Під час досліджень матеріалів з Галузевого державного архіву СБУ в Івано-Франківській області довелося натрапити на кримінальну справу Павла Васильовича Созінова, 1914 р.н., уродженця м. Благовещенська Амурської області, який отримав вищу освіту за фахом вчителя математики і фізики.

Станом на середину 1947 р. Созінов у званні старшого лейтенанта служив старшим оперуповноваженим 2-го відділення 4 відділу Управління МДБ Станіславської області, був нагороджений Орденом Червоної Зірки, медалями «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною», «За взяття Будапешта». Крім того, він був членом ВКП(б) разом з дружиною Олександрою Філіповою, 1914 р.н., уродженкою Середньоактюбинського району Сталінградської області, яка працювала секретарем в управлінні МДБ.

У шлюбі Созінов і Філіпова перебували з березня 1947 р., а вже у травні цього ж року радянські правоохоронці дізналися, що Созінов «самий справжній підераст». Однак кримінальна справа була відкрита не через факти мужолозтва, а внаслідок втрати Созіновим агентурних даних і кримінальних справ. Виглядає, що або в тодішньому обласному управлінні МДБ толерували нетрадиційні сексуальні взаємини, або заміни кращими працівниками зовсім не існувало.

14 травня 1947 р. аморальні вчинки і службові правопорушення Созінова досягли апогею, і на них змушена була зреагувати радянська влада. Як свідчив Созінов, він 14 травня об 11.00 розпочав випивати в буфеті біля поштамту, за 2 години вжив 600 грам горілки та «після того про свої дії нічого не пам’ятав». Так чи інакше, далі Созінов зайшов у готель «Київ», де в туалеті здійснив акт мужолозтва з хлопчиком шкільного віку (під час слідства статеві стосунки з хлопчиком Созінов пояснити не міг, мотивуючи це своїм несвідомим станом).

Свідки подій, чергові адміністраторки готелю, помітили в чоловічому туалеті, що якийсь офіцер здійснює статевий акт з хлопчиком, закрили вхідні двері вбиральні і для остаточної впевненості відправили на перевірку мешканця готелю, члена ВКП(б) Зуся Мойсейовича Мінзбурга, який підтвердив факт статевих зносин. А пізніше до них через вікно переліз і сам хлопчик 12-13 років, який пояснював свою поведінку тим, що офіцер затягнув його обіцянкою дати грошей.

У 17.00 адміністрація готелю викликала патруль, який застав офіцера «в п’яному вигляді, штани на ньому були мокрі до колін» і «він в бруді спав». Після того Созінова помістили в холодний підвал військової комендатури, о 18.00 він прийшов до тями і почав гримати в двері та казати, що має їхати у відрядження. О 20.00 прийшло розпорядження відправити Созінова в управління МДБ, де йому повернула документи дружина.

Потім Созінов вдома помився холодною водою, поїв і пішов на вокзал. На залізничному вокзалі Созінов, згідно з власними зізнаннями, чекав поїзда на Яремчанський напрям, «вийшов на вулицю через спеку і на площі біля вокзалу присів у невеличкому рівчаку і непомітно заснув». Під час сну в офіцера вкрали чемодан, в якому були цілком таємні документи – 9 протоколів допитів свідків і 2 агентурних донесення. Коли Созінов прокинувся, він розпочав пошуки документів з черговим міліціонером на вокзалі, а в 7.00 наступного дня спробував знайти чемоданчик на ринку. Після безуспішних пошуків горе-офіцер в обід виїхав в Яремче і продовжив відрядження до часу арешту.

Під час слідства управління обласного МДБ подало достатньо позитивну характеристику на старшого оперуповноваженого Созінова. Зокрема, в службовій характеристиці було зазначено, що «товариш Созінов показав себе добре грамотним і знаючим оперативну роботу». В довідці також повідомлялося, що офіцер політично розвинутий, працює над підвищенням ідейно-політичного рівня, є членом партбюро відділу.

Однак поряд з цим кадровики зауважували, що  Созінов «недостатньо посидючий, не ініціативний, у роботі має розсіяність, з його сторони траплялися випадки п’янства і аморальної поведінки».

З січня по квітень 1947 р. він завербував 9 секретних інформаторів, з яких працювало лише 4, завів тільки 5 попередніх агентурних розробок, арештів не мав. Морально-етичні якості агентів Созінова характеризує однин з доносів агента Вірної, уродженки с. Яблуниця Яремчанського району старшому лейтенанту: «А щодо Кузніцької Марії, то вона зі мнов поругалася, і мені каже – ти добра людина, ти добре людей садиш в тюрму. Прошу узяти на допрос і почиму вона такі розговори провадит і звідки вона знає, що я людей саджу в тюрму». Імовірно, що наслідком сварки сексотки з М.Кузніцькою стало переслідування останньої карально-репресивними органами.

Крім того, Вірна надавала інформацію, що «Микола Молдавчук погрожував вбити яструбка і голову сільради, Павло Личковський носив продукти в ліс, а Василина Мироняк вимагала від агентки вийти з лав комсомолу» і т.д.

Сучасний інтер’єр будинку, де жив товариш Созінов

У матеріалах слідства описуються і інші випадки аморальної поведінки Созінова. Так, у рапорті заступнику начальника управління з кадрів один з офіцерів скаржився, що під час розпивання спиртних напоїв з Созіновим у чайній на вул. Дзержинського (нині вул. Мазепи), наш «герой» залишив свого товариша по чарці самого і пішов у свою квартиру, яка розташовувалася на другому поверсі того самого будинку, з молодим циганом 18-19 років, якого попередньо нагодував. Його товариш по чарці не мав чим розрахуватися за випивку, а тому піднявся за Созіновим у квартиру і застав там содоміта, який «лежав роздягнутий на колінах у бесараба» (Созінов пізніше пояснював свою поведінку прагненням завербувати до співпраці циганчука).

У квітні 1947 р. у зв’язку з перерахунком зарплати Созінов з офіцером Степановим випили у вже згадуваній чайній літру горілки. Пізніше до їх компанії приєднався молодий чоловік років 23-24. Спочатку офіцери, а потім і хлопець опинилися в квартирі Созінова, а домробітниця Анна Антонівна була відправлена за продуктами і алкоголем.

Коли домробітниця повернулася, то Степанова уже не було в квартирі, а «Созінов лежав на ліжку зі спущеними штанами, і кальсони теж були спущені до колін, а незнайомець нахилився над статевим органом Созінова і щось робив…». Жінка обурилася і пішла за дружиною Созінова, яка теж ще встигла застати частину «кохання чоловіків».

У підсумку рішенням Військового трибуналу Созінов був засуджений за ст. 206-17 п. «а» на три роки виправно-трудових робіт без втрати прав і додатково позбавлявся звання «старший лейтенант». Однак він поніс покарання лише за втрату документів, а про його аморальну поведінку у вироку ніяк не згадувалося[1].

На цьому історія кримінальних злочинів Созінова не закінчилася. У жовтні 1959 р. Білогорський військовий прокурор Амурської області подав запит у правоохоронні органи Станіславської області щодо інформації про судимість вивертанця, оскільки той знову притягувався до кримінальної відповідальності. Однак виявилося, що засудженим, згідно з даними Військового трибуналу, військової частини і картотеки Прикарпатського військового округу, Созінов не значився. Імовірно, у нього в радянських каральних органах були або сильні покровителі, або активні прихильники. Тоді як в СРСР щороку засуджували за мужолозтво 1000 чоловіків і активно використовували звинувачення в гомосексуалізмі для боротьби з політичним інакомисленням включно з паралельним звинуваченням у шпіонажі та контрреволюційних змовах, для офіцера МДБ чомусь зробили виняток.

[1] Зауважимо, що з 1934 р. в СРСР кримінальна відповідальність за мужолозтво передбачала ув’язнення на строк від 3-х до 5 років, а мужолозтво, яке було здійснене з застосуванням насилля чи внаслідок залежного становища потерпілого, каралося позбавленням волі на строк від 5 до 8 років.

Сергій АДАМОВИЧ

«Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основіархівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і маютьправо на належну шану від держави.