«Існує видимий світ і невидимий. Первинний – невидимий. Те, що відбувається в ньому, екстраполюється на світ видимий. Таким чином, визначаються ті події, які ми вже потім у своєму житті (суспільному, громадському і державному) переживаємо», – цими словами й почалася наша розмова з поетом, а тепер і автором науково-популярних текстів Любомиром Стринаглюком.

Після двох поетичних збірок «Медовий кумир» (1998) та «Бентежні видива» (2012), поет пішов іншим шляхом – метафору залишив для поезії і вирішив розширити сферу доторків до невідомого – написав книжку «Знаки часу. Розпізнавання». Вона вийшла у 2015 році й уже витримала п’ять перевидань. Успіх зумовлений темою, яка торкається кожного: що означають символи, які нас оточують? А найбільше – чого варто стерегтися? Як уникнути небезпеки? Відповіді – у нашій розмові. Слово – автору.

– Те, що в Україні – війна, те, що ми перебуваємо в багаторічному стані стагнації – ніяк не можемо вибратися з цього зачарованого кола економічних негараздів, суспільної і культурної кризи, політичних катаклізмів, і те, що нами з року в рік керують не ті люди, яким ми вперто довіряємо свої голоси (долі), теж має певні причини.

Міркуючи над цими питаннями, я дійшов висновку, що великою мірою саме символи визначають якість і перебіг суспільних подій. Я зауважив, що багато речей, які у символічній сфері мали би регламентувати порядок дій у нашому житті, не на своєму місці…

Немає нейтральних символів. За кожним із них стоїть певна духовна реальність, тобто певна релігія, культ чи псевдокульт, міфологеми… Це дало можливість зробити такий висновок: оскільки кожен символ підтягує такі величезні духовні пласти, то, звісно, вплив цього символу має бути значний на ту людину, яка носить його, надає йому якихось властивостей.

– Але найчастіше нині люди вибирають той чи інший символ просто як прикрасу. Чи активований тоді той символ?

Шукаючи відповіді на це питання, я звернувся до досвіду отців-екзорцистів. Всі вони в один голос стверджують, що не має значення, чи надає людина символу якогось особливого значення, а чи просто носить для краси, цей символ так чи інакше діє на неї. Тут більше важить, наскільки людина сильна духовно.

Досліджуючи далі, я зрозумів, що, скажімо, на осіб, які роблять собі татуювання, наколені зображення починають діяти як тригер, в перекладі – якір. Тобто людина свідомо чи підсвідомо кружляє довкола нього. А воно якимось чином починає, відповідно до зображеної символіки, програмувати її життя, спонукає до певної зміни вподобань, життєвих пріоритетів. Врешті таке «кружляння» довкола якоря втомлює. Виникає бажання вийти за межі своєрідного диктату цього тригера. Клин клином вибивають, тому особа йде до салону і замовляє собі все нові тату. Люди часто наколюють нові зображення, щоб звільнитися від гніту попередніх.

Звісно, не можна однозначно твердити, що залежність від зображень стосується кожного. Ми всі – різні люди. Всі – унікальні. Кожен по-різному переживає особисті досвіди. Але факт залишається фактом: татуювання чи інші маніпуляції з тілом, наприклад, пірсинг, без наслідків не проходять. Психологічних змін не уникнути.

– Чому ми переважно легковажно ставимося до знаків?

Зараз спостерігається дуже серйозний ренесанс неопоганства. Багато тих речей, які були звичними і прийнятними для язичницького світогляду в сиву давнину, дуже потужно повертаються в реальність ХХІ сторіччя. Попри те, що ми вважаємося християнською державою, багато з нас є або поверховими християнами, або відвертими поганами за способом життя і світоглядом. Не всі це до кінця усвідомлюють або не зізнаються собі, але поводяться, як погани.

У зоні найбільшого ризику – діти й підлітки. У переважній більшості призначений для них контент сьогодні можна сміливо назвати магічним. Нашим дітям підсувають такі іграшки, показують такі телефільми і мультфільми, подають такі книги, які спотворюють категорії добра і зла. Відверте зло все частіше подається під машкарою добра, а магічний світогляд вже давно став панівним у більшій частині дитячого контенту.

