Сьогодні як ніколи гостро стоїть питання професійності у всіх сферах нашого життя. Про те, як подолати цю біду та, зокрема, як стати професійним юристом, знайти своє покликання в юриспруденції, ми поговорили з керівником Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доктором юридичних наук, професором Валентиною Антонівною ВАСИЛЬЄВОЮ.
– Валентино Антонівно, як ви обрали таку непросту для жінки професію юриста?
Вибір був зроблений мною самостійно і досить рано. На відміну від молоді, яка не задумується про свою профорієнтацію, я визначилася з професією десь у 8-му класі. На той момент думки про юриспруденцію навіювали й ідеалістичні радянські фільми про слідчих. Та це, звісно, не єдина причина такого вибору. Першочергово до цього фаху підштовхувало моє внутрішнє загострене почуття справедливості та мислення категоріями об’єктивності.
– Якими були ваші перші кроки у професії? Чи був присутній дисонанс між практикою і теорією на початку роботи?
Завдяки відмінному навчанню на юридичному факультеті Львівського університету мене одразу направили на роботу в адвокатуру, а саме – в колегію адвокатів на Волині. Ще під час навчання я бачила свою роботу не вузькоспеціалізованою, прагнула широкого застосування своїх знань. Категорично не погоджуюся з висловами на роботі на кшталт “Забудьте все, чому вас вчили у вузі”.
На початках для мене в роботі теж була помітна різниця між теорією і практикою, але це тривало недовго. Думаю, це було пов’язано тільки з тим, що від загальних норм, з якими я була знайома з навчання, в роботі довелося, так би мовити, “зариватись” у підзаконні акти. Тому сьогодні в роботі інституту намагаюся поєднувати дві складові навчання: практичну і наукову. Це два крила студента, це два вектори у навчанні, які мають розвиватись паралельно.
– Як ви в роботі зі студентами поєднуєте наукову і практичну складові навчання?
Сьогодні, крім науково-теоретичної складової, існують і цікаві практичні проекти для наших студентів. Базовою є “Юридична клініка” нашого інституту, яка приймає людей з малозахищених верств населення. Це база для практики студентів, які безкоштовно надають усні консультації та готують первинну документацію. За кожним охочим попрактикуватись студентом закріплюється викладач, який консультує і допомагає.
Також існує проект, організований спільно із “Західноукраїнською правничою фундацією”, де працюють і наші випускники. Проводять майстер-класи з моделювання судових процесів. Тобто студентам роздається фабула справи з розподілом ролей для кожного з них: хто суддя, хто адвокат. У свою чергу, студенти готують виступи, процесуальні документи тощо. Завдяки цьому, так би мовити, театральному суду студенти набувають практичних навиків. Адвокати-практики діляться зі студентами своїм досвідом роботи. Тому усталена суспільна думка про те, що в навчальних закладах дають тільки теоретичні знання, не про нас.
– Чи співпрацюєте зі своїми випускниками?
Дякую за таке запитання. Мені приємно розповідати про те, що випускники Юридичного інституту знайшли себе в різних сферах. Я переконана, що професія юриста не є вузькопрофільною. Ця професія є світоглядною та різновекторною, адже навіть якщо вона не є основною, то завжди допомагає основній спеціальності. Бо професія юриста – це особливе мислення. Ті знання про динаміку суспільних відносин, які дає ця професія, допомагають у кожній галузі життя. Юристів у суспільстві багато не буває. Адже ця освіта може бути субсидіарною.
Наші випускники реалізувалися в управлінні, бізнесі, викладанні, у науковій діяльності і, звичайно, у фахових напрямках. Приємно, що випускники пам’ятають Юридичний інститут, пишаються навчанням у ньому, а тому хочуть максимально підтримати рідний навчальний заклад. Зокрема, це стосується керуючого партнера компанії “Moris group” Андрія Романчука, меценатська допомога якого є підтримкою для інституту. Меценатство як інституція заслуговує на процвітання і розвиток на теренах як Івано-Франківщини зокрема, так і України загалом.
Відкрию секрет: зараз є задум створення клубу випускників Юридичного інституту. Також в інституті діє “Школа кар’єрного росту юриста”, в якій студенти випускних курсів мають змогу прослухати лекції від висококваліфікованих юристів, присвячені порядку створення та діяльності юридичних фірм.
– Повертаючись до теми юридичної практики, вам як цивілісту з якими галузями права було цікаво працювати, а з якими важко?
