Не тільки окремим людям, але й цілим суспільствам конче необхідна якась ілюзорна мета, до якої так хочеться прагнути. Мета однієї людини – здебільшого практична, мета широкої людності – висока і благородна. Докладніше >>

Я ніколи не любив клоунів, навіть у дитинстві. П’єро з його фальшивими слізьми теж, але клоунів не любив більше. Їхні «низькі» жарти, мовчазне пародіювання завжди викликали якийсь внутрішній спротив. Одного разу в Києві, на Майдані, мою ходу спробував спародіювати тамтешній паяц. Не скажу, що це аж надто зачепило мою гідність, але якщо обирати, чого б мені більше хотілося в ту мить – посміятися разом з паяцом чи дати йому смачного копня, я б, певно, обрав друге. Докладніше >>

Нещодавно з близьким товаришем зайшла суперечка щодо прав людини, свободи і тотального контролю над людськими вчинками. Товариш переконував, що головне в нормальному суспільстві – це повна свобода людини і її правá. Я, звісно, погоджувався, з тією лише умовою, що в демократичному суспільстві панівним є гасло: «Я поважаю права інших», а не «Я маю право». Докладніше >>

Значення слова «співчуття» загалом усім добре відоме. Воно передбачає спільне почуття смутку через нещастя інших людей. Але чи замислюємось ми, яким відносним є це поняття, бо ніколи до кінця не знаєш, хто більш нещасний – ти чи той, кому співчуваєш. Докладніше >>

Минулого року когось здивували, а когось і відверто обурили рекламні банери із зображенням Миколи ІІ, які рясно всіяли Схід та Південь України, себто Малоросію та Новоросію. Якісь православні громади ревно просили пробачення у величного царя-батюшки за те потьмарення розуму, що настало майже століття тому і знищило таку сильну і прекрасну імперію. І до дупи, вибачте, колоніальне становище українців, як і інших поневолених народів, до дупи кривавий 1905 рік, бо нам не потрібна історія, нам потрібні міфи. “Тільки імператорська велич з Государем на престолі забезпечила б процвітання усьому всеросійському люду, жили б не згірш за європи та америки разом узяті. Вірте цьому!” Докладніше >>