Ще в нас є дуже серйозна лакуна у релігійній освіті і дорослих, і дітей. Те, що ми пережили 70 років атеїзму і богоборства імперії зла, не могло пройти без наслідків. В душі кожної людини є особливе місце для Небесного Отця. Якщо воно не заповнюється Богом, то однозначно там підселюється якийсь дух. Це місце порожнім бути не може.

Зараз це місце нерідко займає дух поганства з магічним світоглядом. Це означає, що людина будує своє життя так, щоб поставити Бога або духів у залежність від свого «я». Сьогодні егоцентризм тріумфує. Насправді ж у центрі життя християнина має бути Всевишній. А найважливішою має бути воля Отця, а не воля людини.

– Часто є так, що люди визнають присутність вищої сили, але не трактують це як релігійність. Воліють лишатися осторонь. Чи то лишати осторонь від себе вищу силу.

Багато з тих, що визнають Бога, все одно живуть за своїми вподобаннями. Для того, щоб підпорядкувати собі вищі сили, вони використовують магію, окультизм, практикують самі або звертаються з допомогою до ворожбитів, мольфарів, відьом, екстрасенсів та інших слуг лукавого. Буває, що й святі речі, наприклад, молитву інколи сприймають неправильно: Боже, я буду Тобі молитися молитви, а ти мені дай здоров’я; я ходитиму до церкви, а ти мені дай добробут; я побудую тобі капличку, а ти зроби так, щоб в мене в хаті завжди був достаток.

Так з люблячим Богом стосунки не будуються. Бог і так нам може все це дати. Він і так задарма дає все. Натомість демони ніколи нічого не дають просто так – за все вимагають плати. Дуже багато невіруючих, далеких від релігії осіб, відвертих грішників часто є здоровими, нібито живуть добре, мають земні блага… Сонце світить на грішників і праведників. Бог любить усіх, тому що є самою любов’ю. Він просто хоче, щоб ми з ним правильно будували стосунки любові, які полягають у тому, щоб жити так, аби було добре іншому. Якщо ми живемо в подружжі – не для себе. У випадку з Богом означає любити його найбільше. Як говорить апостол Павло: «Люби Бога і роби все, що хочеш».

Дуже часто стикаюся з тим, що люди сприймають Небесного Отця, ніби якогось наглядача, суворого, далекого, холодного батька, який наганяє страх. Насправді Бог ближчий, як ніхто, до нас. Страх витісняє любов. Але чим більше людина наповнена любов’ю, тим менше вона боїться. Саме любов штовхає на подвиги. Що інше може перемогти страх смерті, як не любов?..

Страх смерті іноді такий сильний, що ми в паніці можемо втратити людську подобу. Перетворитися на загнаного звіра. А коли перемагаємо страх любов’ю, тоді стаємо здатними на самопожертву і героїзм. Героїзм, наприклад, захисників України на українсько-російській війні будується виключно на любові. А на чому ж іще?

– Чи всі знаки є символами?

Знак виходить на рівень символу тоді, коли стає певною універсалією. Але знак може лишитися просто знаком, якщо за ним нема неоднозначного тлумачення. А символ – багатозначний. Він мігрує. Я зіткнувся з цією проблемою, коли думав про класифікацію символів. Виявилося, це дуже складне завдання – класифікація. Описані в «Знаках часу. Розпізнавання» символи відносяться до дуже різних епох і релігій. Тому я розташував їх у книжці за абеткою.

– Яке походження символів, про які ви пишете у своїй книжці?

Це символи, які походять ледь не з Атлантиди. Меншою мірою, з давньоєгипетської міфології. До речі, всю сучасну магію породив Вавилон, тобто якась частина символів і звідти прийшла. Є також символи гностичні. Гностицизм був поштовхом до створення масонства, я описую багато символів «вільних мулярів». Частина символіки – з германської міфології. Присутні в книжці також символи східних релігій, феншуй, що зараз дуже поширені в оселях, крамницях, офісах, навчальних закладах…

У книжці представлені також амбівалентні символи, що з часом втрачали первинне, часто позитивне значення і набували значення негативного, а сьогодні в різних середовищах мають своє специфічне трактування, описуються модифіковані знаки, і в тому є певна складність.

– Які є позитивні символи, крім хреста?

Це медальйони Богородиці і святих. Також медальйон Бенедикта, бо там є молитва малого екзорцизму, закодована у латинських літерах.

– А хіба самого хреста недостатньо?

