У 1944 році під час відступу німецької армії було спалено майже всі хати в селі Черемхів Коломийського району, де 18 червня 1937 року народилася Олена Петрівна Струтинська (в дівоцтві – Сачко). Після цього її родина переїхала в село Лісна Слобідка. Через рік помер батько Олени, а в повоєнні роки її родина стала жертвою радянських репресій. Докладніше >>
Щоб зламати опір радянській владі, який тривав наприкінці 1940-х років на Західній Україні, комуністичний режим ініціював масові виселення людей. 4 жовтня 1948 року Рада міністрів СРСР ухвалила постанову №5728-1524, яка давала право органам МВС-МДБ у відповідь на «скоєні бандитами диверсійно-терористичні акти» виселяти на спецпоселення родини «бандитів, націоналістів та бандпособників із західних областей України». Меморіал на Докладніше >>
Сім’ю Ганни Михайлівни Бабак (Михайлів), яка народилася 28 січня 1944 року в с. Підлужжя Тисменицького району, вивезли на Сибір, бо дідусь не хотів вступати до колгоспу, казав: «Ще подивимося». Уся родина, в якій, крім батьків Ганни, були ще дідусь з бабусею і молодший брат Михайло (1948 р.н), потрапила в останній вивіз 18 жовтня 1950 року. Докладніше >>
Прикарпатці розшукують місце поховання батьків, які стали жертвами репресій та злочинів радянських “визволителів” Жахливу смерть прийняв від радянських “визволителів” батько уродженки села Угорники біля Івано-Франківська, 84-річної Тетяни Миколаївни Попадинець (Антонів). 30 березня 1948 року “чекісти” обклали його тіло гранатами і розірвали на куски. Донька досі не знає, де його поховано. І це при тому, що Докладніше >>
Лев Савович Мончак встиг добре відчути «братні слов’янські обійми» поляків. Народився він 23 лютого 1935 р. у гмінному селі Лабова у повіті Новий Сонч. Лабова розкинулась обабіч дороги на мальовничих берегах річки Камениці, про яку дітей питали: «Де є камениця (цегляний будинок) без даху?» – Та це наша річка», – відповідали діти (хто знав). Село Докладніше >>
Криницький Степан Семенович[1] народився дев’ятою дитиною в лемківській родині в давньому українському курортному містечку Криниця (українській Швейцарії) 15.01. 1936 р.[2]. В містечку відпочивали люди з усієї Європи, в часі війни збиралася українська інтелігенція, яка втікала від СРСР. Українці були землеробами, а земля на горбах кам’яниста, орати було трудно. Каміння викидав плуг, а діти його збирали Докладніше >>
Олександра Рибак (у дівоцтві – Стасюк) народилася 4 липня 1940 року в місті Станиславові (тепер – Івано-Франківськ), де її батько Микола Стасюк мав три шевських ательє. Своєю працею він доробився до гарного будинку на вулиці Матейка, в якому було 12 кімнат і 6 кухонь. Зрештою, сім’я була великою: окрім Лесі, було ще троє дітей, народжених Докладніше >>
Під прес каральної машини СРСР потрапили сотні тисяч українців. Людей, яких не вбивали, кидали у тюрми через вигадані злочини, депортували в Сибір на «спецпоселення», а потім забороняли їм повертатися в рідні місця тощо. На Івано-Франківщині, як і в Україні загалом, триває реабілітація жертв репресій. Втім є у цій сфері і свої нюанси. Долі репресованих 15 Докладніше >>
Важко склалася доля Марії Петрівни Амброзяк, яка народилася 27 січня 1936 року в селі Почепи Золочівського району Львівської області. Село було повстанським, у ньому до 1950 року не було створено колгоспу. Вуйко Марії був в УПА, тож у їхньому обійсті часто проводили обшуки. Зрештою її маму звинуватили в тому, що вона переховує партизанів. Батько Марії помер ще на початку війни, в 1940 році, в сім’ї підростали десятирічний брат і дев’ятирічна сестра. Докладніше >>
Польсько-українська війна 1938-1947 років була зумовлена тим, що українці виступали за створення Української держави разом з західноукраїнськими теренами, а поляки прагнули відновлення Польщі в кордонах вересня 1939 року. На Прикарпатті це протистояння призвело до значних людських і матеріальних втрат. Прихід радянської влади в 1944 році польське підпілля спочатку намагалося використати для придушення українського визвольного руху як самостійними акціями, так і в співпраці з представниками нової влади. Докладніше >>
Друга світова війна ще на закінчилася, а радянська карально-репресивна система вже розгортала маховик депортацій українців із Західної України. 26 березня 1945 року керівництво НКВС Станіславської області повідомило в службовій записці голову Станіславської обласної ради депутатів трудящих Р.Рясіченка, що в квітні цього ж року відбудеться «виселення бандитських сімей» і для збору депортованих в містах Станіславі, Коломиї, Калуші мають бути організовані спеціальні пункти. Докладніше >>
