Фотографиня Ірина Петришак:  “Люди мають бути не ідеальними, а справжніми на фото”

  • Ірина Петришак – франківська фотографиня, яка працює в цій індустрії понад 10 років. Вона – організаторка фотопроєкту “Три покоління”, що розповідає про відносини між рідними, спільно з чоловіком організувала відео-фотостудію.

    До дня фотографа розмовляємо про особливості цього мистецтва.

    З чого усе почалося?

    Коли я вчилася в школі, мені приснився сон, де була камера, тоді «засіла» перша думка знимкувати. Пройшло багато років, і я вийшла заміж за чоловіка, який вчився робити весільні відео та світлини. Ми поїхали на море, він дав фотоапарат – просту мильничку на плівці – зі словами “знімай”. Перші кадри вийшли вдалими – ноги, руки не були відрізаними та й відчутний смак, тож опісля запропонував разом з ним фотографувати весілля. Це було майже 15 років назад. З цього часу не розлучаюся з фотоапаратом.

    Якими світлинами пишаєтесь особливо?

    У березні відбувся мій проєкт “Три покоління”, де робила спільні фотосесії з родичами: бабусею, матір’ю, дочкою та інколи навіть з внучкою. Організаторами таких знімань є молодше покоління і це мене дуже тішить, адже вже зараз вони розуміють цінність таких фото. Я шукала ключик і взаєморозуміння з бабусями. Жінки дуже органічно виглядали в кадрі, неначе все для них. Хоч усі з різних епох, та коли гуртуються разом, родичі стають одним цілим. Подобається фотографувати для когось такі стосунки, бо в самої було їх менше, ніж хотілося. 

    Які жанри світлин вам найбільше до вподоби?

    Портрет! Улюблені об’єктиви – портретні, а улюблені знімки – портрети наречених. Передусім це про людину, а не про експозицію чи світло. Подобається робити таке зображення, щоб людина могла бачити, наскільки вона класна. 

    Також хочу експериментувати в наступному проєкті з чоловічими портретами. Вони відрізняються від інших тим, що чоловіки є такими, якими є насправді. Все просте – найкраще, з ними мені саме так. 

    Хто з фотографів вас надихає?

    Я люблю дивитися фотографії в соцмережах, особливо, якщо вони колег по роботі чи Олександра Ладанівського. Раніше він знімав весілля, як і я зараз. А тепер часто робить авторські подорожі – придумуєш кадр та їдеш у якусь місцину, аби його зняти. Це і є моєю мрією на майбутнє – бути туристичною фотографинею. 

    Чи вважаєте ви, що селфі витіснять художні фотографії?

    Селфі можуть бути художніми фотографіями. Це класно, чому ні? Якщо людина розбирається у світлі, то фотографія стане вдалою. Сама я рідко роблю селфі, але час від часу зранку таки можу сфотографуватися зі своїм котом.

    Можна вважати фотографами молодь, яка активно виставляє дописи в соцмережах?

    Якщо кожний другий виставляє будь-які фотографії, то кожний четвертий виставляє на рівні фотографа. Ми розвиваємо свою надивленість, гортаючи сторінки новин, тож часто інтуїтивно робимо вдалі кадри. Так, технічно можуть бути помилки, однак емоційно кадр зацікавлює. А це набагато важливіше. Зараз важко бути унікальним, однак важливо бути професійним. Адже є фотографи, а є люди, які вміють гарно фотографувати на телефон. 

    Хоча, думаю, скоро ми будемо обходитися тільки гаджетом. Ним можна знимкувати і краєвиди, і портрети, і будь-що інше. Найважливіше – це мати бачення та розуміння картини, яку хочеш створити.

    Чи є у фотомистецтві якась місія?

    Воно має заставити людину мислити. Так само, як і театр чи кіно. Будь-яке мистецтво має трохи збуджувати нашу уяву та заставляти думати. Зараз воно є чимось дуже-дуже великим, де немає обмежень. Якщо ж людина собі ставить рамки у творчості, вона не творитиме нічого.

    Чи є якісь унікальні речі, що перетворюють звичайну світлину на виставкову?

    Дуже круто працювати в інтер’єрних студіях. Коли приходить на фотосесію людина, наприклад, у червоній блузці, для доповнення кадру, я шукаю однакового кольору деталі і на задній фон ставлю багряного кольору вазу.

    Якщо ж це на природі, то шукаю дерева, які своїми гілками створюють рамку – “перспектива в фотографіях”. Колись я робила інтуїтивно такі речі, але зараз надаю більшого значення розташуванню деталей.

     Чи бувають такі дні, коли ви не тримаєте в руках фотоапарат?

    Такі дні мусять бути. Доволі часто я без фотоапарата, адже, аби ловити кадри, треба відпочивати від роботи. Звісно, можу йти вулицею і побачити гарну локацію, але згодом я просто пропоную людям, які хочуть фотосесію, відвідати ще цю місцину. У таких прогулянках цікаво спостерігати за людьми. У кожного своя унікальна історія, і мені дуже цікаво її розкривати, саме з цим хочеться працювати найбільше. 

    Ви часто подорожуєте за кордон у зніманнях. Які місця вас вразили найбільше своєю красою?

    Найбільше мене вразила подорож до Варшави, хоч це була моя третя поїздка та тільки тоді я відкрила місто по-новому. Також робила фотоподорож у Норвегії зі своїми друзями. Країна є дуже мальовнича і світлини, які там виходили, давали дуже насичені кольори. Норвегія – це та країна, що дуже мене вабить та подобається. І туди я хочу поїхати 10 разів таки точно.

    Яке ваше ставлення до фотожиття людей в соцмережах?

    Цілком позитивно ставлюся до людей, які висвітлюють своє життя в онлайні. Я ж особисто люблю виставляти робочі фотографії чи з подорожей. Адже буденність моя проходить за комп’ютером та обробкою в ньому світлин – не думаю, що це сильно зацікавить людей.

    Чи  є проблеми в комунікації з людьми?

    Звісно, бувають конфліктні ситуації, але я їх стараюся уникати. Коли до мене приходить клієнт, який, як я бачу, є невпевненим і має претензії до себе, то він їх буде проявляти й до мене. Я це розумію вже у момент оформлення замовлення, тож починаю розпитувати, що людина очікує від зйомки. Можу й відмовитися від фотосесії. 

    Чи клієнти мають бути «ідеальними» на фото?

    Всі художні та весільні фотографії я обробляю мінімальною ретушшю. Велика запорука вдалого кадру – це підготовка до фотосесії: одяг, макіяж та зачіска.  Якщо ж просять забрати в фотошопі якусь зморшку – забираю, адже хочу, щоб людина собі подобалася. Однак я не є прихильником надмірної фотопластики. Люди мають бути справжніми, щирими і подобатись собі на світлинах.

    Розмовляла Оля Кузьмін,
    вихованка гуртка журналістики Міського центру дитячої та юнацької творчості

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!