У четвер, 12 квітня, у франківському Університеті третього віку говорили про ЛГБТ-спільноту (соціальну сукупність лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів). Лекцію читав філософ-релігієзнавець Ігор Ткач.

«Є теми непопулярні, які експлуатуються політиками та інститутами, але ніхто не подає правдиву точку зору. Цього разу тема саме така, – розпочав п. Ткач лекцію. – От уже два місяці ця тема не зникає з інформаційного простору. Та й взагалі вона вже давно хвилями, то з’являється, то зникає. Мова йде про марші за сімейні цінності, марші ЛГБТ, гомосексуалізм тощо. Є багато дурниць на цю тему, тому хочу щоб ми розібралися».

Неоднотипна поведінка

В інформаційному просторі є дві групи, різні за величиною та якістю. Перша бореться за ЛГБТ-спільноту, їхні права. Друга, навпаки, бореться проти цього. Називає пропагандою і вважає, що така річ не пасує українському суспільству.

Втім, важливо розуміти, що гомосексуальна поведінка – не є однотипною. У цьому феномені є багато різновидів. Адже наука приходить до висновку, що не можна це пояснювати природою, хворобою чи генетикою. Правда, певний невеликий відсоток таких випадків, звісно, може існувати. Однак і психологічними чи соціальними чинниками це явище не поясниш (іде мова про пропаганду, виховання тощо). Тому у кожному конкретному випадку маємо іншу ситуацію.

Ткач акцентує, що є умовно чотири основних типи поведінки людини. Жіноча поведінка з поділом на типово жіночу, і жіноча маскулінна (чоловічна) поведінка, у такий спосіб тип поділяється на – чисто жіночний і жіночий чоловічний. А чоловічий тип відповідно поділяється на такий, у якому є тільки чоловіча поведінка – типово чоловічна, і такий, який має у поведінці фемінінні (жіночні) елементи. На побутовому прикладі: типовий чоловік ніколи не піде варити борщу, тому що це жіноча справа. А типова жінка не піде рубати дрова… Їм жити й найважче. Змішані типи більш адаптивні.

«Люди з чисто типовою чоловічною поведінкою і чисто типовою жіночною дуже заважають жити іншим типам людей, які переважно є змішаним типом, – вважає лектор. – Як правило, якщо у сім’ї є типовий чоловічний тип у чоловіка і типовий жіночий у жінки, то і діти такі будуть. Бо ми успадковуємо, наслідуємо здебільшого тип поведінки, який є в сім’ї, в якій ми росли дітьми. Крім успадкованої через наслідування поведінки, кожна пара має унікальний елемент, який виробляє, і його теж передає спадково через виховання і власний приклад».

З огляду на це, варто зосередитися на питанні, чи можна давати гомосексуальним парам дітей на всиновлення? Єдине, чому можна відмовити, вважає Ігор Ткач, це те, що хлопчик чи дівчинка копіює поведінку, яка є у сім’ї. Тож такій дитині важко буде себе ідентифікувати, як чоловіка чи жінку. Більше того,  ми вже можемо переконатися в цьому, адже багатьох дітей виховує ситуативна одностатева пара – мати й бабуся. Хлопчик в такій сім’ї має менше шансів засвоїти тип відносин в ролі себе як чоловіка, а дівчинка також має менше шансів засвоїти роль взаємодії із чоловіком, бо в її сім’ї не було з кого скопіювати цей тип відносин. Втім, решта аргументів працюють на користь таких пар. Дітей у таких сім’ях теж люблять, теж ними піклуються тощо.

Оскільки гомосексуальна поведінка не є однотипна, то далеко не все закладається при вихованні. Наприклад, є замісна гомосексуальність в закритих середовищах. Вона трапляється у тюрмах, семінаріях, військових казармах. Про це не популярно говорити, але якщо енергія затискається, то потім вона може вибухнути у такий спосіб. Це не означає, що така людина є вродженим геєм. Просто соціально накладаються так обставини. Потяг є первинним, а сексуальний об’єкт є вторинним.

Також буває «трагічний» тип, який випливає із досвіду жертви, коли було вчинено насильство над людиною, у неї є травма, і вона виходить ось так. «Буває, що людина, переживши насильство абощо, може придумати іншу особистість, моделюючи іншу поведінку. Буває, що особа через пережитий жах не може дозволити собі бути чоловіком чи жінкою.»

Крім психологічних і соціальних питань, є ще культурні. Наприклад, у Шотландії ходять у спідницях, а от у нас – ні, у нас такий елемент оцінюється сексуально. Відтак в середньовічній Японії для самураїв гомосексуальна поведінка була нормою, у Древній Греції – теж. Вони вели доволі вільний сексуальний спосіб життя, і це не здавалося їм чимось аморальним. Зрештою, були Содом і Гомора, де це було нормою.