Я практично не працювала з кримінальним правом. Цікавим є трудове право. Натомість психологічно важкими є сімейні справи, адже тут зачіпаються зазвичай і питання дітей. Приказка “Від любові до ненависті – один крок” у таких справах дуже влучна. Важко дивитись, як те, що було створено в любові (тобто діти, сімейне гніздо), доводиться розділяти в ненависті. Сьогодні в Україні тільки починає приживатися інститут шлюбних договорів. Цей процес нелегкий, адже наше населення через особливості менталітету ще не готове до цього.
Також цікавими є корпоративне право, міжнародне приватне право.
– Окрім керівництва інститутом та юридичної діяльності, ви ще й автор наукових праць. На чому зараз сконцентрована ваша наукова діяльність?
Нещодавно інститут реалізував спільний проект з австрійським науково-дослідним інститутом з корпоративного права. Його результатом стала перша в Україні книга такого роду. Адже співавторство належить австрійським і українським науковцям. Також цьогоріч вийшла монографія “Договір як універсальна форма правового регулювання”, яка була спільно напрацьована з викладачами різних кафедр. У такій формі монографія також є першою в Україні. Ці праці не можна відносити до підручників і посібників, адже це глибокі наукові дослідження.
Також зараз триває робота над монографією щодо корпоративного права, яка вийде наступного року. Адже у нас діє єдина в країні лабораторія з дослідження проблем корпоративного права, яка працює вже з 2002 року. Також активною є співпраця з великою кількістю юридичних навчальних закладів по всій країні.
– Для керівника, напевно, важливо, щоб очолюваний ним колектив був єдиною командою. Як з цим в Юридичному інституті?
Не злукавлю, якщо скажу, що наш викладацький колектив є дійсно командою, незважаючи на різні вікові категорії. Багато сьогоднішніх викладачів знайомі мені ще з часів їхнього студентства в нашому інституті. Наші працівники – це в міру амбітні, активні люди з високим науково-педагогічним потенціалом, яким все до снаги. Колектив Юридичного інституту є одним злагодженим механізмом, в якому всі відповідально ставляться до роботи.
– Які, на вашу думку, якості допомагають керівнику, а які на керівній посаді заважають?
Для ефективного управління необхідними є такі риси, як справедливість, об’єктивність та системність мислення. Безумовно, важливими також є досвід і професійність, адже кожен має займатися своєю справою. Непрофесійність є бідою нашої держави. Я переконана, що не має бути на керівних посадах випадкових людей. Будь-який керівник має знати процес роботи, так би мовити, зсередини.
Сьогодні чимало осіб вважають, що можуть займати найвищі посади у державі, не володіючи при цьому об’єктивним усвідомленням і оцінкою своїх здібностей.
– Як керівнику втримати субординацію в колективі, якщо співпраця триває роками і з’являються дружні стосунки з підлеглими?
Керівник має перебувати на посаді, допоки не відчує, що його підлеглі працюють продуктивніше і далі, ніж він сам. Я не сприймаю такого поняття, як “любити керівника”, керівника мають поважати. З деякими співробітниками у мене склалися, швидше, партнерські відносини, а не стосунки підпорядкування. Вважаю, що виконавська дисципліна в колективі повинна базуватися на повазі до керівника.
– Роботи дуже багато, а як ви відпочиваєте? Можливо, у вас є якесь хобі?
Полюбляю квіти і цікавлюся дизайном інтер’єру. Постійно намагаюсь привнести в оселю якісь дизайнерські зміни. У внутрішньому інтер’єрі подобаються етнічні мотиви. Заодно цікавлюся ландшафтним дизайном. Це важко не помітити навіть на території інституту (при вході з вул. Шевченка на території облаштований затишний сквер з великою кількістю квітів і дерев – авт.). Жіноча рука в інституті відчутна (сміється).
– Валентино Антонівно, що ви порадите молодим юристам-початківцям, а також тим, хто тільки планує обрати цю професію? Адже кажуть, що юрист – це не професія, а покликання.
Юридична освіта ніколи не буде для людини зайвою. Навіть якщо випускник не бажатиме працювати за спеціальністю, ця освіта не стане на заваді, а тільки допоможе легше опанувати якісь нові професії. У свою чергу, молодим юристам пораджу не ставитися легковажно до навчання. Якісна освіта допоможе отримати хорошу роботу. Бажаю з користю використовувати свій час.
Розмовляла Ольга НИЧАЙ