Незвідана Городенківщина: 138-річний гербарій графині Софії Дідушицької зберігається й досі

  • Кожне село Городенківщини – окрема захоплива історія. Про це подекуди свідчать давні пам’ятки, які чимало можуть розповісти про яскраве минуле краю.

    До приходу московитів і початку Другої світової війни, які принесли з собою репресії та розруху, хоч і відчувалися процеси пацифікації поляками, проте люди обробляли землю, будували школи, храми, гуртувалися навколо всього українського. Але як тільки на Галичину ступила нога московської орди, все змінилося…  

    Корнів. Граф був щедрим – бідних забезпечував книжками, хворим купував ліки

    Корнів – одне з небагатьох сіл Городенківщини, де власниками були поважні графи Дідушицькі. Це свідчить напівзруйнована, заросла в хащах, родинна каплиця-усипальниця, розташована в урочищі Чігор. Вона зазнала значних руйнувань у період Другої світової війни. Тоді завалилася частина усипальниці.

    Напівзруйнована каплиця-усипальниця родини Дідушицьких

    За словами історика Івана Плисконоса, який ретельно вивчає життєпис корнівських графів Дідушицьких, від їх маєтку до родинної каплиці колись вела розкішна алея з ялин та беріз. Та пізніше дерева з алеї, стовбури яких були дуже товстими, використали як будматеріали для будівництва колгоспу.

    За спогадами місцевої мешканки Марії Розумної, коли вона навчалася у школі, а було це в міжвоєнний період, її та інших учнів водили до каплиці Дідушицьких. Всередині все було облаштовано для богослужінь, зокрема був престіл. Що цікаво, донині зберігся гербарій доньки Мечислава Дідушицького Софії, а це волошки й три листочки липи, зірвані біля родинної усипальниці.

    Дідич Мечислав Дідушицький був високоосвіченим особистістю. Знав кілька мов, а після навчання в університеті захопився розвитком народної освіти, фінансуючи школи. Також за рахунок коштів меценатів пропонував створювати безплатні читальні, зокрема повітові й парафіяльні. Також у планах було відкрити в Корневі і шкільну бібліотеку. За спогадами громади с. Корнів, його дім завжди був відкритим для кожного бідного й нещасного незалежно від віку, стану, походження чи релігійного обряду. Мечислав Дідушицький заохочував дітей до науки, бідних забезпечував книжками, папером, зошитами. А коли в селі з’явилася страшна хвороба тиф, то за власний рахунок привіз лікаря і необхідні ліки.

    Збережений гербарій графині Софії Дідушицької

    Граф був наскільки щедрим, що приклався до завершення будівництва й місцевої церкви св. Архистратига Михаїла, яку почав зводити ще його батько Євгеніуш. Офірував кошти й на великий престіл з усіма атрибутами для нього. За розповідями старожилів, храм виділявся багатим внутрішнім розписом від церков у навколишніх селах. Адже стіни розписував відомий художник Федір Кричевський. Та 1944 року у святиню влучив снаряд і від церкви залишилися лише мури. У 1989 році храм було відновлено. Можна сказати, що частково церква св. Архистратига Михаїла – це пам’ятка ери родини Дідушицьких, які чимало зробили для розвитку просвітництва в тодішньому Корневі.

    Храм св. Архистратига Михаїла в Корневі до руйнації в період війни

    Слобідка. Пан був наскільки багатим, що їздив до Африки на cафарі

    Якось староста села Слобідка Мирослава Пінкевич вказала на одинокий хрест біля місцевого храму. Переклавши з польської, стало зрозуміло, що тут похований князь Юзеф Пузина. Але ким був цей князь і який стосунок він мав до Слобідки на той момент було невідомо. Місцеві мешканці повідали, що тут, мабуть, похований колишній дідич, про якого мандрують селом доволі цікаві перекази. Передусім, пан був наскільки багатим, що їздив до Африки на сафарі. Але чи це свідчення саме про Юзефа Пузину – невідомо. Також мовилося, що в могилі заритий скарб із золотом. Колись там була ущелина, й діти не раз туди заглядали. Нині вона засипана камінням.  

    Родинний склеп князя Юзефа Пузини, с. Слобідка

    Розібратися, хто такі були Пузини, допоміг молодий історик Даніслав Драганчук з Городенки. За його словами, це давній князівський рід, похідний від Рюриковичів. Часто можна зустріти додаток до їх прізвища «з Козельська». Це можна прочитати й на надгробному написі князя Юзефа. На Городенківщину Пузини потрапили на початку XVIII ст., коли Міхал Пузина успадкував Гвіздець. До слова, він прадід вищезгаданого Юзефа. Саме Міхал побудував славнозвісний розкішний бернардинський костел св. Антонія, який нині потребує реставрації.

