Параска Кирилівна народилася у селі Кіданч 2 листопада 1928 року. Виховувалася у свідомій, працьовитій українській родині. Закінчила сім класів сільської школи, а згодом продовжила навчання у Коломийській гімназії. Але через сімейні труднощі змушена була допомагати по господарству. Її чекало прекрасне майбутнє, адже навчання давалося їй дуже легко. Але війна змінила усі плани. Два старші брати вступили до ОУН, за що їх німці розстріляли, молодший брат Михайло, якому було тільки 18, воював у сотні "Спартана", був чотовим з позивним "Лєнта", а сестра Параска стала зв'язковою.
Вона збирала одяг, харчі, передавала цінні відомості для вояків УПА, переводила повстанців до станичної. Але вороги України не спали, 20 листопада 1951 року схопили Параску. Військовим трибуналом була засуджена до 10 років концтаборів в Кіровській області.
5 травня 1955 року звільнена по амністії, реабілітована 1992 року.
Ціле життя працювала в колгоспі.
Виховала трьох дітей, тішилася онуками та правнуками. Часто розповідала своїм рідним про нелегку долю повстанців. Переймалася долею України до останнього дня свого життя.
"Висловлюємо щирі співчуття родині. Хай Господь прийме її світлу душу в Царство Небесне! Вічна та світла пам‘ять! Вічна Слава за боротьбу за Незалежність України!", - йдеться в дописі.
«Хоч у гріб зійшов Ти, Безсмертний, та адову зруйнував ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся, і Твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресіння». Саме цей великодній кондак пригадався мені, коли з
Глибина… Мабуть, це перше слово, з яким асоціюється виставка, присвячена 65-річчю від дня народження Володимира Луканя, художника, мистецтвознавця, вчителя, що відкрилася у виставковій залі Карпатського національного університету імені Василя Стефаника на
Я зараз багато чую про безособовий парламент. Про те, що всі проблеми в тому, що люди без розбору віддали голоси конкретній людині й не розбиралися у списках. І настільки це часто звучить, що хочеться виговоритися. Бо справа не лише у безособовості (це бу
Історія виставки Олега Чуйка «Перехід» для мене почалася на іншому переході – тому, який треба було перейти, щоб потрапити до виставкової зали Спілки художників. Поки я стояла і чекала на своє світло, подумалося, що ось ця зебра на дорозі теж своєрідний п