Найцікавіші пам’ятники Тарасові Шевченку

 

У перші дні весни українці традиційно вшановують славетного Кобзаря. Тарас Шевченко для нас назавжди залишиться закликом до дії, боротьби не тільки у віршах, а й у візуалізованих образах – пам’ятниках, барельєфах, погруддях. Цікаво, що Тарас Шевченко жодного разу не бував на Прикарпатті, але саме тут йому встановлено найбільше пам’ятних знаків.

За даними Київського національного музею Тараса Шевченка, у 2014 році у світі налічувалося 1384 пам’ятники Кобзарю (це рекордний показник для діяча культури, Шевченко пам’ятниками поступається тільки Леніну): 1256 – в Україні та 128 – за кордоном. Найбільше пам’ятників Т. Шевченку в Україні встановлено на Івано-Франківщині – 201, на Львівщині – 193, на Тернопільщині – 165 та на Черкащині – 102. За кордоном найбільше пам’ятників налічується у Росії – 30 (10 пам’ятників та 20 меморіальних дошок), Казахстані – 16, США – 9 та Канаді – 9. Також шість монументів є у Білорусі, п’ять – у Польщі, чотири – у Молдові, по три – у Бразилії, Аргентині, Франції та інших країнах.

Перший пам’ятник Т. Шевченку відкрили у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І.О. Ускова, коменданта Новопетровського укріплення. В Україні вперше погруддя Шевченку встановили у Харкові, у садибі Алчевських, у 1881 році.

Цікаво, що з 1911 року Шевченка традиційно зображали у кожусі та шапці, у похилому віці. З часів незалежності письменник у скульптурі значно помолодшав.

Найкращим пам’ятником Т. Шевченку в Україні вважається пам’ятник, встановлений у Харкові в 1935 році. Автори – скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард.

На Прикарпатті найбільше пам’ятників налічується у Снятинському районі. Цікаво, що всі вони встановлювалися за народний кошт, іноді навіть всупереч владі. Громада дбала про збереження скульптур, після руйнувань завжди намагалася повернути пам’ятнику його первісний вигляд.

 Перший серед перших

Серед науковців тривають дискусії стосовно того, де ж найперше в Галичині з’явився пам’ятний знак Кобзарю. Одні вважають, що перший пам’ятник Т. Шевченку встановлений у 1913 р. у м. Винниках біля Львова, інші вважають правдивішим пам’ятник у с. Надіїв Долинського району. Але насправді першим, можливо, навіть в Україні, вважається пам’ятний знак на честь Т. Шевченка, який збудували у Карпатах гуцули-каменярі на Сокільській скелі поблизу с. Тюдова Косівського району. Під час прокладання гірської дороги місцеві каменярі з великого білого каменю витесали над дорогою художню білу колону. На обеліску вони викарбували Шевченкові слова: «Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде! Розкуються незабаром Заковані люди – Настане суд…» З іншого боку обеліска є слова: «Борітеся – поборете!»

Виготовлення цього пам’ятного знака ініціювали прогресивні львівські студенти, місцеві жителі Гуцульщини, які перебували тут на канікулах.

Пам’ятник цей знищили у роки Першої світової війни. За іншою версією, його підірвали вибухівкою у 1930 р. польські радикали. Відновлений пам’ятник під Сокільською горою урочисто відкрили 11 листопада 1990 р. Виготовили його львівські скульптори.

 

Найстаріші

До наших днів збереглася унікальна фотографія урочистого відкриття пам’ятника Шевченку в с. Надієві Долинського району, яку вперше опублікували у 2008 році. Пам’ятник збудувала громада села з ініціативи місцевого товариства «Січ». Проект розробив син директора школи Леон Рудовський. Для пам’ятника з каменю вимурували постамент, а на заокругленій верхівці встановили хрест, де нижче виднівся напис «Боже великий, єдиний, Русь-Україну спаси». У центрі постаменту розмістили портрет Т. Шевченка з написом «Тарасови Шевченкови в 51 р. смерти. Тов. «Січ» в Надієві. 1912». У радянські часи хрест на верхівці пам’ятника зняли, а замість нього розмістили книгу з бетону з цитатою із «Заповіту» Т. Шевченка. У 1990 р. пам’ятник відновили у первісному стані.

Найчастіше пам’ятники Кобзарю виготовляли з каменю у вигляді скелі або зрізаної піраміди, в які вмонтовувати портрет Шевченка. У с. Вовчинець народні майстри з привезеного з Делятина коленого каменю вимурували обеліск, що імітував Канівську могилу. На ньому розмістили мармуровий барельєф Кобзаря, а нижче викарбували текст «В 50 річницю смерти Тараса Шевченка, 1861-1911» та рядки: «Учітеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужого научайтесь, Свого не цурайтесь». Пам’ятник увінчувався хрестом, який в радянські часи спиляли, але відновили у 1989 р. Тоді ж відновили і барельєф Т. Шевченка. Пам’ятник був зруйнований у роки Першої світової війни та польськими шовіністами у міжвоєнний період, але громадськими зусиллями мешканців села він знову відновлювався.

