Вогник на плечі

Ви не мусите любити тварин. Ні, ну от чесно. Не мусите. Ви не мусите годувати вуличних приблуд, брати їх на перетримку чи лікувати. Зовсім не мусите їздити волонтером у притулок для бездомних цуциків чи оплачувати рахунки благодійного фонду, який виловлює бездомних чотирилапиків і прилаштовує їх у оселі.

Ви навіть не мусите репостити заклики про прилаштування покинутих цуциків чи кошенят у Фейсбуці. І заводити їх у себе вдома теж не мусите.

Але, припустимо, ви їх любите. Котів, собак, морських свинок – не важливо. У вас вдома живуть якісь там рибки чи папужки, суперпородиста кішка чи собака, підібрана на вулиці? Як вони там опинилися, у вас вдома? Це був свідомий вибір чи емоційне рішення? Ви довго готувались до цього чи спонтанно взяли в дім тваринку, повівшись на моду чи вмовляння дітей?

Мені завжди було цікаво, чому люди заводять тварин. Щоб що? Я думала – щоб любити. Адже любов багато чого пояснює і виправдовує. Далеко не тільки в стосунку тварин. Як виявилося – не завжди. І породисті приблуди на вулицях міст та у притулках – яскравий тому приклад.

Поки ми отут з вами мило бесідуємо, в мене на плечі сидить руде кошеня, завбільшки, як долоня мого старшого сина. Руде-руде, аж гаряче. Молодший назвав його Вогником. Вогник – то Вогник. Підозрюю, за кілька місяців то буде вже не Вогник, а Вогень. Але поки що це крихітка. Ось так і працюю – з Вогником на плечі. Може, він мій маленький рудий янгол? Я ото все наполегливо намагаюся переселити його спати в хатинку з коробки. Він сам її собі обрав. Я навіть коцик йому туди пожертвувала. Але от спить там лише тоді, коли нікого поруч немає. А коли в кімнаті хоч хтось із людей – лізе обійматися. Зовсім вуличне кошеня, приведене абсолютно дикою кішкою, яка не дає до себе навіть наблизитись. А воно така милота і пестьоха. От як?

Їх було троє. Сіре, чорне та руде. З’явилися на території Палацу Потоцьких, як нізвідки – голоднезні, худющі та блохасті. Як вони знали, що від голоду треба бігти до людей? Лізли на руки, дерлися по одягу. Аж доки їх не нагодували. Тоді просто розляглися і зовсім не боялись та не втікали. Так, наче з народження були серед людей, в ласці і теплі.

Сірого одразу забрали. Ми спершу дуже сумували. Думали – пропав. А ні. Пощастило. Рудого ми взяли собі. Чорне ще й досі там. Тож якби так хто хотів удома космічного кота – ви знаєте, куди йти.

У мене ніколи не було породистих котів. Лише приблуди, які знаходили мене якось самі. Коли помер останній, я пообіцяла собі більше не брати котів додому. Ну, хіба на голову мені впаде. Десь приблизно так і опинився у нас Вогник. Тож тепер житиме у нас. Не так з любові до котів, як з любові до дітей, які страшенно хотіли кота. І це років десь на 15. Я свідома того, що діти вже встигнуть вирости, а кіт все ще буде. Отакі перспективи.

Втім, ви можете любити тварин настільки, що відмовитесь від вживання м’яса або й усіх продуктів тваринного походження. Але так робити ви теж не мусите.

От що ви справді мусите, це свідомо і по-дорослому брати на себе відповідальність за тих, кого приручили (привіт, Екзюпері). Усвідомлювати наслідки і виклики такого вибору.

Хз-ююююшщ—8еееееееееееееееещопццццццццццццццццщой6у            оццццццццццццццццццццццццццццццццццщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууцццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццщл и      зщзйчіуууууууууууууччччччччччччччщ8ооооТ НКЦ            Л

Оооо! Цей абзац написав наш Вогник, поки я пішла по каву. Вирішила вам його залишити. Це до теми наслідків.

Просто вирішив прилягти на ноутбук. А ще – відкрив дві вкладки з калькулятором, змінив налаштування робочого стола й тачскріну і затиснув капслок. А могло бути і значно гірше. Міг і річний звіт видалити чи рукопис дисертації стерти. Або «внести правки» до проєкту бюджету грантової заявки. Тож додаткових 350 знаків до блогу – не найбільша шкода, яку міг втнути крихітний котик. Так, тваринка в домі – це не тільки радощі.

Беручи додому тварину, ви мусите не лише подбати про її добробут, здоров’я і утримання до старості й смерті. Але й взяти відповідальність контролю за її розмноженням. У такий спосіб, який вам підходить найбільше – від стерилізації до планування потомства. І не важливо, чи це породиста тварина, дітей якої ви плануєте продавати, чи вуличне звіреня, чиї нащадки нікому і задарма не потрібні.  

Ви однаково відповідальні за розмноження тварини, незалежно від того, самець у вас чи самка. Якщо ви допустили самовигул нестерилізованого самця, ви маєте розуміти відповідальність за розмноження. І вона полягає у запобіганні та плануванні, а не знищенні вже народженого.

Тож, кидаючи десь у лісосмузі торбу з обридлим котом, що напакостив вам у тапки, чи п’ятьма цуценятами, яких вдруге за рік привела ваша собаня, спитайте себе на хвилинку: а чи є в мені ще людина?..

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!