Достатньо хреста. Але обов’язково він має бути освячений. Я знаю випадки, коли навіть на благочестивих речах можуть чинитися якісь закляття, за умови, що вони не освячені, тобто не наповнені божественною благодаттю.

Ми захищені самим Богом. Натільний хрест символізує: ми віримо в Бога, перебуваємо під його захистом, підпорядковуємо своє життя йому і очікуємо сповнення Його волі.

Багато людей, навіть ревних християн, інколи відходять від правдивого розуміння. Наприклад, зараз досить поширена практика писати 90-й псалом руками матері й посилати його своєму сину на війну, в зону АТО, для того, щоби цей написаний текст захищав солдата. Я бачив також пояски з цим же псалмом, ними радять підперезатися, щоб уникнути смерті чи поранення в бою. Такі речі існували ще в часи Старого Заповіту, називалися вони філактери. Носити філактери на одному зі вселенських соборів заборонили святі отці церкви. Чому? Тому що філактери ніби заміняли собою молитву.

Так само багато хто сьогодні носить ладанки, в які вкладають ладан або артос. Але ж ладан не може ні від чого захищати. Це звичайна пахуча смола, її вживають у кадильниці. А запашний дим ладану символізує наші молитви, що підносяться до Всевишнього. Бачимо, що не сам ладан, але молитви – важливіші. Тому ладанка в цьому випадку стає замаскованим оберегом.

Оберіг – це поганська річ, і вона не має нічого спільного з християнством. Наприклад, ці підкови чи віники з іконками. Тут проблема подвійна, тому що є гріх проти першої заповіді (магічна річ, оберіг, виконує функцію Бога – охороняти людське життя) і святотатство (сакральна річ, ікона, прикріплюється до поганського оберега).

Дуже багато українців-християн дивним чином у своїй свідомості поєднують непоєднувані з перспективи віри речі, стараються сидіти на двох стільцях одночасно, ставити Богові свічку, а чортові – каганець. Нібито співіснувати з Богом, але й не псувати стосунків з дідьком. Так не буває. Треба визначатися. Наш Господь – ревнивий. Він не терпить поряд із собою ідолів.

Звісно, коли людина потрапляє у складну ситуацію, то чіпляється за соломинку. Але рятівною силою для християнина є Божа сила без будь-яких альтернатив. Про це треба пам’ятати і чесно говорити.

Розмовляв Василь КАРП’ЮК

 

Книгу Любомира Стринаглюка “Знаки часу. Розпізнавання” можна замовити на сайті видавництва: http://discursus.com.ua або за телефоном: 099 185 56 09, 068 426 34 48.

 

Митрополит Володимир ВІЙТИШИН:

«Цей свого роду довідник буде корисний людям, які цікавляться символікою, щоб зрозуміти правдивий сенс поширених у світі знаків, виявити їхню несумісність з наукою Христа, Його Церкви, Святого Письма, а також з’ясувати відверто антихристиянський характер деяких із них. Книжка Любомира Стринаглюка «Знаки часу. Розпізнавання» переконує: нерозуміння значення і дії деструктивної символіки може призвести до демонічної маніпуляції особою та й, зрештою, до руйнівних наслідків в її житті».

 

Протоієрей Іван РИБАРУК:

«Відпавши у гріхопадінні від Бога, людство втратило й істинне знання. Тому всі знаки-символи покрилися пеленою невідання, ми бачимо все, як у дзеркалі, в загадці. Людина розпочала і продовжує своє блукання «лабіринтом Мінотавра». Тільки спасительна жертва Ісуса Христа відновила цільність втраченого. Голгофський Хрест став тим істинним знаком-символом і ключем до повернення єдності людини з Творцем і з людиною. Вертикаль Христа знову з’єднала землю з Небом, а горизонталь – людину з людиною. На перехресті – серце Ісуса, в якому вся повнота Пізнання, Любові і Життя».

 

Отець-екзорцист Ян БІЛЕЦЬКИЙ:

«Пізнання правди про знаки часу, вміння розпізнавати їх є запорукою справжньої свободи дітей Божих. Сьогодні спостерігаємо значне поширення різної сумнівної символіки, а також амулетів, талісманів, оберегів у сучасному світі. Щоб не впасти у поклоніння дияволу, потрібно розуміти їхнє справжнє значення, яке подає у книзі «Знаки часу. Розпізнавання» Любомир Стринаглюк».