Від мінометного вибуху, під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку, постраждав військовий і його четверо побратимів.
Про історію захисника розповіли на Facebook-сторінці Івано-Франківської обласної клінічної лікарні.
32-річний військовий з Рівненщини Андрій Леус згадує про той час з тремтінням у голосі й каже, що побував у пеклі.
“Всі вижили, дякувати Богу, — каже військовий. — Щоправда, чотири години мене виносили, бо було складно й дуже небезпечно”.
Андрій вдячний тим, хто всупереч страхові йшов на цей ризик, рятуючи його від стікання кров’ю та загибелі.
Боєць повернувся до своєї дружної багатодітної родини, своїх братів та сестер. До слова, їх усіх у мами десятеро. Андрій також ще планує боронити країну. Тепер, каже, після операції з пластики нерва, яку провели минулого тижня, такі шанси зростають.
В обласній клінічній лікарні Андрій Леус вдруге. Цього разу приїхав на запрошення свого лікаря, який розповів військовому, що тут почали робити пластику нерва.
“Мені пропонували їхати до Києва пів року тому, але там дуже велика черга, багато військових з такою проблемою після поранень, — зауважує Андрій.— Також знайомі пропонували за кордон спробувати, але пощастило, що тут лікарі почали таке робити”.
Як зазначає Андрій, реабілітація ще буде довгою, відчуває сильний біль в нозі, але кожного дня приходить ерготерапевт та потроху розробляють стопу, з’являється чуття.
Молодша медична сестричка Наталія Передрук везе коридором крісло колісне, або каталку, як вона каже. Щоби допомогти Андрієві дістатися на фіброгастроскопію.
“Ото й уся його їзда за день, бо ще кудись їхати надто виснажливо для нього”, — додає сестричка.
Завідувач опікового відділення Костянтин Кіршак радіє за пацієнта, каже, будуть продовжувати такі операції, щоби й іншим допомогти.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює