Прикарпатці розшукують місце поховання батьків, які стали жертвами репресій та злочинів радянських “визволителів”

Жахливу смерть прийняв від радянських “визволителів” батько уродженки села Угорники біля Івано-Франківська, 84-річної Тетяни Миколаївни Попадинець (Антонів). 30 березня 1948 року “чекісти” обклали його тіло гранатами і  розірвали на куски. Донька досі не знає, де його поховано. І це при тому, що батько пані Тетяни встиг повоювати за червоних під час Другої світової війни.

Довідка з Прокуратури Івано-Франківської області про реабілітацію Миколи Семеновича Антоніва

Пані Тетяна так розповідає про загибель свого батька. В одній хаті в Угорниках було два повстанці, і їх хтось видав. В той час, коли емгебісти шукали їх, батько йшов з роботи з Івано-Франківського млина. Вони його перепинили і почали перевіряти документи. Тут сталася стрілянина, батька «чекісти» беруть з собою, обкладають гранатами і закидають у хату, звідки стріляли. Батько п. Тетяни вже звідти не вийшов… Загинув разом з хлопцями. Емгебісти його смерть пояснювали людям тим, що він був бандерівцем. Загинув за Україну…

Посвідчення про реабілітацію Тетяни Миколаївни Попадинець

А пані Тетяна з мамою залишилися без годувальника. Хата була старенька і розсунулася. Не мали де жити, десять років поневірялися по чужих кімнатах, ніхто не хотів приймати. Зате родину не вивезли на Сибір, бо адреси в них не було. Так і пережили без виселення.

В 1957 році пані Тетяну силою відправляли до колгоспу, де вже була її мама. Але вона влаштувалася працювати в медпункт, а ночами вишивала. Ніхто не дбав про жінку, сама собі давала раду. Потім вийшла заміж, з чоловіком прожила 48 років.

У 1990 році жінку реабілітували, але за батька вона ніякої компенсації досі не отримала. І документи батькові теж десь загубилися в шухлядах кагебістів… Як про героя про нього почали говорити нещодавно, а на пам’ятній могилі героїв УПА в селі його прізвище перше в списку. Зараз жінка живе сама, як билина, лише останніми роками нею почали опікуватися соціальні працівники.

Шукає могилу батька і Микола Федорович Андрусяк із села Старуня Богородчанського району. Він фактично від народження зазнав біди: у 1944 році під час пологів від кровотечі померла його мати.

Федір Андрусяк (справа) з побратимом

А через чотири роки не стало батька. Федір Петрович Андрусяк (1923 р.н.) мав псевдо Лісовик і був станичним ОУН на села Монастирчани, Жураки, Старуня. Він загинув на свято Дмитра, 8 листопада 1948 року, в результаті засідки на нього працівників МДБ.

Федір Андрусяк (зліва) з побратимом в упівському однострої

У той день Лісовик зайшов у гості до родини Павлушинських. Незабаром з двору почулося: «Бандери, здавайтеся!». Повстанець вискочив з хати і почав тікати (в хаті ще залишилася дружина станичного Джмеля). У кінці городу почав відстрілюватися з-за дерева, але його поранили чергою з кулемета. Андрусяк змушений був дострелитися з пістолета.

Федір Андрусяк з сином

Тіло станичного відвезли в Солотвин під райвідділ МДБ, де вбитого роздягнули, і так він дві доби лежав на вулиці для постраху іншим українцям. Потім труп забрали в невідомому напрямку та десь прикопали на цвинтарі.

Маленький Миколка поневірявся по родичах. Спочатку виховувався в маминої бабусі, а після виселення всієї родини на Сибір був на опікунстві у тітки. Батька пан Микола не пам’ятає. У 1990-х роках домігся, щоб йому поставили пам’ятний хрест. Встановили його поблизу місця загибелі Андрусяка, бо родина Павлушинських не погодилася з його встановленням на своєму городі. 

Микола Федорович дуже просить людей, які щось знають про місце поховання його тата, зголоситися, аби він міг опікуватися могилкою.

Сергій АДАМОВИЧ

* «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.