Народний депутат України Михайло Довбенко, обраний у 84-му виборчому окрузі (центр – Тисмениця) від БПП “Солідарність”, є доктором економічних наук і професійним банкіром. Зараз виконує обов’язки голови парламентського комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності. На дострокових президентських виборах у травні 2014 року очолював виборчий штаб Петра Порошенка в Івано-Франківській області. Вважається одним із найвпливовіших нардепів нашого краю. Цикл інтерв’ю з парламентаріями від Прикарпаття ми вирішили започаткувати саме з нього.

Про підсумки старого року та очікування від нового, децентралізацію та початки реальних змін, депутатську недоторканність, нове виборче законодавство та боротьбу з корупцією – у нашій розмові.  

 

– Михайле Володимировичу, на рубежі років прийнято підбивати підсумки. Чим вам найбільше запам’ятається 2017-ий?

2017 рік у моїй пам’яті буде надовго, тому що ми нарешті маємо безвізовий режим. І не так важливо те, що якась кількість людей зможе тепер безпроблемно поїхати в Євросоюз, як політичний аспект цієї події. Актом безвізу ми остаточно поклали крапку в тому, що вже більше не прив’язані до Російської імперії і маємо можливість реалізовувати європейський вектор розвитку країни.

А стосовно моєї діяльності як народного депутата, відповідь буде складатися з двох частин. По-перше, маю важливу законотворчу функцію. Мені вдалося зініціювати й зареєструвати цілу низку законопроектів, які вже пройшли різні стадії розгляду у Верховній Раді. Деякі, як, скажімо, Закон України «Про спрощення процедур капіталізації та реорганізації банків», вже підписаний Президентом, діє і помагає нашій банківській системі вийти з кризового стану.

А друга частина моєї діяльності – це робота по мажоритарному округу зі своїми виборцями. Тут, найперше, вдалося завершити і здати в експлуатацію деякі об’єкти соціально-культурного призначення, яким я допомагав з фінансуванням ще в минулому і позаминулому роках. Ми нарешті продовжили фінансування на будівництво доріг з європейським рівнем вимог на Прикарпатті, в т.ч. на моєму окрузі. Це, зокрема, на ділянках Івано-Франківськ – Черніїв – межа  Надвірнянського району,  Марківці – Старі Кривотули – межа Коломийського району. Нарешті завершили будівництво мосту біля с. Драгомирчани. Ми також продовжили хорошу програму з екологічного забезпечення життєдіяльності нашого краю, зокрема  почали роботу з будівництва очисних споруд у селі Угринів під Івано-Франківськом. Вважаю, що виділення з держбюджету майже 6 млн. гривень забезпечить тут майже 50% будівельних потреб.

– А що зробити не вдалося?

Наприклад, у селі Будзин Тлумацького району – стара школа, переповнені класи. Коли я був там навесні, громада попросила допомогти з добудовою школи. Вдалося виготовити документацію, пройти експертизу, провести тендер. З держбюджету виділили навіть 2,5 млн. гривень, але будівельна компанія «Ера-Захід» так і не приступила до робіт. Добре, що ми в парламенті під кінець минулого року внесли корективи в Бюджетний кодекс і тепер виділені кошти з соціально-економічних фондів мають перехідний характер. Тобто можемо ці 2,5 млн. використати у 2018 році. Але люди чекають, громада стривожена. Буду з’ясовувати, чому так чинить будівельна компанія.

– Ви часто буваєте на окрузі?

Порядок у Верховній Раді такий, що кожний останній тиждень місяця – це робота з виборцями. Тоді й буваю.

– Які найбільші проблеми на вашому окрузі?

Проблем на окрузі, як і в Україні, багато. Рівень медицини поки що не той, який потрібен. Дуже багато є звернень людей щодо підтримки в лікуванні дітей та престарілих грошима, медикаментами тощо. Серйозні проблеми і з забезпеченням місць у дитячих садочках. Правда, ми зараз в окрузі цілу низку таких об’єктів будуємо і, думаю, в 2018 році зможемо ввести в експлуатацію кілька дитсадків, які дещо допоможуть вирішити цю проблему.