    Юзеф Пузина – майор польських військ, учасник наполеонівських війн і польського повстання проти Російської імперії 1830-1831 рр. Про його військову участь свідчить збережений приватний щоденник. Нащадків у нього не було, оскільки єдина донечка Емілія померла зовсім малою. Про це також свідчить надгробний напис на хресті.

    Церква Покрови Пресвятої Богородиці як свідок князівської родини Пузинів с. Слобідка

    Розповідає про польських дідичів і мешканка Винограда Ганна Гуцуляк. Адже, як відомо, Пузини мали маєтки і в Хвалибозі, сусідньому селі Винограда. Тому цілком можливо, що мешкали вони і там. Пані Марія повідала, що на цвинтарі є невелика гора, де поховані паничі. А легенда така. У власників села був син Янек (можливо, він міг бути родичем Юзефа Пузини зі Слобідки, адже села розташовані недалеко одне від одного), який закохався у красуню-українку. Та батьки не погодили його вибір, і хлопчина з розпачу наклав на себе руки. Жінка наголосила, що такого мармуру, з якого був зроблений родинний склеп, вона більше ніде не бачила. На жаль, з часом могила була розтрощена, а нині вона поросла густим чагарником.

    Свідком панських часів у Слобідці є православна церква Покрови Пресвятої Богородиці, а колись греко-католицький храм. Юзеф Пузина хоч і був римо-католиком, та все ж виділив кошти на будівництво саме греко-католицької святині (1848-1852 рр.). Нині церква – пам’ятка місцевого значення, якій більше 200 років.

    Вікно. Панський сад доповнювали пишний сад і парк з оранжереєю

    Що цікаво, село Вікно 1591 р. згадується як містечко. Проте в XVII ст. статус міста втрачає. Швидше за все через часті татарські набіги, які спалювали все до тла.

    Власниками села була родина Ценських, які до Вікна мешкали в Чернелицькому замку. Зокрема, за словами історика Віталія Нагірного, тут мешкав Маврицій Ценський разом зі своєю дружиною-красунею Теофілією Бахмінською з Копачинців. За переказами, її красою був зачарований сам австрійський цісар Йосип II. За Мавриція Ценського Чернелицький замок був місцем зберігання численних родинних пам’яток, предметів мистецтва та бібліотеки. Відтак син Мавриція Удальрик частину цінних старовинних речей перевіз до родинного маєтку у Вікні.

    Двір родини Ценських, с. Вікно

    Панський двір Ценських, за словами автора книги «Вікно. Історія села від найдавніших часів до наших днів» Богдана Купчинського, був розташований, де колись стояла колгоспна контора. Прекрасну будівлю доповнювали пишний сад та парк з оранжереєю.

  • Найбільше відомостей залишилося саме про Людомира Ценського, який свого часу зумів провести в селі залізничну колію і спорудити 1857 р. у Вікні костел. Нині на місці святині – пам’ятник воїнам, які загинули під час Другої світової війни. Радянська влада 1944 року перетворила римо-католицький храм на зерновий склад, а 1964 р. і взагалі знищила. Є відомості, що Людомир Ценський якось навіть забрав заарештованого Івана Франка з коломийської тюрми, щоби той начебто попрацював у його маєтку.

    Усипальниця шляхетської родини Ценських, с. Вікно

    Як і Юзеф Пузина у Слобідці, Мечислав Дідушицький у Корневі, так і останній дідич села Вікно Ян Ценський 1936 р. офірував чималу суму грошей на спорудження церкви св. Архистратига Михаїла. Але з часом її розвалили, побудувавши більшу й просторішу.

    Нині в селі про дідичів Ценських говорить хіба що родинна усипальниця з комплексом підземель, яка була побудована за розпорядженням дружини Людомира Ценського Магдалени. За радянських часів усі поховання у підземеллі були по-варварськи знищені. Реставрували усипальницю у 90-их рр.

    Юлія МАРЦІНІВ

    Як ми повідомляли раніше, «Галицький кореспондент» розпочав своєрідне «полювання» на стародруки Городенківщини. Перший наш матеріал – Незвідана Городенківщина: одне з найдавніших Євангеліє зберігається у Чернелиці

    Другий матеріал – Незвідана Городенківщина: Поточище – перше село в Україні, де постав пам’ятник Каменяреві – Івану Франку

    Третій матеріал – Незвідана Городенківщина: перша приватна школа була відкрита в Рашкові

    Четвертий матеріал – Незвідана Городенківщина: покутське коріння родини письменника Нестайка

    П’ятий матеріал – Незвідана Городенківщина: листи із заслання організатора драматичного гуртка в Слобідці зберігаються й досі

    Шостий матеріал – Незвідана Городенківщина: чи був парох Винограда Костянтин Цісик родичем Квітки Цісик?

    Сьомий матеріал – Незвідана Городенківщина: Поточище – село, що таїть таємниці                   

    Восьмий матеріал – Незвідана Городенківщина: маловідомі диво-місця, які варто побачити на власні очі

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!