Наталія Чаплинська вже понад рік є співкоординатором центру психологічної допомоги учасникам АТО в Івано-Франківську. До того надавала психологічну підтримку майданівцям, пізніше – переселенцям. Була на передовій, на власні очі бачила, що таке війна. Співпрацює з діаспорою, передає необхідні засоби в госпіталі, військове обладнання бійцям на схід. Хоча найважливішою для неї залишається психологічна робота.

Про свою волонтерську діяльність, отриманий досвід, напрямки психологічної роботи, про необхідність створення в області реабілітаційних центрів для учасників АТО та їхніх родин Наталя розповіла в інтерв’ю “Галицькому кореспонденту”.

– Розкажіть про психологічну роботу, яку проводите. В чому вона полягає, з ким працюєте?

Зараз центр психологічної допомоги почав працювати на повну силу. До того наші психологи повинні були пройти відповідне навчання за підтримки Української асоціації фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій. Асоціація забезпечила для нас процес щомісячного навчання від найкращих спеціалістів з Ізраїлю та США.

Перший напрямок нашої діяльності – робота з родинами, які втратили рідну людину. Це родини героїв Небесної сотні і учасників АТО. Наступним напрямком є робота з військовими. Це психологічна підготовка до першого бою для бійців, які мають їхати на передову. Реабілітація демобілізованих і робота з тими, хто приїжджає на ротацію. Ще один напрямок – робота з родинами військових. Це мами, дружини, діти, сестри, наречені. Окрема гілка – переселенці, які також є учасниками АТО, і тут, на заході, починають нове життя.

– Як почалася Ваша волонтерська діяльність? Коли вперше з’явилася думка, що необхідно терміново реагувати і надавати психологічну допомогу?

Це почалося на Майдані, коли в кінці січня минулого року з’явилися перші загиблі. Ми створили в Івано-Франківську обласну психологічну службу “Майдан”, яка автоматично переросла у службу допомоги переселенцям, а пізніше, 22 жовтня, почали допомагати учасникам АТО. Наразі у нас працює близько 30-ти  психологів у різних районах області.

– Що протягом цього часу постійної роботи з людьми Вам вдалося зрозуміти: напрямки, у яких слід рухатись, слова, якими можна достукатися до людського серця?

Зрозуміла, що нам слід бути толерантними, терпеливими і уважними один до одного, особливо до бійців, які повертаються із зони АТО. Заховати свою емоційність, вчитися чути, розуміти інших. Шанувати і приймати бійців, які захищали країну на сході, як героїв. Дуже часто хлопці потрапляють в конфліктні ситуації не тому, що вони винні, а тому, що наші люди не завжди знають, як правильно поводитися з людиною, яка повернулася з війни. У нас є розроблені відповідні рекомендації для населення щодо поведінки з учасниками АТО. Скажімо, в перший місяць після повернення зі сходу люди сильно реагують на гучні звуки. Ми повинні з розумінням ставитись до цього і менше використовувати різні петарди, салюти, хлопавки, щоби вберегти нервову систему бійців, для яких це все асоціюється з війною.

– Як ще проявляються такі післявоєнні стани?

Коли я була на передовій, запитувала хлопців, як вони сплять. Сон – це відпочинок і той стан, який дозволяє повернутися до реального життя. На сході їм часто сниться рідний дім, але після повернення хлопці бачать “ГРАДи”, кулі, сплять по дві-три години і не знають, як з цього вийти. Перший момент реабілітації – це поради щодо покращення стану та сну.

У психологів є досить сумний жарт: “Краще трохи поплакати у психолога, ніж все життя сміятися у психіатра”. Поки рана свіжа, легше прожити все, поговорити і повернутися до мирного і тверезого життя. Чим пізніше людина звертається до фахівця, тим складніше і важче провести реабілітацію.

Ще один позитивний момент для бійця, який не хоче звертатися до психолога, –  спілкування з ветеранами АТО. Дехто з військових проходить відповідне навчання і сприяє швидкій адаптації бійців у соціумі.

– В області багато говорять про створення реабілітаційного центру. Яким він має бути, на Вашу думку, як ця установа повинна працювати і де краще її розмістити?

Це питання наразі надзвичайно актуальне. Моє бачення реабілітаційного центру різниться від того, яким його уявляють чиновники. Це має бути великий комплекс готельного типу, куди бійці можуть приїжджати з цілою родиною. Якщо сім’я учасника АТО сприймає його по-старому, але ж він повернувся іншим, створюються конфліктні ситуації, нерозуміння, розпадаються родини.

Родинам необхідно багато часу проводити разом. Після спілкування з фахівцем дружини починають розуміти своїх чоловіків, дізнаються, що до чоловіка не можна без попередження підходити зі спини. Для бійця це може бути несподіванкою, де спрацьовує захисна реакція, це закладено на рівні підсвідомості. Це реакція на рівні інстинктів, спрямована на збереження власного життя. У мирному середовищі ці реакції  також продовжують працювати.

Вважаю, що у реабілітаційному центрі має бути басейн, сауна, масажна кімната, тренінговий центр для роботи в групі з психологами, кабінети для індивідуального консультування, релаксаційний зал. Це не обов’язково має бути амбулаторна установа в Івано-Франківську, краще зробити декілька закладів по цілій області.

– Нагальним є питання зловживання військовими спиртними напоями. Про це не всі говорять, хтось просто замовчує. Як Ви бачите ситуацію, які ліки від алкоголізму рекомендуєте?

Найдієвішими ліками від цієї хвороби є любов. А ще повага та розуміння. У випадку зловживання, окрім психологічної, необхідна ще й наркологічна реабілітація. Для широкого загалу варто пам’ятати: якщо ви наливаєте 50 грам учасникові АТО за його здоров’я, цим ви його вбиваєте! Якщо кожна людина це усвідомить, відношення буде іншим.

На фоні пережитих стресів під час військових дій доза алкоголю – сильна отрута для нервової системи. Для учасника АТО період, протягом якого формується залежність від алкоголю, скорочується в багато разів, достатньо два-три тижні, щоб стати хронічним алкоголіком. Алкоголь також підсилює депресивні стани. У хлопців, які були в АТО, велика любов до життя, вони знають, чого хочуть, і коли ця любов проявляється, людина має шанс перестати зловживати алкоголем.

– Ви вже кілька років займаєтесь з дітьми. Від початку АТО Ваші підопічні багато допомагали військовим. Волонтерська діяльність – це один із способів сприйняття дітьми ситуації в країні? Що означає війна для дітей?

Діти щиро відгукуються, радіють, що можуть зробити свій вклад у допомогу військовим. Ми плетемо браслети, відправляємо їх за кордон. Звідти отримуємо допомогу для поранених бійців: гігієнічні засоби, ліки, інвалідні візочки, продукти харчування та багато іншого. Передаємо це в госпіталі на схід. Отримували також військове обмундирування: “розгрузки”, тактичні окуляри, термобілизну, берці, балаклави.

Війна накладає відбиток на поведінку людей, ми це переживаємо тут і тепер. Діти теж цим живуть. Водночас ця війна дала поштовх до виховання справжніх патріотів України. Три-чотири роки тому ніхто настільки не пишався тим, що він українець, як тепер. Немає людини, яка б не знала слова нашого гімну. Зараз йде відродження України, лише шкода, що такою дорогою ціною. Але, мабуть, саме так і народжується нація.

Розмовляла Ірина ФЕДОЛЯК