110 років тому, коли в місті у межиріччі Бистриць ще не було жодних маршруток з їхніми хамовитими водіями, Станиславовом (тепер – Івано-Франківськ) їздили фіакри. Їх було досить багато, вони люто конкурували між собою, боролися за вигідні місця для посадок пасажирів з місцевою владою, плювали на встановлені тарифи – одним словом, поводилися приблизно так, як таксисти Докладніше >>
Якихось 110 років тому, коли в Каратах ще не було збудовано туристичних баз та гірськолижних курортів, першопрохідці лижного спорту діставалися до Ворохти потягом і впродовж короткого світлового дня здійснювали виснажливу мандрівку, щоб наприкінці її відчути насолоду від двокілометрового спуску гірськими схилами до Яблуниці. На початку ХХ століття лижний спорт і туризм у Карпатах були ще Докладніше >>
Наприкінці ХІХ століття на тодішній околиці міста в межиріччі Бистриць з’явився комплекс споруд, в яких розмістився 33-й полк польових гармат цісарсько-королівської армії Австро-Угорщини. Про присутність у місті артилеристів часом нагадували відлуння стрільб, які відбувалися за Дубровою (тепер територія міського парку імені Шевченка, – авт.) в напрямку села Радча. Гуркіт гармат лякав мешканців Станиславова (тепер – Докладніше >>
На початку ХХ століття у місті Станиславові (тепер Івано-Франківськ) з’явився розкішний за тогочасними мірками торгово-розважальний центр, який у вигляді популярного тоді пасажу (критого проходу між будинками) спорудили брати Ігнацій та Давид Гартенберги, нафтові магнати з Дрогобича. У кам’яницях, які були навколо пасажу, розмістилися десятки орендаторів, які займалися торгівлею, тримали кав’ярні та, як свідчать оголошення у Докладніше >>
Хоча 110 років тому в місті Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) ще нічого не чули про коронавірус, і навіть іспанський грип тоді ще не тривожив мешканців, але відвідувачів ресторанів, кав’ярень і цукерень уже заманювали не тільки вишуканими стравами та марципанами, але й, насамперед, добре вентильованим приміщенням, в якому можна було зручно розміститися та не задихатися від Докладніше >>
110 років тому у місті Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) відкрилася аптека «Під ангелом», в якій продавали дешеву копію швейцарського сиропу «Сіролін» – популярних та ефективних ліків від кашлю. Відкриття нової аптеки на початку жовтня 1910 року для тогочасного міста було визначною подією: закладів, у яких можна було придбати ліки, в старому Станиславові не було так Докладніше >>
Багато хто з франківців пригадує, що мером Івано-Франківська не завжди був нинішній міський голова Руслан Марцінків. Ще десять років тому, коли в місті головував Віктор Анушкевичус, на вулиці Грюнвальдській, чомусь біля пам’ятника діячам ЗУНР, відбулися святкування з приводу 600-річчя перемоги в однойменній з вулицею Грюнвальдській битві, в якій у 1410 році польсько-литовсько-руські війська розбили Тевтонський Докладніше >>
Її знали як Ельжбету Ганус – вона ж пані докторова Хідвегі, пані Єлезік, графиня Корнелія Свейніч та ще декілька вигаданих прізвищ. Іванофранківці, які живуть у місті хоча б десять останніх років, мали б пам’ятати історію петрилівського самозванця – 53-річного чолов’яги з наддністрянського села на Тлумаччині, який видавав себе за радника або заступника глави Адміністрації президента Докладніше >>
Перед початком Першої світової війни, так само, як перед розвалом Радянського Союзу, в Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) дислокувався великий армійський гарнізон, що складався з різних родів військ: артилерії, піхоти та тогочасної військової еліти – кавалеристів. У 1911 році військові становили десяту частину усього населення міста (щоправда, без Княгининів – нинішніх мікрорайонів Майзлі, Княгинин, Гірка). У Докладніше >>
Наприкінці серпня 1910 року, коли трапилася ця історія, Станиславів (тепер – Івано-Франківськ) був невеликим містом, поява в якому чужинців відразу впадала у вічі, особливо поліційним агентам, які мали звичку тоді пантрувати на вокзалі, насамперед у час прибуття потягів. Якщо тепер поліцаї довкола вокзалу переважно ганяють різних приблуд ромської національності і місцевих безхатьків, то у той Докладніше >>
У серпні 1910 року галицьке місто між двох Бистриць Станиславів (тепер – Івано-Франківськ) стало одним із «полігонів» для випробовування новітніх ліків від страшної хвороби, від якої тоді потерпали в цілому світі, – сифілісу. Ситуація з поширенням сифілісу на початку ХХ століття на Галичині була просто катастрофічною. Міська лікарня на вулиці Казимирівській (тепер – Гетьмана Мазепи) Докладніше >>
Ще якихось 110 років тому на території Галичини та Прикарпаття діяли ватаги розбійників, яких тогочасна преса, за давньою звичкою, часом називала опришками. Подібно до легендарних карпатських “чорних хлопців”, вони збиралися в галицьких лісах, звідки робили свої розбійницькі походи, але у той час уже не на шляхетські маєтки та замки. Об’єктами нападів розбійників ставали урядові установи Докладніше >>
10 липня 1910 року в Яремчі відбулося урочисте освячення новозбудованого костелу – псевдоготичного шпилястого храму, виконаного в модному у той час закопанському стилі. Ця споруда понад тридцять років прикрашала містечко, яке вже тоді вважалося столицею тутешніх курортів. “Одна з найгарніших і найбільш відвідуваних курортних місцевостей східної Галичини Яремче, розташована в східних Бескидах, біля самого угорського Докладніше >>
110 років тому готель у Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) на три дні став резиденцією для монаршої особи, нащадка правителів Великого Тосканського герцогства на півночі Італії та родича імператора Австро-Угорщини. У четвер, 9 червня 1910 року, на залізничному вокзалі Станиславова урочисто зустрічали одного з членів монаршої родини Габсбурґів – архикнязя (ерцгерцога) Леопольда Сальватора Австрійсько-Тосканського. На прибуття Докладніше >>
Деркачова Ольга
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Рязанцева Яна
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Волошин Тарас
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює