Старі хроніки: Як у найбільшому “гіпермаркеті” Станиславова ґаздували дрогобицькі нафтові магнати

  • На початку ХХ століття у місті Станиславові (тепер Івано-Франківськ) з’явився розкішний за тогочасними мірками торгово-розважальний центр, який у вигляді популярного тоді пасажу (критого проходу між будинками) спорудили брати Ігнацій та Давид Гартенберги, нафтові магнати з Дрогобича.

    У кам’яницях, які були навколо пасажу, розмістилися десятки орендаторів, які займалися торгівлею, тримали кав’ярні та, як свідчать оголошення у тогочасній пресі, навіть надавали медичні послуги. Вдале місце розташування посеред багатолюдних вулиць середмістя, величезні площі та імпозантний вигляд гарно декорованого пасажу приваблювали сюди покупців, які часом приходили просто, щоб оглянути виставки перських килимів чи американського взуття – за показ торговці грошей тут не брали. А от плату за оренду приміщень у пасажі брати Гартенберги брали, причому доволі значну.

    З 1 листопада 1910 року власники пасажу підняли вартість оренди приблизно на 50 відсотків, чим викликали значне обурення представників тодішнього “малого та середнього бізнесу”, за який спробувала заступитися тогочасна преса.

    “Торговці називають нещадною експлуатацією збільшення орендної плати панами Гартенбергами, які володіють будинками, в яких знаходиться пасаж. Ці панове, станом на 1 листопада, нещадно збільшили орендну плату для своїх орендарів, що призвело до збільшення загальної суми щорічної орендної плати на 30 тисяч корон (приблизно 3 мільйони гривень, за нинішніми мірками, – авт.) за одним махом”, – писала у 1910 році газета Kurjer Stanislawowski.

    За даними газетярів, для деяких орендарів плата за приміщення збільшилася із 1000 до 1500 корон щорічно. При цьому Гартенберги уклали угоди максимально на три роки, що могло, на їхню думку, свідчити про плани подальшого збільшення орендної плати. 

    Треба сказати, що нещадні здирники та експлуататори торговців і рестораторів брати Гартенберги були одними з найбагатших людей у Станиславові. До міста в межиріччі Бистриць вони приїхали із Дрогобича, який завдяки багатому Бориславському нафтовому родовищу був у той час таким собі “галицьким Кувейтом”. Разом із батьком, Мозесом Гартенбергом, вони мали родинний бізнес на копальнях нафти та озокериту.

    У 1896 році на нафтових вежах та резервуарі Гартенбергів у Східниці спалахнула велика пожежа. А вже через три роки брати продали свої нафтові родовища та рафінерію (нафтопереробний завод) англійській акціонерній компанії з осідком у Лондоні за неймовірну суму – 9 млн корон (майже 1 мільярд гривень за нинішніми мірками, – авт.). Десяту частину англійці заплатили Гартенбергам одразу як завдаток.

    Неймовірне багатство нафтових магнатів породило свого часу легенду про те, що, за первісним проєктом будівництва пасажу, його підлога мала бути викладена срібними коронами. Така забаганка Гартебергів, буцімто, поставила в незручне становище бургомістра, який не міг дозволити, щоб відвідувачі пасажу топталися по зображенню цісаря чи герба Австро-Угорщини, які були на монетах. Зрештою, він дозволив вистелити підлогу коронами, але тільки в тому випадку, якщо вони стоятимуть ребром. Щоб виконати таку умову, грошей не вистачило навіть у таких багатіїв, як здирники Гартенберги.

    Хай там як, але ще під час будівництва пасаж вражав публіку своїм виглядом, особливо на тлі перетворень, які відбулися у міжбудинковому просторі. 

    “Нещодавно брудний двір кам’яниці Гартенбергів перетворився на прекрасний прохід з європейським виглядом, гідний стояти навіть у якомусь столичному місті. Величезна сфера даху розкинулася на високому двоповерховому залізному покритті, значна частина якого вже вкрита склом. П’ять входів внизу з’єднують прохід з головними вулицями міста”, – писала газета Kurjer Stanislawowski.

  • Однак згодом у бік будівельників пасажу посипалися критичні стріли. Нарікання, зокрема, викликав той самий скляний дах, для встановлення якого або зекономили на матеріалах, або найняли недобросовісних робітників. Під час дощу він протікав.

    “Тепер зрозуміло, чому фігурки дітей на фонтані в пасажі Гартенбергів тримають в руках парасолю – під час дощу вода ллється, як з цебра”, – іронічно писала тогочасна преса, зауваживши, що сам фонтан, на який були витрачені шалені гроші, так і не працює.

    Але зрештою постраждав пасаж Гартенбергів не від води, а зовсім навпаки – від потужної пожежі. Не минуло й двох років від його відкриття, як під час жахливо холодної зими 1907 року на даху однієї з кам’яниць сталося загоряння. Тутешній сторож зауважив, що у трубах будинку замерзла вода, спробував їх розігріти віхтями соломи і необачно пустив «червоного півня».

    Станиславівські пожежники боролися з вогнем цілий день і зуміли не допустити поширення вогню з горища до помешкань на другому поверсі. У рятувальній операції взяв участь безпосередньо бургомістр Артур Німгін, який зв’язався з командою військового гарнізону і домовився, щоби з артилерійського полку надали коней для перевезення бочок із водою та солдатів для обслуги водяних насосів. Лише близько дев’ятої години вечора пожежу загасили. На своє щастя, Гартенберги застрахували майно, тож Краківське страхове товариство виплатило їм 40 тисяч корон. На ці гроші вони перебудували кам’яниці з боку площі Франца Йосифа (тепер – Вічевий майдан).

    Ще одні нарікання викликали у відвідувачів пасажу Гартенбергів різкі запахи, які доносилися від різних крамничок, які сусідили тут між собою без ніякої системи. Особливо сморід дошкуляв у літню спеку.

    “Через розташування у пасажі Гартенбергів крамниць із оселедцями та милом панує там часом такий сморід, що пройти через пасаж неможливо. Дивує, що власники інших торгових та громадських закладів не протестують з цього приводу і не звертаються до панів Гартенбергів зі скаргами”, – писала у 1907 році газета Kurjer Stanislawowski.

    Також відвідувачів часом дратувала дивна публіка з так званої “чорної біржі” – різного роду міняйл, ремісників та наймитів-різноробочих, які пропонували свої послуги за ясної погоди на площі Франца Йосифа, а коли падав дощ, то ховалися під скляний купол пасажу, який, як ми вже знаємо, все одно протікав.

    Усі нарікання на роботу пасажу припинилися під час Першої світової війни, коли і пасаж, і прилеглі до нього будинки були повністю зруйновані. До 1925 року пасаж Гартенбергів стояв у руїнах. Спершу власники хотіли збудувати сім нових кам’яниць, але коли Польщу накрила потужна економічна криза, Гартенберги продали руїну магістрату. Протягом 1926-1927 років коштом міської влади пасаж реконструювали. Оскільки кам’яниць, які оточували пасаж, більше не було, в стінах відновленої споруди прорубали великі вітринні вікна. Після цього споруда набула свого теперішнього зовнішнього вигляду.

    Богдан СКАВРОН

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!