Репужинці – невеличке село на березі Дністра, яке має свою самобутню історію. Оригінальні українські традиції, давні співанки й молитви – люди все бережуть, як зіницю ока.

У Дубківській бібліотеці, де працює уродженка Репужинців Ганна Борковська – наче в музеї. У ньому зберігаються її родинні реліквії: вишите весільне вбрання батьків, бабусі й дідуся, прабабусі та прапрабабусі. До слова, прапрабабусиній сорочці – понад сто років. Вишита вона в 1897 році. Продовжує плекати автентичні звичаї і її донька – Людмила.

Комісували з війни, вбили енкаведисти

«Галицькому кореспондентові» пані Ганна повідала цікаву, а подекуди й трагічну історію родини своєї бабусі Ганни Пасічник. Народилася вона у Боснії й Герцоговині. Її батьки Парасковія і Антон Баран були ваковані, тобто спродали свою господарку й хату і вирішили спробувати життя за кордоном. Але не прижилися. Відтак повернулися до Репужинців, але вже з дочкою.

У сім’ї, крім бабусі Ганни, народилися Марійка, Юстина, Михайло й Василь. Трагічно склалося життя братів. Василь служив у дивізії СС «Галичина». З часом пропав безвісти. Не могли знайти напевне тому, що його прізвище було змінене з «Баран» на «Барон». Зрештою знайшли похованим на Донеччині. А брат Михайло допомагав воїнам УПА, за що був засланий до Сибіру, де й загинув. Важке сибірське життя отримав і дідусь по татовій лінії Василь Дармограй. Він з однодумцями мурував могилу для воїнів УПА, за що отримав 10 років заслання у Магадан.

Сама бабуся Ганна прислуговувала у місцевого священника, допомагала бандерівцям. Її чоловіка, дідуся Онуфрія комісували з війни у 1943 році, після чого він став головою сільської ради. Але за зв’язки бабусі з українськими партизанами, його вбили енкаведисти, втім під маркою бандерівців.

Продовжила вона свій рід, народивши Павлину, яка любила в’язати і вишивати. І стала матір’ю Ганни Борковської, яка й розповіла нам цю історію.

Кожен статус жінки мав манеру одягання

Ганна Борковська розповіла і про репужинську вишиванку. Що цікаво, то їй притаманні червоний, помаранчевий, зелений і обов’язково чорний кольори. Орнаменти також були нетипові для інших сіл Городенківщини – це польові квіти, а також своєрідні хвильки, що наче нагадують кардіограму серця. Вони символізують гірську місцевість Репужинців та хвилі Дністра.

У селі кожен статус жінки мав відповідну манеру одягання. До прикладу, неодружена жінка носила обортку (гобортку) і у два гудзи зав’язану крайку (пояс) на ліву сторону.

У засватаної дівчини обортка спереду складена у дві складки на ліву і праву сторону, спереду було видно сорочку, крайка з лівої сторони зав’язана у ключку – гудз. 

А в заміжньої жінки спереду по обортці передник (фартух) і крайка уже з правої сторони, а сама жінка зав’язана у хустку.

Коли жінка ішла до прала, то обортка була підкочена по дві сторони, запаясана крайкою назад, щоб крайка не намокала і краще тримала обортку. Спереду сорочку закочувала вище колін, щоб одяг не намокав, коли вклікала на коліна прати. Після прання обортку опускала вниз.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Потішити воїнів

А ще Ганна Борковська разом із своєю внучкою Діанкою з березня пече випічку воїнам на фронт. Вдома є давня пічка, де і випікає смакоту пані Ганна. Відтак передає її волонтерці з Дубок Валентині Богуславській, яка в бабусиній хаті відкрила «Українську хату». До прикладу, на свято Миколая захисники ласували печивом у Покровському, в Запоріжжі та Донецькій області. Також разом із випічкою діти надсилають воїнам емоційні малюнки.

Юлія Марцінів

Рекрутська репужинська співанка, записана від бабусі Ганни Пасічник.

1. Ішов рекрут в армію служити
   Пішов рекрут фіри шукать.
   Фіру знайшов, куфер кладе,
   А за нею слідом вся родина йде.

2. Плаче, тужить вся його родина,
   Плаче, тужить молода дівчина.
   І я плачу, і я ридаю,
   Що я молод рекрут в світ марширую.

3. Приїхали під цісарські мури,
   Пан капітан виносить мандури.
   І витає нас
   Подивіться хлопці – це усе для вас.

4. Волів же я при домі робити,
   Ніж я маю при війську служити.
   Рано вставай, пізно лягай,
   Бери шайку в руки по каву манжай.

5. Кави не дістав,
   По писку набрав.
   Так ся бідний рекрут
   Я при війську мав.

Молитва до Матері Божої

На Сянській горі, на проданській земли
Там Матір Божа заснула.
Приснився ї ся дивний сон,
Що Ісуса Христа спіймали.
На хрест дубовий розп’яли.
Терневий вінок на голову заклали,
Цвяхами в голову, в руки, в ноги поприбивали.
Мати моя  мати, чи ти спиш, чи чуєш?
Що я такі тяжкі муки терплю?
Не дивися на мої муки,
Бери хрест у руки,
Іди по світу,
Кажи старим, малим хто ці молитви буде вміти,
Не буде на вогні горіти,
Хто ці молитви буде знати,
Не буде на воді потопати.

До теми: Покуття манить традиціями та звичаями. Своєю історією та культурою. Людьми і їхніми родинними історіями. Вишивка та жіночі прикраси саме Городенківського району XX століття – особлива тема. Крізь призму подекуди сумних і трагічних, родинних історій можна показати багатство покутської вишивки. Принамні це вирішив зробити «Галицький кореспондент».

Ця ідея виникла з побаченого давнього родового фото, яке прокотилося у соцмережах. На ньому були зображені дівчата з Ясенева Пільного в багатому національному одязі з цікавими вишиванками та не менш величними головними убраннями. Так, ми вирішили навідатись до Ясенева Пільного…

Перший матеріал із циклу “Вишивка і доля” читайте тут: Вишивка і доля: на Покутті окрему увагу приділяли прикрасам

Другий матеріал: Вишивка і доля: чому не стало родини Бащуків

Третій матеріал: Вишивка і доля: такої вуставки не було в жодному селі