Не моє. Трапилась ця історія кілька років тому, коли я, ще не маючи власної квартири, жив зі своєю молодою дружиною у батьків. Якось увечері ми всі повернулися з тітчиного дня народження. Природно, я і тато були, м’яко кажучи, трохи каламутні. Мама і дружина про щось шепотілись у залі, а ми з батьком сиділи на кухні. Він курив, а я вирішив послабити дію алкоголю на молодий організм за допомогою кількох склянок молока. Докладніше >>

Їду в “Газелі”. До мене спиною сидить молодий хлопець з маленьким сином (років чотирьох). Обличчям до нього сидять три юні випускниці в повній атрибутиці – білі сорочки, спіднички набагато вище від коліна, бантики, стрічки. Дівчатка розмовляють і голосно сміються. Несподівано хлопчик повертає серйозне обличчя до батька, припадає до вуха і дуже голосно шепоче, показуючи пальцем на дівчаток: «Тату, тату! Дивись! Труси!» Докладніше >>

Ще одна історія про те, що поліція в Європі – педанти, але не ідіоти. Тепер Франція. Будучи абсолютно тверезим, віз я трьох хлопців різного ступеня оп’яніння за горілкою. Вночі, їм не вистачило. З перевищенням швидкості, але Quаi dе lа Rаpее біля Ліонського вокзалу в Парижі це дозволяє, а о пів на третю ночі дотримуватися швидкісного режиму взагалі безглуздо. Був зупинений муніципалами. Французькі муніципали – найприємніша поліція з усіх, з якими мені доводилося спілкуватися. Докладніше >>

Знайомий – любитель-нумізмат. На е-Bау він купив у мексиканця колекцію мексиканських монет різного часу випуску. Посилку, однак, не пропустила митниця на тій підставі, що заборонено пересилання готівки, в тому числі монет, поштою. Йому написали, він прийшов на митницю і довго з ними з’ясовував щодо кожної монети. Докладніше >>

Зібралися з друзями на шашлики за місто. На шию одному повісили молодшого 8-річного брата. Літо, тепло, цей непосида взяв з собою водяний пістолет, почав всіх обливати в машині. Заледве ми відібрали іграшку. Боже, навіщо ми це зробили?! Найближчі півгодини була така істерика, що просто жах. Все закінчилось, коли нас зупинила патрульна машина поліції. Отже, картина: дівчина, шість хлопців і плаче дитина. Докладніше >>

ВІДПОВІДЬ СТУДЕНТА: Спочатку ми повинні з’ясувати, як змінюється маса пекла з плином часу. Для цього потрібно знати, скільки душ прибуває в пекло і скільки душ його покидає. Я вважаю, що якщо вже душа потрапила в пекло, покинути його вона не може. На питання, скільки душ прибуває в пекло, нам допоможуть відповісти різні релігії, що існують сьогодні в світі Докладніше >>

Нещодавно був епізод на якомусь каналі. Росія, невелике містечко, криза. Роботи немає. У містечку є велике підприємство з виробництва чогось скляно-кришталевого. Власник – людина з німецьким прізвищем. Підприємство оснащене за останнім словом техніки. Чистота, порядок, комфорт. На підприємстві величезна кількість вакансій, зарплата більша за середню, як мінімум, у рази три, але ніхто чомусь туди працювати не йде. Докладніше >>

Емігрував Вася в Англію ще в 90-х і за порадою знайомих вклав усі свої гроші в нерухомість. Нерухомість була по кишені Васі тільки одна: нікому не потрібний колишній крематорій з двома величезними бетонними трубами, які всі рекомендували знести при першій-ліпшій нагоді. Але в 2000-х Васі стали дзвонити різні компанії з одним-єдиним проханням: здай нам в оренду свої труби! Докладніше >>

Друг їздив до Бразилії. Після приїзду розповів, що у готелі йому пояснили, що є райони, куди краще не потикатися. Як гетто. Зайдеш – можеш не вийти. І на пляж вночі краще не ходити – там молодіжні банди тусуються. Теж образити можуть. А у нього шкіра така – обгорає на сонці за мить. Ну, і вирішив мій друг таки піти вночі на пляж, попри всі застереження, вода ж за день нагріта. І натрапляє там на компанію гопників. Докладніше >>

