Стати супергероєм

Коли я була маленькою, то уявляла собі героїв-пожежників або військових. Моє покоління було не надто балуване анімаційними та художніми фільмами про суперменів, а Іванушки-дурачки з руско-совєцьких казок якось до героїв не дотягували. Котигорошки та вернидуби теж не дуже були в пошанівку. Тому герої мого часу – обов’язково у формі (пожежній чи військовій), з такими здоровенними сталевими кулаками і вольовими підборіддями, які (дуже бажано) гинуть, рятуючи чиєсь життя. І за ними потім всі плачуть і прославляють у віках, а пам’ять про них увіковічена на соцреалістичних барельєфах та у пафосних віршах. Ну, романтика ж, хіба ні?

Нині з героями легше. Фільми та мультики про героїв і героїнь, які на регулярній основі рятують світ від усіляких там монстрів і катастроф, – на кожному кроці. І ось вони – супергерої з кіно, такі близькі і зрозумілі, зі своїми болями і страхами, самопожертвою та егоїзмом…

А у країні, яка воює, завдяки Інтернету та соцмережам, ми маємо більше живих прикладів навколо себе. Ми не завжди визнаємо їх героями. Не завжди дозволяємо їм бути поруч з нами, але вони є. Сьогодні. Тут і зараз, просто посеред нас.

У нас ще й досі гарний герой – мертвий герой. Бо з живими – надто багато мороки. Вони страшенно незручні. Треба їх всіляко вшановувати, надавати пільги, вважати, аби десь словом чи ділом не образити. З мертвими героями легше. Написати гарний зворушливий некролог, поховати з почестями, акуратно «замнути» з вдовами-сиротами – і все прекрасно. Наче і героя вшанували, і клопотів нема. Ще можна раз на рік покладати квіти до могил у супроводі телекамер. Прекрасний герой. Корисний. Лише раз помер, а скільки інформприводів!

Цинічно? Так, цинічно. А роззирнімося навколо. Хіба відбувається інакше?

А поряд з тим, місця для подвигу в житті вистачає. І, уявіть собі, навіть вмирати для цього не обов’язково. Правда, пам’ятник також не поставлять.

Ми не вважаємо героїчними прості, звичайні, майже буденні речі. Це ж не геройство – просто якісно щодня робити свою роботу, незважаючи на знецінення, вигорання та малу зарплату. Це не геройство – не порушувати правил дорожнього руху чи надавати якісні послуги. Не геройство – виховувати чи навчати дітей, доглядати хворих, займатися благодійністю чи волонтерством. Це ж не геройство, правда? А чому – ні? Хто сказав, що ні? Геройство – це померти? А може, іноді геройство – це жити? Жити всупереч? Жити завдяки? Жити, щоб жити?

У країні, де людське життя досі не є найвищою цінністю, просто жити – таки геройство. А іноді – надзусилля. Суперподвиг. Просто жити. Жити просто…

Чи можна сьогодні стати героєм або героїнею? Дуже просто. Причому теж на регулярній основі, точно так, як ось ті із закордонних екшенів.

Далі – покрокова інструкція.

– Одного гарного (чи похмурого, це не так важливо) дня вирішуєш стати супергероєм.

– На 48 годин відмовляєшся від алкоголю, нездорової їжі, молочних, жирних, копчених та смажених продуктів.

– Гарно снідаєш кашею на воді чи відварними овочами та п’єш багато рідини.

– Приходиш вранці у центр крові у своєму місті.

– Здаєш кров з пальця на аналіз.

– Якщо все гаразд, здаєш 450 мл крові або 600 мл плазми, чи одну-дві дози тромбоцитів.

– Вітаю в рядах супергероїв! Щойно ти врятував/ врятувала ТРЬОХ людей.

І так можна робити кожних 60 днів, але не частіше 5 разів на рік, якщо ти чоловік, і не частіше 4 разів на рік, якщо ти жінка. Або 12 разів на рік, якщо це не цільна кров, а її компоненти.

Без зайвого пафосу, це справжнє геройство. Віддати частинку себе задля порятунку інших, найчастіше – абсолютно чужих і незнайомих людей, імен яких ти, скоріш за все, ніколи не дізнаєшся. Віддати, нічого не очікуючи взамін. Просто тому, що ти – людина. І ти можеш це зробити! А більше ніхто не може.

Ніде в цілому світі, в жодній країні, навіть з найрозвинутішою медициною, ще не придумали, чим повністю замінити донорську кров. Її неможливо виготовити на фармацевтичному заводі чи синтезувати в лабораторії. Нею можна тільки поділитися: від людини до людини. Від серця до серця.

Година твого часу – і котресь немовля не втратить маму при ускладнених пологах, чийсь тато не помре від раку, чиясь дитина одужає після важких опіків, поранений солдат отримає шанс повернутися додому живим. Година твого часу, і чиєсь серце битиметься довше, зігріте твоєю кров’ю. Година твого часу – і в тебе плюс троє кровних родичів, які тебе не знатимуть, але молитимуться за тебе все життя.

Стати супергероєм іноді простіше, ніж здається. Просто живи. Просто ділися життям.

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!