Нереабілітовані: Спогади про втрачену Криницю і життя на «рідній чужині»

Криницький Степан Семенович[1] народився дев’ятою дитиною в лемківській родині в давньому українському курортному містечку Криниця (українській Швейцарії) 15.01. 1936 р.[2]. В містечку відпочивали люди з усієї Європи, в часі війни збиралася українська інтелігенція, яка втікала від СРСР.

Українці були землеробами, а земля на горбах кам’яниста, орати було трудно. Каміння викидав плуг, а діти його збирали на межу. Малим п. Степан пас корови довкола, бігав по околицях. Родина жила в самому місті в горішньому кінці, поблизу була єврейська церква, санаторій, костел, джерело мінеральної води «Щава».

«Наш будинок тато побудував як пансіонат для жильців у воєнні роки, оскільки відпочиваючих не було, в будинку жили семінаристи, бо через річку була українська вчительська семінарія», – розповідає Степан Семенович. Там вчилося багато лемків, і коли вони переїхали в Україну, то були вчителями французької і німецької мов. Пан Криницький пам’ятає і уродженця Криниці Никифора Дровняка – відомого художника-примітивіста. Той носив чемодан художника з акварелями, водою не користувався, а слиною з язика розмочував пензлика і так малював [3].

Фотокартка присвячена курортному містечку

Вперше малий Степан побачив війну в 1939 р., коли через місто марширували німці, поблизу міста воєнних дій не було. Усіх євреїв нова влада заставила голіруч розібрати синагогу і повела в сторону Словаччини, де їх десь знищила. Під час війни в санаторіях відпочивали і тренувалися хлопці і дівчата з Гітлерюгенда. Вони вчилися марширувати, займалися авіамоделізмом.

В 1944 р. німці почали будувати бараки, де апробовували міни і навчали солдат. Було запроваджено комендантський час. Треба було здавати худобу на контингент. Тато ховав сані, бричку, жорна (молоти зерно заборонялося). Не було взуття, то робили так звані дерев’янці: підошва робилася з дерева, а наверх прибивали залишки з старих черевиків. А в основному ходили босі.

Посвідчення водія фіакра батька С.Криницького

Далі спочатку почали офіцери з санаторіїв зникати, де вони відпочивали після фронту. Німці протягом відпочинку викидали в смітники різне, навіть чеколяди, а діти ходили і собі збирали. Перед приходом совітів батько возив у Словаччину родини українців, що втікали від радянського режиму.

Потім пішли колони відступаючих обдертих замурзаних німецьких солдат. І тягнули з собою машингвери, ящики з патронами, а маленький Степан стояв з колегою. Один німець, як згадує Степан Семенович, шарпнув в дітей санки, вони почали ревіти, він ще їм копняка дав і повантажив свої патрони та пішов далі. На другий день тишина, місцеві пограбували магазини, а потім прийшла рота радянських бійців, покурили, постояли і почалося так зване «мирне життя».

Курорт в Криниці влітку

Зразу польські сусіди начепили на руки червоно-білі пов’язки, в руки гвери і почали чіплятися до українців. Під час війни вони були такі добрі, бо тато п. Степана був ґазда, мав корови. Приходили до нього поляки купляти молоко, молоти собі зерно на млинок. А тепер змінилися в поведінці.

І почалися походи вербовщиків, представник радянський від переселенської організації та польський міліціянт. І забирайтеся, або… Степан Семенович запам’ятав день, коли їх вперше повідомили про виселення. Він в той день з мамою в обід в перерві від господарських робіт пішов через потічок до гори по грибочки (білячки, голубінки, лисички).

На лижах в Криниці

Потрапляли лемки з Криниці в Донбас в степ, а потім звідти багато втекли. Вивезли спочатку українців з районів Солотвино і Криниця-село, а Криницькі лишилися самі з Вишньовськими. Їм казали: «Можете залишатися, лише запишіться на католиків». Але мати п. Степана вперлася, що не піде до костьолу. І почали потрохи ящики збивати, складати речі. Раз приїхали фіри, казали: «Забирайтеся». «Ні, не їдемо», – кажемо їм. Через якийсь час знову кілька фір, але ми не їдемо.

Курорт в Криниці взимку

На третій раз повантажили речі на фіри, нас не питали, і поїхали до Нового Сончу. Майно вивантажили на станції, де був збірний пункт. Там пробули два тижні, поки подали ешелон, жили під шатром. Батько родини ще забрав корову і коня з Криниці, ще їздив до хати, а там вже були позабирані шафи, дзеркала, умивальник… Все сприймалося з плачем. А то був відпочинковий будинок.

Спортивні змагання в Криниці

Далі в травні 1945 р. дали окремий «вагон–пульман», в якому половину місця було відведено для корови і коня, а в другій їхали Криницькі. По дорозі бачили радянських солдат, що верталися з фронту, їх п’янки, пляски під гармошку, як п’яному солдату поїзд відірвав частину ноги. В основному їхали вночі. 150 км дороги до залізничної станції в Хиріві долали два тижні, бо не було паротягів. По дорозі почали польські бандити нападати, забирали все що можна, а тому переселенці змушені були створити загін самооборони. Переселенці ще складалися на хабарі для машиністів, щоб швидше їхати. З Хиріва до станції Потутори біля Бережан, де їх вивантажили, їхали ще довше – місяць.

