Старі хроніки: Як лилася кров у казармах артилерії в Станиславові

  • Наприкінці ХІХ століття на тодішній околиці міста в межиріччі Бистриць з’явився комплекс споруд, в яких розмістився 33-й полк польових гармат цісарсько-королівської армії Австро-Угорщини.

    Про присутність у місті артилеристів часом нагадували відлуння стрільб, які відбувалися за Дубровою (тепер територія міського парку імені Шевченка, – авт.) в напрямку села Радча. Гуркіт гармат лякав  мешканців Станиславова (тепер – Івано-Франківськ) так само, як ще недавно гул винищувачів, які під час навчальних польотів низько проносилися над містом.

    Але навчання гармашів у той час також були непоганим способом підзаробити для місцевих селян. Не всі снаряди, якими стріляли по цілях на полігоні, розривалися. За кожен такий виявлений набій військові виплачували аж 1 корону (місячна зарплата чиновника магістрату в той час становила всього 100 корон). Водночас селянам суворо наказували не торкатися виявлених снарядів, а викликати на місце саперів. Заради безпеки перед початком стрільб перекривали дорогу до села і робили об’їзд через Крихівці.

    Станиславівські артилеристи повертаються з навчань до своїх казарм на Зосиній Волі. Листівка

    Та, окрім очевидного застосування потужної зброї на полігонах, станиславівські артилеристи нерідко користувалися й особистою зброєю і робили це потайки у казармах, розташованих на Зосиній Волі (тепер – вулиця Коновальця). Віддалена від центральної частини міста територія була одним з улюблених місць для дуелянтів, які влаштовували тут поєдинки на кавалерійських шаблях та палашах. З повідомлень у тогочасній пресі відомо, що під час дуелі з полковим лікарем у 1906 році тут втратив вухо один львівський художник.

    Усі ці дуелі мали причиною образу гонору, який слід було, за кодексом честі, змити кров’ю. Нерідко їх затівали через жінок. Але справжня любовна драма розігралася у цих стінах в листопаді 1910 року, коли в приватному помешканні поручника Максиміліана Каспарека знайшли мертвими господаря та його кохану – Ольгу Рожанковську, яка раніше працювала касиркою в одному з львівських фотопластикумів (прообразі сучасних кінотеатрів). У Станиславові вона мешкала неподалік артилерійських казарм – у будинку Марії Сливоцької на вулиці Зосина Воля, 29.

    “На першому поверсі офіцерського павільйону, в приватній квартирі поручника Максиміліана Каспарека, на кухні, на скрині біля стіни під вікном, його знайшли в напівлежачому положенні в розірваній спереду кривавій сорочці. Поручник мав вогнепальне поранення на правій скроні і сліди забиття колін. У вітальні Каспарека, на ліжку, напівзакритому ковдрою, знайшли жінку в калюжі згущеної крові з вогнепальним пораненням лівої скроні”, – описувала подію тодішня газета Kurjer Stanislawowski.

    Під час розслідування, у проведенні якого дуже допомогли залишені посмертні листи, стали відомими подробиці цього вбивства і самогубства, яке за взаємною згодою здійснили закохані, ніби герої шекспірівської трагедії.

    Поручник Максиміліан Каспарек, Nowości Illustrowane, 1910 рік

    “Поручник Каспарек, проти якого розпочалося розслідування у Військовому суді честі у Відні, близько двох тижнів тому отримав повістку про виклик до суду. Вже на той час, як виявляється з листа, який він залишив своїм колегам, він мав намір вбити себе та Рожанковську. Для цього він позичив у військового зброяра пістолет “Манліхер” на 10 патронів”, – повідомляла тогочасна газета.

    З позиченим пістолетом поручник Каспарек покинув казарми, зробивши вигляд, що збирається до Відня. Натомість він дочекався сутінків і повернувся до свого помешкання разом зі своєю коханою Ольгою. Увечері перед своїм самогубчим вчинком пара сиділа за столом і писала листи із запрошенням на власні похорони, зазначивши, що вони просять поховати їх обох у неділю, 20 листопада.

    Серед адресатів посмертних листів Рожанковської були її мати, а також господарка помешкання в Станиславові Марія Сливоцька, комісар цісарсько-королівської казначейської дирекції у Львові Адам Орловський, керівник залізничної станції в Чернівцях Зигмунт Мірецький, ще один мешканець Чернівців Антон Василевський та радник Крайового суду у Львові Юзеф Каранович.

    “У своїх листах Рожанковська пише, що вона вмирає зі своїм коханим і просить прийти на похорон. Мотивом такого вчинку, мабуть, був страх з боку Каспарека через негативний результат розслідувань військового суду честі та його готовність задовольнити бажання Рожанковської, яка знала про його наміри і не хотіла його пережити”, – писала газета Kurjer Stanislawowski.

    Відомо, що військові (офіцерські) суди честі в Австро-Угорщині розглядали справи про проступки та правопорушення офіцерів і розбирали конфлікти між офіцерами. Карою могло бути позбавлення офіцерського звання, що закривало шлях для подальшої військової кар’єри. У чому саме звинувачували Максиміліана Каспарека, тогочасна преса не уточнила. Однак у газеті детально описали останні хвилини життя пари закоханих.

    “Обшуки показали, що Каспарек застрелив Рожанковську, коли вона лежала в ліжку, а потім він ліг поруч із нею і вистрелив собі в праву скроню. Цей постріл, мабуть, не був відразу смертельним, оскільки, як свідчать сліди крові на підлозі, він пішов на кухню, закрив двері в кімнату, сів на скриню, де й закінчив своє життя. Каспарек дав лише два постріли, оскільки в кинутому поруч із ліжком пістолеті все ще було невистрелених 8 набоїв”, – зазначили тогочасні газетярі.

    Богдан СКАВРОН

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!