела у Торецьку, звідки дівчина родом. Кілька разів бачились, після того щодня доповідав їй, що з ним, а коли отримав поранення, Надія відтоді постійно поруч.
З мамою свою обраницю Петро вже познайомив. І навіть повінчатися встигли кілька днів тому, 16 лютого, у церкві, що поруч з лікарнею.
Дівчина вперше на Прикарпатті й каже, що відтепер у неї, як і в її Петра, є дім тут і на Донеччині.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює