Жила собі Палагея Василівна Курносова, 1924 р.н., уродженка с. Ногатіно Ленінського району Московської області. Дівчина закінчила 9 класів школи, з жовтня 1940 по 5 жовтня 1942 р. працювала машиністкою в сільському відділі міліції, далі служила в Червоній армії аж до демобілізації 25 липня 1945 р. і влаштування на посаду секретаря-машиністки відділу УМДБ Станіславської області.

Під час війни Курносова служила телефоністкою в 5-му запасному артилерійському полку, мала легке поранення і контузію та була нагороджена медалями «За перемогу над Німеччиною» та «За бойові заслуги».

23 грудня 1945 р. жінка отримала в касі зарплату для працівників відділу в сумі 14795 крб. 95 коп., після цього написала лист колегам, що покінчила життя самогубством, а насправді виїхала з міста з вкраденими в найкращої подруги документами і за зарплати своїх колег жила в Ташкенті, Москві та Тбілісі.

Так звана «передсмертна записка», імовірно, писалася довго і, напевно, мала викликати глибокий жаль у всіх читачів, але швидше була трагікомічною за своїм змістом. Уже на початку листа Курносова наголошувала на уявному місцезнаходженні грошей: «Дістаньте мій труп, гроші в лівій кишені, візьміть, так я вирішила зробити за ваше «хороше ставлення». Далі авантюристка мотивувала своє «самогубство» й описувала процес «утоплення»: «З гуртожитку вигнали на вулицю, ночую в комендатурі, комендант проти. Ходжу роздіта – от що на мені було і є… Велика подяка нашому командуванню – довели до хворобливого стану – голова як камінь сильно болить. Я взяла миш’як, йду до озера біля аеродрому… Випити і нирнути в воду… Потім мій труп зарийте в землю, щоби собаки не їли». У кінці записки Курносова згадувала свою найкращу подружку, жалілася на відсутність допомоги демобілізованій одинокій хворій людині і закінчувала свій опус словами: «Ай як важко, але ще декілька хвилин стерпіти».

Після арешту жінка-мюнхаузен виправдовувалася, що зарплату не віддала, бо страждала на епілепсію, втопитися їй не дали двоє військових, а потім вона не змогла забрати записку і поїхала до тітки в Москву. Коли закінчилися гроші, Курносова поїхала до Ташкента, де торгувала фруктами, а далі в Тбілісі, де навіть спромоглася вийти заміж за якогось Миколу Якушева, який працював у конторі Міністерства сільського господарства Грузинської РСР. Аж 7 березня 1947 р. Курносова, яка була у всесоюзному розшуку, була затримана правоохоронцями на ринку м. Тбілісі з плащем, вкраденим у громадянки Софії Чагулової.

На своє виправдання Курносова також зауважувала, що просилася про звільнення з органів і що страждає на психічні розлади. Однак психіатрична експертиза не виявила в авантюристки ознак душевних захворювань.

Матеріали слідства залишили нам опис зовнішності Курносової: «середнього зросту, блондинка, повної тілобудови, волосся рівне, опущене до плеч з короткими косичками на лівій і правій стороні голови, спереду у верхній щелепі немає 2-3-х зубів, очі карі, брови і вії світлі, лице кругле, чисте».

У результаті 1 грудня 1947 р. «туристка» була засуджена за ст.180 ч.1, 104, ч.11 і 206-7 п «г» КК УРСР на 10 років виправно-трудових таборів без поразки у правах.

Сергій АДАМОВИЧ

 

* «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основіархівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і маютьправо на належну шану від держави.