До 100-річного ювілею Т. Шевченка українські організації звертались до людей з проханням насипати символічні могили на зразок Канівської. Найбільше таких могил було насипано на Снятинщині. Василь Стефаник пригадував, як будувалися ці могили: «Клопіт був, бо старі не пускали вдень сипати, бо робота в полі, а ми змовилися і сипали ночами». Збереглася світлина, яка зафіксувала 1914 року виступ В. Стефаника на могилі Кобзаря в с. Вовчківці Снятинського району. Письменник стоїть на вершині, поруч із синьо-жовтим прапором, з високо піднятими руками і промовляє до присутніх селян: «Читайте Шевченка, там отворена вам історія і душа народу. Там є найкращі скарби українського народу… Там для всіх мільйонів українського народу є велика книга мудрості, книга любові до України».

 

Незмінні

За дослідженнями краєзнавців, у с. Братишів Тлумацького району в первісному стані незмінно зберігся пам’ятник Т. Шевченку 1914 р., який встановлений за пожертви селян-активістів товариства «Просвіта» і «Січ». Сільський війт Д. Семенів з труднощами добився в повітовій раді дозволу на встановлення пам’ятника, а селянин В. Семенів пожертвував невелику ділянку для спорудження пам’ятника, висіченого з червоного каменю, на якому викарбувані слова: «Генієви Тарасови Шевченку у соті роковини уродин. Земляки. 1914».

Були часи, коли районне партійне керівництво вимагало забрати геть цей хрест, оскільки негоже, коли «пережиток минулого» стоїть при центральній дорозі. Тоді за пам’ятник вступився сільський учитель, орденоносець Великої Вітчизняної Василь Копійко та місцевий активіст Іван Гузій. З групою товаришів вони ходили з просьбами до району. Справу перенесення пам’ятного хреста відклали на потім. Згодом пам’ятний знак заріс грабиною, яка довгий час приховувала його від ока недоброзичливців.

У 1914 р. косівчани вирішили створити своєрідний пам’ятник Кобзарю: за містом над рікою Рибницею робітники Косівської солеварні та жителі навколишніх сіл тачками і ношами збирали каміння з гірської річки і насипали високий курган, який в народі назвали «Тарасова могила». Вершину кургану увінчали постаментом з бюстом Шевченка. Виготовив його у Львові скульптор М. Гаврилко. На урочистості відкриття пам’ятника 19 липня 1914 р. прийшло 2 тис. людей.

На щастя, пам’ятник висотою 4,5 м зберігся до наших днів. Впродовж століття він  неодноразово пошкоджувався і відновлювався, але незмінним залишався напис на камені постаменту: «Тарасові Шевченку в столітні роковини уродин. Гуцульщина. 1814-1914-1928».

 

Стражденний

Найбільше поневірянь зазнав пам’ятник у с. Суботові. Галицький Суботів заснували козаки після боїв війська Богдана Хмельницького з польськими шляхетськими військами, вихідці з Чигирина і Суботова оселилися на галицьких землях.

Напередодні 110-ї річниці від дня народження Т. Шевченка молодь с. Суботова Галицького району вирішила встановити пам’ятник Кобзареві. У 1914 р. місцевий художник Омелян Довгий спільно з чеським майстром надгробних пам’ятників розробили проект і виготовили пам’ятник у вигляді крила сокола, над яким розмістили барельєф Т. Шевченка, а нижче напис «За волю народу». Але повітовий староста Станиславова заборонив його встановлювати в центрі села. Тому десять років пам’ятник пролежав у приватній садибі, потім його перенесли в куток подвір’я сільської церкви, і лише у 1932 р. було отримано дозвіл на його відкриття. У радянські часи, коли розбирали церкву, пам’ятник знову змістили. Лише у 1989 р. його остаточно перенесли в упорядкований скверик біля школи.

 

Заборонений

У 1965 р. завершувалася «хрущовська відлига», відновилися арешти інтелігенції. У с. Іваниківка Богородчанського району до 150-річчя Кобзаря завчасно заклали плиту з повідомленням про будівництво пам’ятника. Одночасно організували збір коштів на матеріали, збудували постамент, виготовили погруддя, а навколо майбутнього пам’ятника впорядкували сільський парк, посадили квіти. Відкриття запланували на 13 червня 1965 р. Але 12 червня ініціатора В. Гука несподівано і терміново викликали в Богородчанський райком компартії, де незаконно арештували.