Досить серйозна проблема є в Галицькому районі та Бурштині щодо забезпечення питною водою. Торік я ініціював досить амбітну програму “Питна вода”. Проектно-кошторисної документації ще немає, але забезпечення Бурштина і ще 16-ти навколишніх сіл питною водою потягне десь на понад 100 млн. гривень. Хочу, щоби програму в цьому році вже взялися реалізовувати і щоб наступного року можна було почати підключати окремі села до отримання якісної питної води.

Є, як я вже казав, проблеми екологічного характеру, проблеми безробіття.

 Як пожвавити економіку

– Зараз потужне русло трудової міграції тече, здебільшого, в Польщу. Як його повернути всередину країни?

Треба думати над тим, як пожвавити нашу економіку. За підсумками 2017 року, у нас чуть більше 2% зростання економіки. Це дуже низький показник. Думаю, для того, щоб припинити відтік робочої сили за кордон, потрібно вийти хоча б на 7-8%. В принципі, потенціал у нашій країні для цього є. Але щоб його реалізувати, нам треба включити серйозні стимули економічного росту: монетарні, кредитні.

Сьогодні у нас ще дуже високі ставки за кредитами, і це не дає можливості фінансувати саме виробничу сферу. 16-19% річних – досить високий показник. При тому, що в  Європі це 1-2%. Ми провели досить серйозну дискусію в раді Національного банку щодо реалізації конкретних програм. Сподіваюся, що зможемо вже з новим керівництвом Нацбанку в цьому році їх запустити.

– А як ви оцінюєте чергове підвищення мінімальної зарплати? Багато підприємців цим незадоволені.

В принципі, оцінюю позитивно. Поясню чому. Рік тому ми підняли мінімальну зарплату вдвічі – з 1600 до 3200 гривень. З точки зору економічної науки, здавалося б, це нереально, тому що ріст заробітної плати має рухатися за ростом продуктивності праці. Але в Україні є дещо деформована економічна ситуація – у нас дуже великий рівень тіньової економіки. За деякими експертними оцінками, він сягає до 50%. Тобто якщо в нас реально обсяг економіки, згідно зі статистикою, оцінюється у трохи вище 2,5 трильйона гривень, то стільки ж перебуває “в тіні”.

Для детінізації економіки є ціла низка заходів, в т.ч. і підняття мінімалки. Коли 95 тисяч директорів підприємств і фірм отримують зарплату в розмірі мінімальної, то це нереально. Ми розуміємо, що решту вони отримують у конверті. І коли ми підняли мінімальну зарплату до 3200 (хоча й розуміємо, що економіка в такому темпі не зросла), то тим самим дещо зменшили тінізацію. Тепер цьому директору вже менше доводиться платити в конверті. Думаю, у нас тут ще є потенціал. Навіть якщо піднімемо мінімалку до 4100 грн., це ще буде серйозний крок до детінізації.

А з нової зарплати ми отримуємо податки, збір у Пенсійний фонд, і можемо людям  наростити й пенсії. Ми ще повністю не зняли проблему дефіцитності Пенсійного фонду, але вже значно поправили ситуацію.

– Але чи не спонукають ці підняття до зростання цін?

В принципі, дохід людини за своїм обсягом майже не змінився, змінилося лише співвідношення тіньової і нетіньової зарплати, зменшився “конверт”. Не думаю, що керівники підприємств і фірм пішли на підняття зарплати вдвічі. І ми бачимо по статистиці, що цього немає. Тобто тут не відбулося великого росту доходів людей, що серйозно вплинули б на ціни.

 

Початки змін

– Скоро буде чотири роки від Революції гідності, а відчутних результатів реформ майже не видно. Коли, за вашими прогнозами, жити стане краще?

Проведення реформ – дуже складна справа. В будь-якій країні, не тільки у нас. Інколи Україну порівнюють з Грузією, де вже є результати реформ, а у нас ще ні, але маємо розуміти, що масштаби цих країн непорівнювані. Україна за територією – найбільша країна на Європейському континенті, що має кордони в межах ЄС. Тому реформи, дійсно, нелегко йдуть, складно.