В офіс тітонька приносить домашню їжу і рятує офісний планктон від необхідності прогулятися на свіжому повітрі, щоб пообідати. Антон – майже вегетаріанець, в тому сенсі, що м’ясо не їсть, а рибу може. Він цю тітоньку всіляко дістає своїми збоченими замовленнями. Особливо йому подобаються рибні котлетки, які насправді непогано приготовлені, їх він і замовляє якщо не кожного дня, то, як мінімум, три з п’яти. Докладніше >>

Нещодавно почав працювати у психлікарні лікарем. Вуха ще незамилені. Слухаю, що говорять психи: «Як класно в цій психлікарні! Тут ніхто нас не спалить, а ми можемо приймати глобальні рішення». Ну, думаю, яке хитромудре марення. А через півроку виявляю, що все збувається. Почав до них придивлятися. Чую, вони говорять між собою: «Може, скажемо йому, що ми нічого не вирішуємо, а тільки майбутнє бачимо?» Докладніше >>

Давно це було – у 1993 році. Жив я собі в Києві, займався потроху наукою і ні про що таке не думав… Поки одного разу мій приятель не запропонував: «А чи не зайнятися нам бізнесом? Вийшов на мене через знайомих один американець, він розробив тести для ранньої діагностики ВІЛ-інфекції та дуже хоче нам, українцям, допомогти, а поміж тим, звісно, ​​і підзаробити. Давай допоможемо, га?» – «Ну, чому би й ні, давай…» Докладніше >>

Днями ЛОТЕРЕЯ Був собі дядя Коля. Давненько це було. Я тоді взагалі був пацаном. Дядя Коля працював експедитором. Постійно їздив у відрядження. І було у нього дві пристрасті: дуже він любив поприколюватися і мріяв виграти в лотерею. І ось одного разу ці дві пристрасті перетнулися. Одного разу, перебуваючи у відрядженні в Одесі, він побачив оголошення, що сьогодні буде проводиться розіграш лотереї ДОСААФ. Лотерейки у нього були з собою, тому дядя Коля висидів всю процедуру від початку і до кінця. Виграти він нічого не виграв, але ідея приколу з’явилася. Наступного дня, вже вдома, він прийшов в ощадкасу з пачкою лотерейних квитків. «Дівчата, мені треба перевірити лотерею. Тираж був вчора». – «Рано ще, тираж буде опублікований в газетах тільки через тиждень. Ось тоді і приходьте». – «А давайте я вам залишу номери моїх квитків, а ви перевірите, і якщо виграю, ви мені повідомите». І простягнув їм листок з номерами квитків, на які припали всі великі виграші. Ці номери він переписав ще в Одесі. Минуло два тижні, і в ощадкасі згадали про листочок дяді Колі. Протирали очі, окуляри, пили валеріанку, нюхали нашатир, але нічого не змінювалося: дядя Коля виграв всі “Волги”, “Жигулі”, мотоцикли та холодильники. Через годину гуло все село, через день – район, і чутка покотилася далі. Дядя Коля ходив задоволений і таємничий… Тиждень, може, і менше. Першими набігли родичі – “давай ділися!” Потім всякі “темні особи”, потім підтягнулися і різні “органи”. Він забембався вже всім розповідати, що це прикол. Але йому ніхто не вірив. Я був свідком, як приїхала чорна «Волга» Газ-24 з грузинськими номерами і пропонували за квиток цю машину і ще грошима її вартість. Треба сказати, що такі виграші дуже цінувалися тодішніми «діловими». Говорили, що при конфіскації ці речі не конфіскували. «Органи» тягали теж за це: виграш був? Був! Але ти його не отримував, значить продав! А за це термін світить такий, що краще би ти когось убив, і то би менше дали. Ще пощастило, що це були не 90-ті, а то б порізали на шматочки. Хоча і без цього прожив дядя Коля після цієї історії мало. Після його смерті було багато чуток: і що він всі квитки продав і гроші закопав на ділянці, тому що боявся показати, і що він перетворив все у золото і теж заховав. Двір продавали і перепродували за скаженими цінами. Його перекопували і перебирали всі будівлі по цеглинці, а чутки вже якийсь десяток років множаться і не спадають. Ось і зараз видно, що копали буквально пару днів тому. Колись ГРАБЛІ Знайомий розповів. Прочитав в Ютубі, як мужик на дачі пастки з грабель робив. І пригадалося – років 20 тому, навесні, ми влаштували прибирання у своєму дворі. Я, дружина, двоє дітей. Зробили все, залишилося прибрати у під’їзді будинку. Тут телефонує друг і просить допомогти з ремонтом авто. Пішов я, допоміг, горілочка, пивко… А дружина кілька разів по пейджеру натякає – пора, мовляв, додому, а то… Через пару годинок підходжу я до будинку, погодка супер, тьма непроглядна, місяця немає, настрій чудовий. Тут хтось мені по лобі палицею я-а-а-а-к вріже! Точно по центру, скотина, поцілив. Пошукав навколо – нікого… Прийшов додому – дружина спокійна, як заморожений мамонт, телевізор дивиться. Дуже сильно тоді я її заповажав, хоча і до того сильно поважав – треба ж так, виконати погрозу так спритно, та ще й звинуватити мене в тому, що я, будучи п’яним, з кимось побився… Вранці виявилося, діти забули граблі… Докладніше >>

