Він родом із важкого дитинства: титанічна праця в Богом забутому селі, щодня по 10 км пішки, аби дістатися до школи, жорсткі сутички з однолітками за відстоювання власної честі, з іграшок лише саморобні пістолети із залізної труби. Але згаснути не давала мрія, що роками жевріла на серці відважного хлопця – стати воїном. Став. І поліг. Спецпризначенець Павло Ільчук із Яремчанщини два тижні не дочекав до свого 23-го дня народження. Останнім статусом на його сторінці в соцмережі була крилата фраза «Nil inultum remanebit», що в перекладі з латині означає «Ніщо не залишається без відплати». Докладніше >>

У цій історії багато дивного. І навіть після його загибелі. Прикарпатський розвідник Володимир Байдюк із позивним Морпєх підірвався на міні в день народження своєї мами. А ховали хлопця на його уродини – того дня бійцю мало сповнитися 25 років. На тому цвинтарі на Богородчанщині Володина могила стала першою. Докладніше >>

Високий і дужий велетень із Долини. Йому б ще жити і жити. 29-літній Зорян Білінський вирушив на фронт напередодні Преображення Господнього. Після важких боїв в Іловайську того фатального дня воїн був щасливий – думав, що їде додому. Таки поїхав, але в труні. П’ятилітня донечка й досі не до кінця розуміє, чому у всіх є татко, а в неї нема. Докладніше >>

Завжди поспішав жити, але встиг першим полягти. В Яремче він єдиний, хто загинув у зоні АТО. Андрій Шудравий два місяці не дочекав до свого 25-ліття. За свої роки земного буття хлопчина встиг те, що чимало людей не встигають протягом багатьох десятиліть. Докладніше >>

На його похорон зійшлася мало не вся Коломия. 52-річний Роман Фурик був із чесних «ментів», а на війні для багатьох був наставником. На фронті його так і кликали – Сенсей, що в Японії є шанобливим звертанням до вчителя. У той рік, коли герой загинув, мав відзначати 30-ту річницю свого подружнього життя. Пережити пекучий біль утрати коханого чоловіка дружині допомогла… хвороба. Страшний діагноз змусив її знову захотіти жити. Докладніше >>

Він знав, що загине. Якийсь мольфар у горах колись навіщував хлопцеві, що його серце битиметься лише до третього десятка. Петро Безпалько чомусь повірив старому. Але дідок помилився на кілька років. Боєць змалку мріяв про військову форму, гідно пройшов бої у Косово, де мало не втратив ногу. Однак на 34-му році життя поліг у зоні АТО разом із легендарним генералом Кульчицьким. Докладніше >>

Іноді ті, що народжуються в сорочці, гублять її десь. Поміж вибухів снарядів і загиблих побратимів. Кремезні руки втримали автомат, але на 30-му році життя не вдержали долю. Івано-франківський «беркутівець» Михайло Шемегінський побув на передовій лише два тижні. На той фатальний 13-й день якраз планував на трохи поїхати додому. Поїхав. Але в труні. Докладніше >>

На війні у лікарів теж стріляють. І навіть у тих, яких називають ангелами. На Майдані і в зоні АТО івано-франківський медик Ярослав Чомко лікував тіла, а тепер на Небі зцілює душі своїх побратимів. Цей герой похований, як справжній хрестоносець. Докладніше >>

Боєць, визнаний десантниками. Він був із тих «беркутів», які не зрадили. Протягом багатьох років майже щодня виконував ту роботу, яку більшість людей захоплено називають героїчними вчинками. Іванофранківець Володимир Шарабуряк встиг пробути в зоні АТО лише місяць. Вороги називали їхню роту чорною – за відвагу і відчайдушність. «Йой, хлопче, не побачиш ти себе старим… Не встигнеш…» – ще колись давно сказав Володимиру якийсь старець, котрого всі називали мольфаром. Він чомусь повірив старому. Так і не зміг викинути ті слова з голови – вирішив ніколи не одружуватися і не мати дітей, аби вони потім не лишилися напівсиротами.  Докладніше >>