Але якщо говорити, наприклад, про децентралізацію, яку ми почали два роки тому, то вже є реальні результати цієї реформи. Децентралізація влади відбувається не тільки у вигляді передачі прав і обов’язків на місця, але й у реальному фінансовому забезпеченні. Ми цілу низку податків тепер спрямували на фінансову підтримку ОТГ. Там, де першими почали цю реформу (наприклад, в Печеніжинській ОТГ), за цих два роки реально змінилися ті села, які до неї увійшли. Покращилися інфраструктурні речі, умови праці й проживання людей, забезпечення житловими, соціально-культурними й іншими послугами. Навіть у тих ОТГ, що виникли лише рік тому, вже бачимо разючі зміни.

Для мене тут показник змін не тільки в тому, що змінюються умови життя громадян, а насамперед у тому, що змінюються умови, в яких люди можуть самі реалізувати себе. Передаючи величезні обсяги фінансів на місця, ми бачимо, що у зміни в громадах включаються сотні, тисячі, десятки тисяч людей. І все залежить не так від влади, як від того, як вони самі там працюють.

– А ще?

Вважаю, що й у Збройних Силах ми реально змінили ситуацію. Пам’ятаєте, як ще два роки тому люди змушені були по 5 грн. пересилати через мобільний телефон на армію? Сьогодні ж наші солдати вже не тільки вдягнені і нагодовані, але й навчені, що дуже важливо. Вони мають зброю. Більше того, днями було рішення президента США Трампа про передачу Україні найновіших видів озброєння: снайперських систем, систем протитанкового вогню Javelin. Бо американці теж побачили, що ми маємо навчених солдатів, професійну армію. Хіба це не зміни? Це ж реальні зміни.

Початки змін є і в інших сферах. Сподіваюся, що закони, які ми ухвалили у 2017 році – про освіту, охорону здоров’я, пенсійне забезпечення, судоустрій – це реальні кроки до змін у тих сферах. Місяць тому, до речі, змінився Верховний Суд. Відбулася зміна досить публічна, на основі нового закону, за участю громадськості в конкурсах. Так, ми ще не відчули цього в судових рішеннях, але чи не реальний це крок у фактичному реформуванні тієї системи, яку ми весь час кляли?

– Разом з тим, складається враження, що якби не тиск наших західних партнерів і донорів, реформ було б значно менше.  

Думаю, ви якоюсь мірою маєте рацію. Але я вважаю, що на сьогодні в Україні є досить розвинуте громадянське суспільство, і це доволі серйозний чинник для проведення реформ. Якби не було цього зрілого суспільства, то, напевно, не було б у нас і Майданів, і перемог на них, і цих змін. І сьогодні влада – і центральна, і на місцях – вимушена слухати і чути цих людей. Хіба це не той чинник, який спонукає робити у країні зміни?

– Чому ніяк не вдається зняти депутатську недоторканність чи бодай обмежити її?

Тут на поверхні – багато популізму. Але якщо в проблему вникнути глибше, то фактично в усіх країнах ЄС є депутатська недоторканність, правда, у різних країнах – різною мірою. І коли ми кажемо, що нам треба скасувати її, то це вже популізм.

У червні минулого року нам прийшов висновок Венеціанської комісії, яка підтвердила, що ми не можемо ліквідовувати депутатську недоторканність. Вони вважають, що в Україні, де є велика корумпованість судової системи і рішення банально купуються, не варто цього робити. Якщо ми дійсно хочемо зміцнювати наш європейський вектор розвитку, то не прислухатися до таких поважних інституцій не можемо.

І тому сьогодні маємо зовсім по-іншому подивитися на цю проблему. Готуючи відповідний законопроект, ще на стадії робочої групи, до винесення в сесійний зал треба домовитися, що з депутатської недоторканності забрати, а що залишити, як у європейських країнах.

 Від старого до нового

– Пряме запитання, яке на слуху: чи існує конфлікт між Порошенком і Аваковим?