З часом встановлений бюст Т. Шевченка пошкодили невідомі. Нове погруддя в період перебудови виготовив франківський скульптор, лауреат Шевченківської премії Василь Вільщук. Остаточне відкриття пам’ятника урочисто відбулося 7 листопада 1989 р. Цей день увійде в історію Іваниківки як день прозріння, коли люди перебороли бар’єр страху і сміливо прийшли віддати шану Кобзареві.

 

Найпопулярніший (найтиражованіший)

У 1951 р. в с. Шепарівці Коломийського району на честь Т. Шевченка відкрили монумент. У 1969 р. київське видавництво «Радянська Україна» випустило у світ кольорову поштову листівку із зображенням цього пам’ятника тиражем 140 тис. екземплярів під назвою: «Карпати. Пам’ятник Т. Г. Шевченку в Коломиї».

 

Найсміливіший

Влітку 1965 р. у с. Шешори Косівського району відкриття пам’ятника Т. Шевченку набуло широкого політичного розголосу. Ще в далекому 1914 р. за козацьким звичаєм у центрі була насипана могила, що символічно нагадувала Канівську. Пізніше, у 30-х роках, виготовили погруддя Т. Шевченка, яке зруйнували в роки Другої світової війни. І лише втретє, у 1965 р. вдалося на постійно встановити бюст роботи відомого київського скульптора Івана Гончара. Але влітку 1965 р. виникли політичні проблеми з його урочистим відкриттям. Керівництво Косова заявило, що постанови ЦК про спорудження пам’ятника немає і, відповідно, немає дозволу на його відкриття.

Організатори повідомили про урочистості чимало людей. Щоб зірвати свято, міліція перекрила всі дороги до Шешорів, але тисячі людей пробралися в село обхідними стежками. Тоді 50 міліціонерів взяли в облогу пам’ятник і перекрили доступ до нього. На деякій відстані від пам’ятника мітингувальники встановили сцену, де виступив В’ячеслав Чорновіл, різко засудивши антинародні дії комуністичної влади. Через захист тисяч людей він тоді уникнув арешту. На урочистості до Шешорів прибули Тарас і Зеновія Франко, літературознавець Федір Погребенник, телеведуча Тетяна Цимбал та ін.

Пам’ятник у Шешорах формально відкрили через тиждень, 15 серпня, з  портретами Леніна, членів політбюро і компартійними гаслами.

 

Найдорожчий

У 2000 р. в с. Єзупіль Тисменицького району щедрим меценатом пам’ятника Кобзарю виступив місцевий мешканець. Педагог і пенсіонер Володимир Войцюк, прибираючи вулиці Нью-Йорка, заробив достатньо коштів на добротне спорудження пам’ятника. Його відлито з бронзи і встановлено на довговічному гранітному постаменті. Автор – скульптор з Івано-Франківська В. Довбенюк.

 

Найвеличніший

У 1998 р. у с. Серафинцях Городенківського району напередодні Дня незалежності збудували та урочисто відкрили на кошти сільської громади величний пам’ятник Кобзареві. На пагорбі біля церкви на високому п’єдесталі встановлена чотириметрова скульптура поета з «Кобзарем» у правій руці. Скульптор – В. Сівко, архітектор – Р. Кухаренко. Саме тут у травні 2001 р. завершилося міжнародне Шевченківське свято «Єдиномисліє подай і братолюбіє пошли».

 

Михайло Косило, один із упорядників видання «Пам’ятники Кобзареві на Прикарпатті» зазначає, що більшість пам’ятників та меморіальних дошок в Івано-Франківську встановлено за роки незалежності. Налічується їх близько десяти.

Після Другої світової війни скромний бюст із нетривких матеріалів був встановлений у 1952 р. на боковій алеї міського парку, за деревами і кущами, подалі від людських очей. А 22 травня 2011 р. урочисто, але з проблемами тут відкрито й освячено ще один скульптурний пам’ятник Т. Шевченку. Його подарував місту відомий канадський скульптор українського походження Лео Мол (Леонід Молодожанин) (1915-2010) – автор пам’ятників Кобзареві у Вашингтоні, Буенос-Айресі, Санкт-Петербурзі, Оттаві.

Разом з тим, до 200-річчя від дня народження Т. Шевченка передбачалося за конкурсним відбором встановлення в центральній частині міста пам’ятника високохудожнього рівня. Але конкурси і численні громадські слухання не дали результату, незважаючи на наполягання громадськості.

 

Декілька пам’ятників Кобзарю споруджено у мікрорайонах міста та приміських селах. Найкращим серед них стала скульптурна робота В.Довбенюка в мікрорайоні Опришівці. На подвір’ї новозбудованої школи 4 жовтня 2013 р. урочисто освятили та відкрили пам’ятник Т.Шевченку, який є подарунком місцевого територіального комітету і скульптора.

Ірина БАБІЙ