Жителька села Грабовець Івано-Франківського району Стефанія Капущак від початку великої війни прихистила вдома понад 70 незрячих переселенців.

Зараз у жінки мешкають 15 людей, двоє з них — онкохворі, пише “Суспільне”.

Все почалося у 2014 році. Прикарпатка почала організовувати відпочинкові табори для людей з порушенням зору. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Стефанія Капущак вирішила продовжувати допомагати незрячим українцям.

“Ми одразу про себе заявили, що готові прийняти. Поїхали в сільську раду. Сказали, що у нас є будинок, немає опалення. Тоді зателефонували своїм друзям, волонтерам. Взяли матеріали. Чоловік зробив за два дні опалення. Запустили будинок, і за тиждень у нас були 22 людини”, — розповідає Стефанія Капущак.

Живуть переселенці і в будинку, де мешкає Стефанія з родиною, і в сусідньому, який зведений на її обійсті.

Галина Зубарєва переїхала з міста Марганець, що на Дніпропетровщині. Жінці подобається гостювати на Прикарпатті, тож, каже, житиме тут до кінця війни.

“В лікарню повезуть, лікарів викличуть, аналізи візьмуть. Нам дали тонометр, глюкометр вже є. Дуже добре, аби тільки війни не було”, — розповідає Галина Зубарєва.

Всього в жовтні 2022 до Стефанії приїхали шестеро людей з Марганця. Серед них — Ірина Яковенко. Жінка каже: у її рідному місті зараз почалися активні бойові дії.

“Коли вже почалися такі конкретні вибухи по місту, по Марганецькій громаді, ми тоді виїхали. У будинку, де я проживаю, немає вікон в під’їзді. Квартира поки ціла”, — розповідає Ірина Яковенко.

Мешкає у Стефанії також й сім’я з Мелітополя — Ігор та Євдокія Чуб. Живуть тут від червня.

“Зібрали ще 11 людей, “забили” бус, доїхали до Запоріжжя. В Запоріжжі були три дні, потім поїхали далі — до Львова. У Львові зупинилися, згодом переїхали сюди. Стефанія нам ще з березня телефонувала зі сльозами: “виїжджайте звідти, я вам допоможу”, — пригадує подружжя.

Сніданки, обіди та вечері для переселенців готує переважно Стефанія зі своєю дочкою Ольгою, яка переїхала на період війни до матері разом зі своєю сім’єю.

“Постало питання: хто буде допомагати мамі. Я, сестра і мій чоловік — все, тому тут і залишилася. Я готую їсти, прибираю, перу, мию”, — пояснює донька Стефанії Ольга Куртяник.

Продуктами та грошима допомагають небайдужі, сільська рада та благодійний фонд: “Місія служіння незрячим в Україні”. Не шкодують господарі й власні запаси, розповідає Стефанія.

“У нас заготовки є, тушкованки. Ми ж і гуси тримаємо, і качки, і кури, і свині. Це все вирубуємо. Тобто їжею ми запаслися, але, звичайно, це — обмаль. Ви ж самі розумієте, 15 людей”, — каже Стефанія.

Поки жінки пораються на кухні, чоловіки працюють на подвір’ї, адже добудова будинку триває. Найбільше зараз потребують генераторів, адже електроенергію часто вимикають. Також — ліки, бо у більшості переселенців втрата зору є супутнім захворюванням.

Читайте також: “Коли країні погано, я не можу її залишити”: у Франківську вимушені переселенці відкрили крамницю індійських товарів