Беручи участь у різних заходах, де були присутні і Президент, і міністр внутрішніх справ, я не бачив цього конфлікту. Чи є якесь між ними невдоволення? Думаю, що є. От, наприклад, перед Новим роком виявили тіло правозахисниці Ноздровської, і ми бачимо, яке є обурення людей діями поліції, міністра Авакова. Деякі правозахисні організації навіть вимагають його відставки. Природно, напевно, що й у Президента є невдоволення. Тому що відбулося таке жахливе вбивство, хочеться негайного професійного розслідування, хочеться швидких результатів… Але я на сьогодні не бачу якоїсь конкретики, через яку б проявлявся конфлікт у їхніх стосунках.

– А чи живе ще ідея об’єднання БПП “Солідарність” і “Народного фронту” в єдину партію?

Ну, ідея живе, але я вважаю, що на сьогодні вона не може бути реалізована. І, швидше за все, не буде реалізована і в найближчий рік. А тільки тоді, коли буде спільний знаменник у цих політичних сил, яким може бути, наприклад, нове законодавство про вибори народних депутатів. Коли вони побачать у ньому спільний інтерес, як досягти найкращого результату на виборах, то це може бути об’єднавчим моментом для того, щоби іти на вибори в одній команді. Якщо ж новий закон не буде давати такого інтересу, не думаю, що об’єднання буде.

– Коли може бути ухвалене нове виборче законодавство?

Не раніше наступної осені.

– І вже не буде мажоритарної складової?

Цього напевно вам ніхто не зможе сказати. Тому що в парламенті думки з цього питання розділилися приблизно 50 на 50. Потрібні будуть дуже серйозні аргументи, щоби схилити шальку терезів на той чи інший бік.

– А ви як мажоритарник за який варіант виступаєте?

Мені здається, що в нинішніх умовах формулу “50 на 50” ще варто зберегти. Ми вже мали виборчу систему чисто мажоритарну, мали – тільки за списками і бачили, як за обох систем було важко формувати коаліцію. Коли всі – мажоритарники, то важко їх зібрати на одному фундаменті. Коли є політична складова – важко деяким політичним силам змінювати свої ідеї, зафіксовані в статутах, і виходити на узгодження з іншими. І тому, думаю, поки є “50 на 50”, легше формувати більшість і швидше діяти. Як би сьогодні наш парламент восьмого скликання не критикували, але чи не найбільше справді реформаторських законів, які починають змінювати країну, фактично прийнято цим складом.

– Що небезпечніше для України: зовнішня агресія чи внутрішня корупція?

Насправді це дві дуже серйозні проблеми. Навіть важко сказати, яка страшніша. Якби не величезна мужність наших добровольчих батальйонів і не одностайність наших західних партнерів, ми даємо собі звіт, що збройні сили і танкові армади Росії могли бути не тільки на Донбасі, а й під Києвом і в Києві.

Бачимо також, як тяжко вибиратися на європейську дорогу, коли на наших руках і ногах, на нашій шиї висять корупційні ядра. Ми в парламенті вже багато зробили для боротьби з корупцією. Прийнято цілу низку законодавчих актів щодо формування Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, НАБУ, НАЗК, ці органи вже створені і почали діяти. Так, поки що не відшліфовані їхні функціональні простори і десь у чомусь пересікаються їхні інтереси та дії, є ще незлагодженість. Але це перехідний період від старого до нового, коли завжди є тертя. Думаю, що в цьому році ми значно просунемось у тому, щоби врегулювати ці накладки, і результативність буде більша.

Залишилося ще одне зобов’язання перед нашими виборцями – прийняти закон про антикорупційний суд. Гадаю, що цього року ми його приймемо, і тоді буде остаточно сформоване законодавче підґрунтя для серйозної боротьби з корупцією.

– А взагалі як ви дивитеся на рік, що настав: з оптимізмом чи з насторогою?

Більше оптимістично. Ми довго думали, вагалися, але важливі реформи вже запущені, вагання позаду, почалася робота. Думаю, така налаштованість є і у представників місцевого самоврядування, і в інституцій, які відповідають за зміни в різних реформаторських секторах.

Цей рік – передвиборчий. І природно, що під час нього і центральній владі, і народним депутатам, і місцевим органам захочеться показати кращі результати, щоб на виборах 2019 року люди їх підтримали. З цим усім і пов’язаний мій оптимістичний погляд на зміни в країні 2018 року.

Розмовляв Тарас ТКАЧУК