Днями ВИХОВАННЯ Аеропорт. Підходить сім’я з 4-х осіб: тато, мама, старший син років 8, дочка років 4, везуть візок з речами, зупинилися перед нами. Дівчинка почала стрибати з візка на землю і назад, ногами наступаючи на свої сумки і на сумки інших у черзі. Тато: «Донечко, так не треба, ну припини, будь ласка, ти ж Докладніше >>

Кажуть, клятва розумному страшна, а дурному смішна. Було це десь у середині нульових. Я тільки перейшов працювати в нову телекомпанію, і мій перший день роботи якраз припав на млявий корпоратив з нагоди Дня радянської армії. Мене ніхто не знав, я нікого не знав, ось, думаю, під час корпоративу і познайомимося. За столом зібралася телекомпанія майже в повному складі: від асистентів і адміністраторів до режисерів і операторів. Докладніше >>

Чергую у приймальному покої. Приходить дівчинка-підліток з мамою. Обидві у великій паніці. Дівчинка, переодягаючись, виявила, що у неї сині ноги. Почуває себе нормально, але думає, що серйозно хвора. Діагноз мені зрозумілий з першого погляду, проте вирішую перевірити старшого лікаря. Та починає вигадувати рідкісні захворювання і пропонує серйозне обстеження з госпіталізацією. Докладніше >>

Згадав історію, почуту в одному з сіл Київської області. Там живе такий маленький кремезний мужичок. Не говорить, а булькає, нічого не розбереш. Прізвисько у нього Гімнаст. Заробив він його ще молодим, коли якось з друзями вирішив получку відзначити. Щоб далеко не ходити, сіли в кабіні КрАЗа, який стояв перед колгоспною конторою. Уже вечоріло, тому не побоялися, що їх помітять. Після другої Гімнастові, який тоді був ще просто Толею, захотілося «сходити по-великому». Докладніше >>

80-ті роки минулого століття. Військова академія в одному великому місті. Учні нашого курсу – самі офіцери не нижче капітана. Воістину окраса потоку – пара страшних нехлюїв, професіоналів у боротьбі із зеленим змієм (воювали, вони, правда, на його боці), двох майорів. Гірченко і Цимбалюк (імена змінені до невпізнання). Історія замовчує, чи були вони знайомі раніше, але порізно їх ніхто ніколи не бачив. Були вони, як то кажуть Докладніше >>

Навчалася зі мною у класі звичайнісінька дівчинка. Після школи випала з поля зору на пару років. Потім з появою Інстаграму я випадково знайшла її сторінку і ось уже рік милуюся її новим життям: живе в Італії, знімається у фотосесіях, відвідує круті вечірки. Днями я випадково зустріла її в іншому кінці міста Докладніше >>

ідія Петрівна вийшла з під’їзду, обернулася до будинку і знайшла очима вікна квартири дочки. З вікна кухні весело посміхалися дві фізіономії онуків. Старший, шестирічний Микита, показав великий палець правої руки. Бабуся у відповідь, розквітаючи посмішкою, показала десять пальців і погрозила вказівним, що означало: через десять хвилин прийде мама, дивіться, будьте чемні! Микита хитро-хитро примружився і закивав головою. Докладніше >>