Лемківські дівчата йдуть на свято

В Потуторах розмістилися біля самого озера, зробили шатро і почали шукати, де поселитися. Багато поїхали в Бережани, бо там були хати, десь ще поїхали. А тато п. Степана любив землю, мав дома господарку, хотів велику стодолу. Майже місяць сиділи над озером, а потім найшли за 12 км від Бережан село Куропатники, де вже були дві родини переселенців. Ще в Куропатники приїхала родина українців з Франції, що прожила за кордоном 15 років і піддалася на радянську агітацію, що в Україні буде рай.

Види курортного містечка

Припала родині Криницьких маленька хата з вапняку з двох кімнаток і кухоньки, зате отримали велику стодолу під бляхою, стайню і сім гектарів поля. Жили шестеро в одній кімнатці, підлога глиняна, на зиму робили загати з листя, щоб було тепліше. Мила не було, нафти не було, в школі паперу не вистачало, робили «вічні ручки» і зошити з обгорткового паперу. Воші переселенців їли безмежно. Степан Семенович згадує, що як знімав в’язаний лляний светр всюди були воші. Мати їх виварювала, прала речі саморобним милом з жирів, лугом.

Фото помешкання родини Криницьких в Криниці

Родина зібрала урожай, цілу зиму молотила ціпом зерно, а на весну вже поставки (здай стільки-то пшениці, вівса, літрів молока…) почали вимагати і пішло… За кожне дерево завели податок, позики треба було брати на користь держави. В селі, як згадує Степан Семенович: «облави на бандерівців часто робилися, енкаведисти з яструбками зі стальними щупами двометровими шукали криївки в соломі, землі. А йдеш рано до школи, а на фірах яструбки трупи везуть».

Пять сестер Криницького

Далі мати родини сказала: «Я тут більше не буду»! Сестер вивезли швидше і вони потрапили в Полтавську область. Там вони жили в землянках і в 1946 р. втекли звідти в Івано-Франківськ (на вул. Лермонтова і в с. Загвіздя) і нам писали, що їм добре. А в Куропатниках почалися колгоспи, приходили і казали: «Записуйтеся!». Якщо були проти, то закривали в підвал до сільської ради.

І батько змилостивився та Степана з наймолодшою сестрою відправили на Івано-Франківщину до сестри Марійки, а на другу весну і всі переїхали в Загвіздя та отримали хату вивезеного на Сибір. А той в 1956 р. вернувся і просить: «Пустіть мене до хати». Криницькі вже знали, що таке лишитися без хати і перебралися в інше помешкання.

Весілля сестри Марії Криницької

В Загвізді п.Степан почав ходити до сільської школи, потім закінчив фельдшерську школу і в 1953 р. поїхав з дерев’яним куферком з речами в селище Солотвино на роботу фельдшером, спеціалізувався на шкірно-венеричних хворобах. Стикнувся з численними хворобами, по селах навіть вродженого сифілісу було багато. Степан Семенович не був комсомольцем, хоча був відмінником, а тому йому не дозволили поступити в інститут і він пішов на роботу, а звідти вже в армію взяли.

Сестра Криницького Стефанія в святковому однострої

Після навчання в медінституті п. Степан почав працювати травматологом в м. Калуші і попри повагу серед хворих спробував поступити в аспірантуру. Здав екзамени добре, але конкурс був 7 чоловік на місце і в підсумку на навчання поступив синок секретаря райкому партії. Проте викладачі все-таки перетягнули п. Криницького в інститут і взяли його асистентом на кафедру працювати. Так, Степан Семенович в 1976 р. проміняв отриману квартиру і гарну зарплату та 45 років пропрацював в медичному навчальному виші, досліджував зміни в організмі під час спортивних тренувань, захистив дисертацію, отримав вчене звання доцента.

Науковець не був членом партії, це заважало його кар’єрному росту в радянські часи, але він завжди користувався заслуженою повагою у колег. Не завжди п. Степана розуміли, спочатку могли сказати: «Мазури приїхали» або «Америка нам дала колорадських жуків, а Польща лемків», але різні люди в світі живуть.

Місце, поряд з яким було помешкання Криницьких в наші дні

Значну роль відіграє Степан Семенович і в громадському житті, а найбільше вболіває останні десятиліття за збереження лемківської культури. Він очолював з 1991 р. по травень 2018 р. Івано-Франківське обласне товариство «Лемківщина» і доклався багато до збереження лемківської гілки української нації.

Українська держава шанує заслуги п. Криницького, так його було нагороджено відзнакою Президента України – ювілейною медаллю “25 років незалежності України”. І Степан Семенович, попри жаль за малою Батьківщиною, відчуває себе щасливою людиною на «рідній чужині».

Сергій АДАМОВИЧ

* «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.

[1] Архів автора. Запис розмови з Степаном Семеновичем Криницьким 12.02.2020 р.

[2] Криниця-Здруй (до 2002 р. – Криниця) – курортне місто у південній Польщі, у Бескидах, виникло як українське (русинське) село у 1547 (1595 ) р. Сьогодні до Криниці їздять на економічний форум і на лижі.

[3] Вісла призвела до етноциду лемків. Режим перегляду: https://te.20minut.ua/Podii/visla-privela-do-etnotsidu-lemkiv-127302.html (дата звернення 26.03. 2020).

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!