Від мінометного вибуху, під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку, постраждав військовий і його четверо побратимів.
Про історію захисника розповіли на Facebook-сторінці Івано-Франківської обласної клінічної лікарні.
32-річний військовий з Рівненщини Андрій Леус згадує про той час з тремтінням у голосі й каже, що побував у пеклі.
“Всі вижили, дякувати Богу, — каже військовий. — Щоправда, чотири години мене виносили, бо було складно й дуже небезпечно”.
Андрій вдячний тим, хто всупереч страхові йшов на цей ризик, рятуючи його від стікання кров’ю та загибелі.
Боєць повернувся до своєї дружної багатодітної родини, своїх братів та сестер. До слова, їх усіх у мами десятеро. Андрій також ще планує боронити країну. Тепер, каже, після операції з пластики нерва, яку провели минулого тижня, такі шанси зростають.
В обласній клінічній лікарні Андрій Леус вдруге. Цього разу приїхав на запрошення свого лікаря, який розповів військовому, що тут почали робити пластику нерва.
“Мені пропонували їхати до Києва пів року тому, але там дуже велика черга, багато військових з такою проблемою після поранень, — зауважує Андрій.— Також знайомі пропонували за кордон спробувати, але пощастило, що тут лікарі почали таке робити”.
Як зазначає Андрій, реабілітація ще буде довгою, відчуває сильний біль в нозі, але кожного дня приходить ерготерапевт та потроху розробляють стопу, з’являється чуття.
Молодша медична сестричка Наталія Передрук везе коридором крісло колісне, або каталку, як вона каже. Щоби допомогти Андрієві дістатися на фіброгастроскопію.
“Ото й уся його їзда за день, бо ще кудись їхати надто виснажливо для нього”, — додає сестричка.
Завідувач опікового відділення Костянтин Кіршак радіє за пацієнта, каже, будуть продовжувати такі операції, щоби й іншим допомогти.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи