Жителька села Грабовець Івано-Франківського району Стефанія Капущак від початку великої війни прихистила вдома понад 70 незрячих переселенців.
Зараз у жінки мешкають 15 людей, двоє з них — онкохворі, пише “Суспільне”.
Все почалося у 2014 році. Прикарпатка почала організовувати відпочинкові табори для людей з порушенням зору. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Стефанія Капущак вирішила продовжувати допомагати незрячим українцям.
![](https://gk-press.if.ua/wp-content/uploads/2022/11/20ac8940a7b8a228.jpeg)
“Ми одразу про себе заявили, що готові прийняти. Поїхали в сільську раду. Сказали, що у нас є будинок, немає опалення. Тоді зателефонували своїм друзям, волонтерам. Взяли матеріали. Чоловік зробив за два дні опалення. Запустили будинок, і за тиждень у нас були 22 людини”, — розповідає Стефанія Капущак.
Живуть переселенці і в будинку, де мешкає Стефанія з родиною, і в сусідньому, який зведений на її обійсті.
![](https://gk-press.if.ua/wp-content/uploads/2022/11/d0311f99151cf86e.jpeg)
Галина Зубарєва переїхала з міста Марганець, що на Дніпропетровщині. Жінці подобається гостювати на Прикарпатті, тож, каже, житиме тут до кінця війни.
![](https://gk-press.if.ua/wp-content/uploads/2022/11/f0efb405cdef78c4.jpeg)
“В лікарню повезуть, лікарів викличуть, аналізи візьмуть. Нам дали тонометр, глюкометр вже є. Дуже добре, аби тільки війни не було”, — розповідає Галина Зубарєва.
Всього в жовтні 2022 до Стефанії приїхали шестеро людей з Марганця. Серед них — Ірина Яковенко. Жінка каже: у її рідному місті зараз почалися активні бойові дії.
“Коли вже почалися такі конкретні вибухи по місту, по Марганецькій громаді, ми тоді виїхали. У будинку, де я проживаю, немає вікон в під’їзді. Квартира поки ціла”, — розповідає Ірина Яковенко.
![](https://gk-press.if.ua/wp-content/uploads/2022/11/d5580d0db5d79ba6.jpeg)
Мешкає у Стефанії також й сім’я з Мелітополя — Ігор та Євдокія Чуб. Живуть тут від червня.
“Зібрали ще 11 людей, “забили” бус, доїхали до Запоріжжя. В Запоріжжі були три дні, потім поїхали далі — до Львова. У Львові зупинилися, згодом переїхали сюди. Стефанія нам ще з березня телефонувала зі сльозами: “виїжджайте звідти, я вам допоможу”, — пригадує подружжя.
Сніданки, обіди та вечері для переселенців готує переважно Стефанія зі своєю дочкою Ольгою, яка переїхала на період війни до матері разом зі своєю сім’єю.
![](https://gk-press.if.ua/wp-content/uploads/2022/11/696f7778406f16f3.jpeg)
“Постало питання: хто буде допомагати мамі. Я, сестра і мій чоловік — все, тому тут і залишилася. Я готую їсти, прибираю, перу, мию”, — пояснює донька Стефанії Ольга Куртяник.
Продуктами та грошима допомагають небайдужі, сільська рада та благодійний фонд: “Місія служіння незрячим в Україні”. Не шкодують господарі й власні запаси, розповідає Стефанія.
“У нас заготовки є, тушкованки. Ми ж і гуси тримаємо, і качки, і кури, і свині. Це все вирубуємо. Тобто їжею ми запаслися, але, звичайно, це — обмаль. Ви ж самі розумієте, 15 людей”, — каже Стефанія.
![](https://gk-press.if.ua/wp-content/uploads/2022/11/96c44dfdc1bde8e0.jpeg)
Поки жінки пораються на кухні, чоловіки працюють на подвір’ї, адже добудова будинку триває. Найбільше зараз потребують генераторів, адже електроенергію часто вимикають. Також — ліки, бо у більшості переселенців втрата зору є супутнім захворюванням.
Читайте також: “Коли країні погано, я не можу її залишити”: у Франківську вимушені переселенці відкрили крамницю індійських товарів