Параска Кирилівна народилася у селі Кіданч 2 листопада 1928 року. Виховувалася у свідомій, працьовитій українській родині. Закінчила сім класів сільської школи, а згодом продовжила навчання у Коломийській гімназії. Але через сімейні труднощі змушена була допомагати по господарству. Її чекало прекрасне майбутнє, адже навчання давалося їй дуже легко. Але війна змінила усі плани. Два старші брати вступили до ОУН, за що їх німці розстріляли, молодший брат Михайло, якому було тільки 18, воював у сотні "Спартана", був чотовим з позивним "Лєнта", а сестра Параска стала зв'язковою.
Вона збирала одяг, харчі, передавала цінні відомості для вояків УПА, переводила повстанців до станичної. Але вороги України не спали, 20 листопада 1951 року схопили Параску. Військовим трибуналом була засуджена до 10 років концтаборів в Кіровській області.
5 травня 1955 року звільнена по амністії, реабілітована 1992 року.
Ціле життя працювала в колгоспі.
Виховала трьох дітей, тішилася онуками та правнуками. Часто розповідала своїм рідним про нелегку долю повстанців. Переймалася долею України до останнього дня свого життя.
"Висловлюємо щирі співчуття родині. Хай Господь прийме її світлу душу в Царство Небесне! Вічна та світла пам‘ять! Вічна Слава за боротьбу за Незалежність України!", - йдеться в дописі.
Вона уважно розглядає себе в люстерко, поправляє капелюшок, фарбує вуста на червоно і йде… Сама, без чоловічого супроводу, бо ж поспішає не на ранкову літургію до костелу у середмісті. Чи вдуріла? Чи світ вдурів? Чи чоловік, з яким хочеться інакшого і більшого, аніж він може запропонувати? Це акт другий.
Але перед тим акт перший, де в
Кейс Насті Камєнських важливий. А тези про те, що ти її притягуєш у наш інфопростір — з минулого століття. Вони про ті часи, коли у всіх було три канали і будь-яка згадка була піаром. «Бо навіть чорний піар був піаром». Світ змінився.
Не вірите?
Хто б міг подумати, що навіть така тема, як створення Українського національного пантеону, може викликати дискусію: треба чи ні? Головні учасники дискусії — боти та хайпожери штибу жінки, яка називає себе психологинею Наталією Холоденко.
Погодьтеся, що в останні роки наше розуміння, ставлення до незалежності значно змінилося. Тепер це не про урочисті святкування, не коли багато жовтого і синього, а про тих, хто віддав найцінніше за те, щоб слово «незалежність» було не тільки у тлумачному