Ігор Ткач наголошує, що серед усіх типів справді є вроджені геї, а є люди, які просто експериментують в ліжку. Але цю тему аж ніяк не можна узагальнювати і моделювати таку поведінку на усіх інших.

Партнерство, а не шлюб

«Зараз набув популярності рух за права людини, – говорить він, – і ми всі маємо розуміти основне, – що всі ми є людьми. Ці люди інші, ми можемо їх сприймати чи ні, але вони мають мати право на життя, здоров’я, освіту, розвиток тощо. Врешті сьогодні вони не мають рівності у забезпеченні деяких своїх прав».

Ткач має на увазі узаконення стосунків між одностатевими парами. У шлюбному кодексі написано, що шлюб укладається між чоловіком і жінкою. Відтак, якщо хтось із подружжя захворів, то друга половинка має право підписати документи на маніпуляції. А от якщо ця пара одностатева, то держава їх не бачить. Відтак виникає дискусія про те, щоб узаконити одностатеві шлюби.

«Але це нонсенс, – вважає лектор. – Їх можна урівняти в правах, назвати партнерськими стосунками, можна видати свідоцтво, що вони мають право піклуватися один про одного, успадкувати майно у разі смерті, тобто дати їхньому союзу звичайні цивільні права, проте – це не можна назвати шлюбом».

Чому? Тому що ми живемо у західній цивілізації, християнській. Там йдеться про, те що це союз чоловіка і жінки. А шлюби мають дві мети – народження дітей і ведення спільного домогосподарства. «Зрозуміло, що одностатевий шлюб не може мати такої мети, – говорить Ткач. – Хоча й тут є нюанс. Геї не можуть, а лесбійки здатні. Байдуже, що дитина буде не від партнера цього союзу. У цьому є й складність юриспруденції. Як бути з такими дітьми? Відтак юристи про це ще думають».

Лектор підкреслює, що представники ЛГБТ претендують і на те, щоб усиновлювати дітей, проте мали б розуміти, що це є функцією шлюбу, на яку вони б не мали претендувати. Він додає, що на стороні гей-спільноти грає той факт, що зараз є шлюби без дітей. Є рухи штибу чайлдфрі, які говорять про те, що вони свідомо відмовляються від того, щоб мати дітей. Відтак такі пари теж не мали би укладати шлюб. «Для чого їм це? – дивується Ткач. – Може, для того, щоб мати секс і не ходити щось шукати? Але це не шлюб. Шлюб складається із двох частин: урочистої клятви і ліжка. А з останнього має бути результат – діти. Більше того – неможливість або небажання мати дітей є причиною до анулювання шлюбу».

Основа суспільства

Ігор Ткач акцентує, що традиційна гетеросексуальна сім’я – це основа суспільства і його відтворення. У людства є біологічна програма – залишити по собі якомога більше сильного потомства, яке потім буде захоплювати нові простори. Будь-яке здорове суспільство буде на цьому наполягати.

«Перша заповідь, яку отримали Адам і Єва звучала так: живіть і наповнюйте землю. Це основна біологічна програма, яка рухає всім живим – від бактерій до людей. Подивіться, як дерева ростуть: першим ділом гілки тягнуться вгору, щоб захопити територію, і щоб все сонце дісталося їм, – розповідає лектор. – Якщо ви яблуню посадили, то вона буде рватися вгору і почне давати плоди десь через сім років. Але садівник бере ножиці і обстригає, цим він пригальмовує її основні інстинкти. Відтак ця яблуня уже може родити через три роки, тут і зараз».

Мораль у суспільстві, вважає він, це ті ж самі ножиці, які не дозволяють нам робити, що заманеться. Мораль, право і релігія – це три основних чинники, які змушують розвиватися, працювати, творити і наповнювати землю. Інакше немає сенсу трудитися.

Дискримінація буває різною

Втім, Ігор Ткач вважає, що, говорячи про ЛГБТ-спільноту, варто робити акцент на тому, що їх дискримінують. Мовляв, у нас багато груп дискримінують. У нас дискримінують старших людей, коли не приймають на роботу, дискримінують за релігійні переконання чи навіть за походження.

«Дискримінації є щодня і за різними підставами. Тому не варто акцентувати уваги на сексуальній організації», – вважає Ткач. Ті, чиї права порушили, байдуже по якій ознаці, мають боротися за них, а всі решта мають їх підтримувати.

Лектор підсумовує, що, говорячи про ЛГБТ-представників, не варто ставати жертвами пропаганди й політичних гасел. «Повірте мені, що серед людей гомосексуальних є порядні люди, які заслуговують на те, щоб їхні цивільні права також були забезпечені. Їх варто не дискримінувати, а ввести ясність у білі плями, щоб не обмежувати їхні права. Наприклад, добре, що такі стосунки декриміналізовані. Втім, ми суспільство західної цивілізації, відтак варто розрізняти «партнерський союз» і «шлюб». Бо це є різні речі».