Про це йдеться на сторінці Калуського міськрайонного суду.
У судовому засіданні розглянули кримінальне провадження за ч.1 ст.121 КК України про обвинувачення мешканця однієї із територіальних громад Калуського району, студента 3-го курсу, не одруженого, раніше не судимого.
З матеріалів справи відомо, що у вечірній час, після закриття магазину, де обвинувачений та потерпілий відпочивали, виник словесний конфлікт, який завершився сутичкою та втратою свідомості.
Внаслідок умисного нанесення ударів потерпілому спричинили тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-лицевої травми із переломами кісток лицевого черепа, забоєм головного мозку легкого ступеня тяжкості, гемосинусом лівої гайморової пазухи, синцями в ділянці голови, крововиливами в м’які покриви голови, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як таких, що є небезпечними для життя в момент спричинення.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, щиро кається.
Потерпілий в судовому засіданні вказав, що він прийшов в магазин, де вживав спиртне. Пізніше з обвинуваченим у нього виник словесний конфлікт, після якого він опинився в лікарні з тілесними ушкодженнями. Претензій до обвинуваченого не має.
Суд ухвалив обвинуваченого:
– визнати винуватим за ч.1 ст.121 КК України та призначити покарання – позбавлення волі строком на 5 років.
– згідно ст.75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням та встановити йому іспитовий строк 2 роки.
– згідно ст.76 КК України покласти на останнього такі обов”язки: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює