Два рази втікали, а третій…

  • В умовах війни, що розгорнулася між УПА і радянською каральною системою в 40-х рр. ХХ ст., упівці намагалися вижити навіть тоді, коли потрапляли в катівні НКВС-МДБ. І деколи їм вдавалося навіть втікати з в’язниць. Подібною була доля Василя Михайловича Чуревича, 1929 р. н., уродженця с. Чорний Потік Печеніжинського району.

    П’ятнадцятирічний хлопчина у вересні 1944 р. добровільно пішов в УПА в сотню «Вихора», де перебував стрільцем до березня 1945 р. під псевдо «Черемха». Потім повстанець повернувся додому, але зимою 1946 р. був затриманий НКВС і доставлений у гарнізон. Звідти Василь Чуревич вперше втікає, літом 1946 р. домовляється в сільраді за документи для себе на прізвище В. Д. Шовгенюка і переховується у родини (матір на цей час уже була вислана в Сибір за переховування упівців).

    Автобіографія В.Домашевського
    Автобіографія В.Домашевського

    17 березня 1947 р. повстанця повторно затримали енкаведисти. Але уже 20 березня він утік під час виведення до вбиральні. Однак хлопчині не судилося вижити. 31 березня 1947 р. він наштовхнувся на засаду чекістів біля будинку своїх родичів і був убитий кулеметними пострілами.

    Імовірно, більше пощастило Василю Юрійовичу Домашевському, 1928 р. н., уродженцю с. Микуличина. У серпні 1943 р. хлопчина вступає в ОУН, отримує псевдо «Біб» і стає станичним присілка Голиця Велика. Повстанець передавав продукти для УПА, брав участь у зборах, де вивчалася історія України і методи боротьби проти радянської влади за створення «Самостійної України», розповсюджував листівки «Смерть зрадникам України».

    Влітку 1945 р. Домашевського арештували енкаведисти, але в ніч на 5 серпня 1945 р. він втікає, однак 19 грудня 1945 р. упівець знову був затриманий в Коломиї НКДБ. Далі розпочинається якась детективна історія, бо Яремчанському відділу НКДБ хлопчину не видали, а вивезли до Львова «з ціллю, щоб територіальним органам не передавати». Після цього Домашевський взагалі зникає і, за даними спецвідділу МВС СРСР, він не значився заарештованим. Будемо сподіватися, що доля до нього була більш прихильною, ніж до В. Чуревича.

    Однак Чуревича і Домашевського об’єднала правоохоронна і судова система. Радянські каральні органи без суду і слідства визнали винними Чуревича і Домашевського за статтями 54-1 «а», 54-11 та ст. 196 КК УРСР, а уже Прокуратура незалежної України –  як спадкоємиця радянських часів –  підтвердила ці звинувачення.

    Висновки прокуратури щодо обох упівців були майже ідентичні: їх дії не розцінювалися як злочин. Але далі прокурори згадали, що вони родом з «червоного минулого», і залишили за повстанцями відповідальність за зберігання зброї (ст. 196 КК УРСР), а відповідно відмовили їм у реабілітації.

  •  

    Сергій Адамович

     

    * «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!