Постріли… Кулеметна черга… Страх сковує розум, серце прискорено б’ється, а в голові тільки одна думка – невже це насправді, невже це війна? Та вже секунду розумію, що ні це не ворог наступає, це події минулого, нагадування та вшанування пам’яті патріотів, що боролися за незалежності нашої держави, кожного окремого українця, а отже, і за мою незалежність.

Саме цими вихідними, до столітньої річниці, в центрі нашого міста було відтворено події, що відбувалися 28-29 січня 1918р. під станцією Крути. Для проведення даної військової реконструкції до Івано-Франківська приїхали члени Громадської організації «Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять» із міста Львова. Їхній вигляд, одяг, зброя у їхніх руках – все наближене до того часу, а деякі елементи є навіть автентичні. Та найбільше мене вразив їхній патріотизм. Ці люди свято вірять в справу, якою займаються.

На запитання чому саме ця історична подія привернула увагу учасників реконструкторського руху, голова даної Громадської організації Любомир Горбач зазначив, що їх захоплює та надихає героїзм тих молодих хлопців, які в той час взяли до рук зброю і пішли робите те, що не зробили їхні батьки та інші жителі міста Києва і околиць. Як наслідок, багато ще зовсім юних патріотів загинули на полі бою і Україна втратила свій найкращий цвіт.

Страшно й подумати, що історія повторюється, і саме в цей час наш спокій та наші кордони знову, із зброєю в руках, захищають ті ж, зовсім юні, молоді люди, а ворог все наступає та наступає. Думаєте, це лише факт? – Ні, це гірше ніж факт! Це так було і є насправді!

Історія – це вчитель життя… Часом вона бере справи у власні руки, а нам залишається вчитися все життя і у життя. Шкода, що окупант і досі веде гібридну війну проти нашої країни, не вчиться за історією, а хоче писати її сам, не робить висновки та не засвоює уроки. Адже, як писав Максим Рильський – хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього.  Тому, нам є чому вчитися, нам є до чого прагнути, нам є за що боротися… Давайте берегти один одного та Україну!