З другої половини 1944 р. через вступ Червоної армії в Західну Україну членство ОУН-УПА втратило можливість запроваджувати власну економічну політику і перейшло від конструктивної роботи з побудови власної економічної системи до деструктивної роботи зі знищення ворожої. На цьому етапі на перше місце виступила антиколгоспна боротьба та ліквідація активістів радянського режиму. Докладніше >>
Під час національно-визвольної боротьби ОУН-УПА не всі повстанці мали силу витримати випробування долі, морально не зламатися і залишитися зразком для наслідування для інших борців. Ми не маємо права їх звинувачувати, бо не знаємо, як самі вчинили б у таких обставинах. Але їхні долі – це також частина мозаїчної картини суспільно-політичної ситуації на Прикарпатті в 40-50-х рр. ХХ ст. Докладніше >>
Анастасія Федорівна Арламовська (дівоче прізвище – Плугатор) народилася 12 червня 1935 р. у с. Вільшаниця Тисменицького району. Настину родину, що складалася з батьків, дідуся з бабусею та трьох дітей (ще була сестра-першокласниця і трирічний братик), у 1950 р. виселили як куркулів, «за багатство»[1]. Докладніше >>
Олександра Павлівна Дауніс (Реміцька) народилася 15 вересня 1936 року в с. Волосів Надвірнянського району. Сім’я складалася з батьків і п’яти сестер, найстаршій з яких було 15, а наймолодшій – рік. Ще був брат, засуджений на 10 років за допомогу УПА. За те сім’ю і вислали в листопаді 1945-го. Докладніше >>
Захоплення Польщею в результаті польсько-української війни 1918-1919 рр. західноукраїнських земель, дискримінаційні та полонізаційні заходи проти українців у Польській державі в міжвоєнний період, пацифікація 1930 р., брутальне знищення українських церков на Холмщині в 1938 р. підготували ґрунт для опору українців агресивній польській імперській політиці. Докладніше >>
Уродженець села Новиця Калуського району Ілля Григорович Романів, 1925 р.н., напевно, ніколи не зміг би передбачити, які круті розвороти життєвого шляху подарує йому Бог. Походив Романів з селян-середняків, отримав професію слюсаря. В листопаді 1941 р. Ілля добровільно їде на роботу до Німеччини, де працює спочатку в м. Штеттін на цукровому заводі, а потім на суднобудівному заводі «Одерверг» слюсарем. Докладніше >>
Заздалегідь зауважимо, що історія стосується знищення людей нацистами в м. Калуші під час Другої світової війни[1]. Мимоволі в ході опрацювання матеріалів кримінальної справи, де описані страхітливі злочини нацистів та їх поплічників, виникали аналогії з відомим фільмом про Голокост режисера Стівена Спілберга «Список Шиндлера». Але це і наша окрема історія, бо, як влучно написав патріарх українського письменства Юрій Андрухович, в цей період в Україні «розстріл перетворився на щось буденне, рутинне і, даруйте на слові, нормальне». Спробуємо описати епізоди жахливої людської трагедії, що розгорталася тоді в м. Калуші. Докладніше >>
Заздалегідь зауважмо, що історія стосується знищення людей нацистами різними способами в м. Калуші під час Другої світової війни[1]. Мимоволі в ході опрацювання матеріалів кримінальної справи, де описані страхітливі злочини нацистів та їх поплічників, виникали аналогії з відомим фільмом про Голокост режисера Стівена Спілберга «Список Шиндлера». Але це і наша окрема історія, бо, як влучно написав патріарх українського письменства Юрій Андрухович, в цей період в Україні «розстріл перетворився на щось буденне, рутинне і, даруйте на слові, нормальне». Докладніше >>
Різними шляхами потрапляли в УПА українці, які служили в Червоній армії. Оригінальною в цьому контексті виявилася доля Лук’янченка Олексія Тимофійовича, 1925 р.н., уродженця с. Добрянка Долинського району (нині, імовірно, Вільшанського району) Кіровоградської області. Докладніше >>
Деркачова Ольга
Я люблю радіодиктанти національної єдності. Люблю спостерігати, як вони змінювалися з часом: формат, зміст. Люблю нашу університетську підготовку до них. Люблю, коли за наші парти сідають студенти, викладачі, відомі люди. Люблю, коли ми всі ось так разом пишемо. Цікаво потім спостерігати і за баталіями щодо (не)такого тексту і щодо (не)такого читання. Різні роки – різні
Соболик Тетяна
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Палій Юлія
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
Рязанцева Яна
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи